Реферат: Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання
В умовах “воєнного комунізму” і розподільної економіки народжувалася нова каста людей, що починали думати себе сіллю землі. НЕП для них був тільки перешкодою. У відродженні вільного ринку вони безпомилково розглянули смертельну погрозу своїм портфелям, пайкам. Своїм партійним привілеям. Контратака була неминучою. Але відкрито атакувати НЕП новий клас не зважувався: занадто очевидні були плоди вільного ринку.
Наступ повели в тій єдиній сфері, де більшовики думали себе недоторканими в ідеології. Першою жертвою цього схованого наступу на НЕП стала інтелігенція. Частина інтелігенції, що не розділяла більшовицьких поглядів, побачила в НЕПі визнання більшовиками того факту, що Росія не готова до швидкого стрибка в комунізм. Відчуття інтелігенції тих років добре передає М.Осоргін у книзі спогадів «Часи»: “Від революції постраждавши, революцію не проклинали, про неї не шкодували; мало було людей, що мріяли б про повернення колишнього. Викликали ненависть нові володарі, але не справа, якій вони взялися служити і яка їм не по плечу, - справа відновлення Росії. У них бачили старих деспотів, що перерядилися, ворогів волі, здатних тільки спотворювати і гальмувати величезну роботу, що могла б бути - так нам здавалося - дружною, плідною і…”[10;66]
Рішення про висилку упало на їхні голови зненацька. Ніхто не припускав, що власті підуть на таку міру “ідеологічної асенізації”, як групове вигнання кращих розумів Росії...
Н.Бердяєв писав: “Висилалася за границю ціла група письменників, учених, суспільних діячів, яких визнавали безнадійними в смислі звертання в комуністичну віру. Це була дивна міра, що потім уже не повторювалася. Я був висланий зі своєї батьківщини не по політичним, а по ідеологічних причинах. Коли мені сказали, що мене висилають, у мене сталася туга. Я не хотів емігрувати…”[10;66]
Більш складним було відношення до Непу серед прихильників більшовиків. Багатьма з них, особливо вихованими на безкомпромісних гаслах часів громадянської війни і «воєнного комунізму», НЕП був сприйнятий як зрада ідеалам Жовтневої революції. Песимізм і розчарування охопили визначену частину партійних рядів. Майже у всіх парторганізаціях спостерігалися випадки виходу з РКП(б) через незгоду з політикою Непу.
Відому еволюцію в розумінні Непу можна було побачити в поглядах більшовицького керівництва. Спочатку В.И.Ленін і його прихильники розглядали НЕП як тимчасовий тактичний хід, як змушений відступ, викликаний несприятливим співвідношенням сил, як змушений перепочинок перед змушеним штурмом сяючих висот комунізму. Уже до осені 1921 р. В.И.Ленін приходить до розуміння Непу як одного з можливих шляхів переходу до соціалізму. Суттю цього тривалого перехідного періоду повинне стати мирне економічне змагання між різними укладами в економіці. У результаті якого соціалістичний уклад поступово витисне приватнокапіталістичні форми господарства.
Тому НЕП не тільки містив у собі комплекс визначених економічних заходів, покликаних стабілізувати внутрішнє становище в країні, він торкнувся і політичну сферу. І якщо ліберальна логіка неминуче виводила формулу - економічна лібералізація дорівнює або, у всякому разі, прагне до політичної лібералізації, то логіка радикального більшовизму представляла цей процес трохи інакше - економічний плюралізм повинен компенсуватися жорсткістю політичного й економічного режиму, інакше НЕП призведе не до соціалізму, а поверне країну на старі рейки.
До кінця 1922 р. окремі ланки Непу почали стулятися у визначену економічну модель, що істотно відрізнялася від “військово-комуністичної”. Ленін порушує питання про необхідність перегляду “усієї точки зору на соціалізм”.
Але навіть в умовах державного регламентування економіка часів Непу виявляла тенденцію до самостійного розвитку. Ленін з цього приводу зауважував: державу в наших руках, а в економічній політиці держава діє не по-нашому.
РКП(б)/ВКП(б) у 1920-і рр. перетворюється з політичної партії в особливий соціальний і політичний організм радянського суспільства. Політика стосовно інших партій характеризувалася крайньою нетерпимістю, незважаючи на те, що багато груп меншовиків, есерів, анархістів неодноразово заявляли про своє бажання легалізуватися і співробітничати з більшовиками в справі господарського відродження і соціалістичного будівництва. У боротьбі проти них чекісти використовували політичні провокації, впровадження агентів у нелегальні організації, арешти “соціально неблагонадійних елементів”. Радянська держава зробила крок по шляху перетворення в однопартійну диктатуру.
Увівши однодумність у своїх рядах, більшовицьке керівництво прийнялося за своїх політичних опонентів поза рядами РКП (б).
У грудні 1921 р. за пропозицією голови Всеросійської Надзвичайної Комісії (далі ВНК) Ф.Э.Дзержинського ЦК РКП(б) прийняв рішення провести відкритий судовий процес над есерами. Суд над есерами відбувся в червні - серпні 1922 р. Трибунал ВЦВК обвинуватив арештованих у різний час органами ВНК видатних діячів партії соціалістів-революціонерів в організації змов з метою скинення радянської влади, у пособництві білогвардійцям і іноземним інтервентам, а також у контрреволюційній пропаганді й агітації.
У червні 1923 р. у ЦК РКП(б) була розроблена секретна інструкція “ПРО міри боротьби з меншовиками”, у якій ставилася задача “вирвати з коренем меншовицькі зв'язки в робітничому класі, остаточно дезорганізувати і розбити партію меншовиків, зовсім дискредитувати її перед робітничим класом”.[2;142] Однак більшовики розгорнули могутню кампанію по шельмуванню своїх недавніх партійних товаришів. Слово “меншовик” на довгі роки встало в ряд самих негативних ідеологічних понять. У 1923 р. почався розпад меншовицької партії.
Політична опозиція поза більшовицькою партією припинила своє існування. У країні остаточно затвердилася однопартійна політична система.
2.1. Принципи побудови СРСР.
У самій більшовицькій партії існували різні точки зору на питання про принципи побудови єдиної багатонаціональної держави. Комісія Політбюро ЦК РКП (б) під керівництвом И. В. Сталіна підготувала проект про входження радянських республік у РСФСР на правах автономних об'єднань. Але В. И.Ленін піддав “план автономізації” різкій критиці. Він вважав, що всі радянські республіки повинні об'єднатися в єдиний союз на засадах рівноправності і збереження своїх суверенних прав. При цьому за кожною республікою повинне зберегтися право вільного виходу з державного союзу. ЦК РКП(б) схвалив ленінські принципи національно-державного устрою.
Актом заснування нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) став договір, укладений 27 грудня 1922 р. між чотирма республіками: РСФСР, Україною, Білорусією і Закавказькою Федерацією. Його основною метою оголошувалося створення, у кінцевому рахунку, всесвітнього союзу комуністичних республік.
Вищим органом влади був оголошений Всесоюзний з'їзд Рад, а в період між з'їздами – Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад. Він складався з двох законодавчих палат: Ради Союзу і Ради Національностей – і мав свій керівний орган – Президія ЦВК. Вищим виконавчим і адміністративним органом стала Рада Народних Комісарів СРСР. Ці положення були закріплені в прийнятій 31 січня 1924 р. першій Конституції СРСР.
Таким чином, більшовики зібрали більшу частину території Російської імперії в єдину державу (адже РСФСР була самою великою із усіх радянських республік, займаючи 92% території колишньої імперії, що залишилася). СРСР сприймався у світі як спадкоємець Російської імперії. Такий підхід давав західним демократіям можливість говорити про відновлення реальності, що існувала до світової війни. Почався черговий етап розвитку Російської держави тепер вже у формі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
3. ДІЯЛЬНІСТЬ НЕПУ. НЕП У НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ.
Нова економічна політика давала можливість виходу на:
- економічні зв'язки міста і села;
- розвиток промисловості на базі електрифікації;
- кооперування на базі населення країни;
- повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості в результатах праці;
- удосконалювання державного планування і управління;
- боротьбу з бюрократизмом, адміністративно-командними замашками;
- підвищення культури у всіх сферах діяльності людини.
Хоча державна промисловість і вчинила поворот до Непу, трудові колективи підприємств не одержали тієї господарської самостійності, що дав селу продподаток.