Реферат: Організація бухгалтерського обліку на підприємстві Ведення фінансової

Підприємство повинно вживати всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечення їх належного зберігання протягом встановленого строку [4, с.56].

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятих у межах їх повноважень, передбачених законами. Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів фінансово-господарського контролю зняти копії документів, що вилучаються. В цьому випадку на такі документи повинен бути складений реєстр у порядку, встановленому законодавством.

Фінансова звітність - це така бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Поняття бухгалтерської звітності - більш широке за змістом, адже фінансова звітність (тобто форми № 1-4 плюс примітки) - це всього лише її різновид. Часто виникає питання про те, що ж включається до складу іншої (нефінансової) бухгалтерської звітності. Сюди відносять ту звітність, яку прийнято називати неформальною, або управлінською. Вона теж ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, але призначена не для зовнішніх, а для внутрішніх користувачів. Наприклад, звіт про структуру собівартості виготовленої продукції, підготовлений головним бухгалтером на прохання виробничого відділу, є бухгалтерською, але не фінансовою звітністю.

Фінансова звітність призначена для загального користування зовнішніми користувачами та передбачена Законом. Закон встановлює перелік організацій, які зобов'язані оприлюднювати фінансову звітність шляхом її публікації. Однак, крім відкритої для зовнішніх користувачів, існує ще й закрита звітність. Вона задовольняє інтереси власника, її призначення - забезпечити ефективне управління внутрішніми підрозділами, прийняття оперативних рішень на рівні цехів, дільниць, бригад тощо. Це досягається шляхом створення системи додаткового внутрішньогосподарського або управлінського обліку. Тому в Законі визначені суб'єкти, які зобов'язані надавати фінансову звітність вузькому колу осіб: органам, в сферу управління яких вони входять, власникам (засновникам) та трудовим колективам на їх вимогу, або органам, що уповноважені трудовим колективом, тобто раді трудового колективу, профспілковому комітету тощо. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до чинного законодавства [3, с.116].

Зміст фінансової звітності забезпечує задоволення потреб користувачів в інформації, що необхідна для:

прийняття рішень щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами;

прийняття рішень щодо участі в капіталі підприємства;

оцінки якості управління;

оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

оцінки забезпеченості зобов'язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

прийняття інших рішень.

Форма та зміст фінансової звітності, принципи її підготовки, вимоги до визнання, оцінки та розкриття окремих її елементів та методологія їх обліку визначаються положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

Згідно зі ст.12 П (С) БО 1 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. При цьому існує таке поняття, як проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період та складається наростаючим підсумком з початку року.

Квартальна звітність (вона є скороченою) складається тільки з Балансу і Звіту про фінансові результати. Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають спрощену форму звітності - Баланс і Звіт про фінансові результати. У фінансовій звітності повинна бути зазначена валюта, в якій відображаються елементи звітності, та одиниця її виміру. Згідно з Законом бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться кожним підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються лише на даних бухгалтерського обліку. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу. Фінансові звіти відображають фінансові результати операцій та інших подій, об'єднуючи їх у відповідні групи за економічними характеристиками. Виділяють п'ять груп елементів фінансових звітів. Активи, зобов'язання та власний капітал безпосередньо пов'язані з визначенням фінансового стану в Балансі підприємства, а доходи і витрати пов'язані з оцінкою діяльності, відображеною в Звіті про фінансові результати [2, с.152].

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Визначення терміну "облікова політика" дається в ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і в п.3 П (С) БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": "облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності".

Тобто, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Облікова політика підприємства має ґрунтуватися на основних принципах, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: обачності, повноти висвітлення, автономності, послідовності, неперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, переважання сутності над формою, історичної собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичності [5, с.90].

Оскільки фінансова звітність формується за даними бухгалтерського (фінансового) обліку, то облікова політика підприємства охоплює сукупність способів ведення бухгалтерського обліку (первинного нагромадження, вартісного вимірювання, поточного групування і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності) відповідно до особливостей його господарської діяльності. У сучасному бухгалтерському обліку допускається багатоваріантність вирішення питань щодо амортизації основних засобів і нематеріальних активів, порядку формування резерву сумнівних боргів, оцінки виробничих запасів, методів обліку і калькулювання витрат тощо. До способів ведення бухгалтерського обліку належать методи групування і оцінки фактів господарської діяльності, погашення вартості активів, прийоми організації документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи облікових реєстрів, оброблення інформації тощо, що їх може застосовувати підприємство в межах чинної нормативної бази. Елементи облікової політики підприємства стосуються практично всіх складових активів, забезпечень, доходів, витрат та інших об'єктів обліку.

Зміст облікової політики має бути неодмінно розкритий у пояснювальній записці до річного фінансового звіту підприємства. Розкриття облікової політики дає змогу зіставляти фінансові звіти одного підприємства за різні звітні періоди та фінансові звіти різних підприємств.

2. Особливості обліку інвестиційної нерухомості за національним П (С) БО

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 32 „Інвестиційна нерухомість" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про інвестиційну нерухомість та її розкриття у фінансовій звітності [1, с.118].

Інвестиційна нерухомість - власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності.

Інвестиційна нерухомість визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому від її використання економічні вигоди у вигляді орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, та її первісна вартість може бути достовірно визначена.

Придбана (створена) інвестиційна нерухомість зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку інвестиційної нерухомості є земельна ділянка, будівля (частина будівлі) або їх поєднання, а також активи, які утворюють з інвестиційною нерухомістю цілісний комплекс і в сукупності генерують грошові потоки.

Первісна вартість придбаної інвестиційної нерухомості складається з таких витрат: