Реферат: Основні етапи розвитку української державності

Галичина, як уже зазначалося, перебувала у складі Польщі. А 1359 р. частина Галичини, яка згодом отримала назву Бу­ковина, відійшла до складу Молдавської держави. До середи­ни XV ст. вона зберігала свою внутрішню будову, а в першій половині XVI ст. разом з Молдавією потрапила під владу султанської Туреччини. Закарпаття перебувало у складі Угор­щини. Отже, переважна більшість українських земель до по­чатку XVII ст. перебували у складі Речі Посполитої. Щодо населення України значно посилився соціальний і національ­ний гніт.

IV. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ. ГЕТЬМАНЩИНА

Посилення гніту призводило до того, що селяни тікали від панів і поселялися в Середньому Подніпров'ї. Втікачі називали себе козаками, а їхнім організаційним центром стала Запо­різька Січ як військово-політичне утворення. Січ мала свій військовий і територіальний поділ. У військовому відношенні Січ та її військо поділялися на 38 куренів, а територіальне — на 5—8 паланок.

Найвищим органом влади, органом самоврядування в Запо­різькій Січі була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Скликались ради у строго визначений час — 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу війська могли скликатись і в інший час. Свої ради були також в куренях та паланках.

Очолював Січ кошовий отаман, який був наділений най­вищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар., військовий осавул. Уся військова старшина обиралася військо­вою радою на один рік 1 січня.

Курені очолювали курінні .отамани, і. ця посада теж була виборна. Курені були одночасно військовими одиницями, з яких і складалося запорізьке товариство.

Паланки очолювали полковники, їм допомагали осавул, писар, підосавул і підписарій. їх влада поширювалась на всю паланку, тобто на козаків, які проживали за межами Січі по слободах і зимівниках.

Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут існували ознаки відроджен­ня української державності. Козаки вели активну боротьбу проти Речі Посполитої за соціальне та національно-релігійне визволення.

Нечувані утиски українського народу з боку польської шляхти спричинили вибух народно-визвольної війни 1648— 1654 рр. У цей період Б. Хмельницький втілив у життя ідею незалежної держави.

Ознаками державної влади в Україні того часу були: 1) на­явність органів публічної влади; 2) територіальний поділ; 3) введення своєї податкової системи.

Не досягши успіху в політиці протурецької орієнтації та в союзі з татарами, Б. Хмельницький звернув свій погляд на Москву.

В січні 1654 р. на Переяславській раді було підписано угоду про українсько-московський альянс, на підставі якої Україна прийняла протекторат московського царя, залишаючись і на­далі окремим державним організмом, зберігаючи свій полі-тико-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси.

У березні 1654 р. були підписані статті Богдана Хмельниць­кого та видана царська жалувана грамота 27 березня. Ці доку­менти, які отримали назву «Березневих статей», визначили правове становище України у складі Росії на весь період Гетьманщини. Україна ввійшла до складу Росії як політико-правове автономне утворення. Але Україна визнавала вер­ховенство царської влади. Гетьман і старшина перебували на службі царя. Україна мала самостійність у внутрішньому управлінні, мала свою казну.

На чолі України стояв гетьман, якого обирала військова рада, а згодом затверджував на посаді цар. Територія ділилася на полки на чолі з полковниками, сотні на чолі з сотниками, курені на чолі з курінними отаманами. Крім того, були села та міста.

Україна мала своє військо — реєстр козаків був визначе­ний — 60 000. Вона мала право зовнішніх зносин, за винятком Польщі та Туреччини, свою правову та судову системи.

Але згодом царизм пішов у наступ на політичну та пра­вову автономію України, створюючи спеціальні установи для регулювання відносин в Україні. У 1663 р. був утворений Малоросійський приказ у складі Посольського приказу. При-каз був наділений адміністративними, військовими і судовими функціями, санкціонував вибори нового гетьмана і козацької старшини, контролював українську церкву і духовенство. Діяльність цього органу суттєво обмежувала козацьке само­врядування.

Петро І скасував приказну систему, на зміну якій прийшли колегії. Замість Малоросійського приказу 1722 р. у Глухові при гетьмані була створена Малоросійська колегія.

Утворення Малоросійської колегії офіційно мотивувалося необхідністю наведення порядку в судових та адміністра­тивних органах України. Насправді ж колегія мала завдання знищити усі давні порядки України й включити її в систему управління Російської держави.

У 1727 р. гетьманська влада в Україні була відновлена, але після смерті гетьмана Д. Апостола 1734 р. на зразок колегії було запроваджено Правління гетьманського уряду (1734— 1750) у складі трьох козацьких старшин та трьох царських офіцерів на чолі з князем О. Шаховським.

V . УКРАЇНА В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

У 1764 р. гетьманство в Україні було ліквідовано остаточ­но. Управління Україною було доручено другій Малоро­сійській колегії, яку очолив президент граф П. Рум'янцев. Він же був і генерал-губернатором України. Колегія складала­ся з восьми членів — чотирьох представників вищих офіцер­ських чинів російської армії, розквартированої в Україні, й чотирьох представників генеральної старшини. В цей період діяльності колегії відзнаки державної гідності в Україні — прапор, печатки, гетьманські клейноди тощо — були відправле­ні до Москви. Це означало, що Україна позбавлялася автоном­ного становища у складі Росії.

На початку 80-х років XVIII ст. на Україну було пошире­но російську адміністративну систему й сформовано відпо­відну систему органів управління. Потреба в Малоросійській колегії відпала і 1786 р. вона була ліквідована.

Наступ на автономні права України з боку царизму не об­минув і Запорізьку Січ, яка після 1654 р. в межах України збе­регла самостійність і самоврядування.

Першого нищівного удару по Запорізькій Січі завдав Пе­тро І після того, як кошовий К. Гордієнко із своїми одно­думцями перейшов на бік І. Мазепи. За це Січ було ліквідовано. 1734 р. цариця Анна на прохання гетьмана Д. Апостола дозво­лила запорожцям, які уникли кари Петра І, повернутися в рід­ний край і заснувати Нову Січ.

Але 1775 р. за наказом цариці Катерини II численна росій­ська армія вдерлася на Запоріжжя і ліквідувала Січ, а її те­риторія була приєднана до Новоросійської губернії. За мані­фестом З серпня 1775 р. заборонялося навіть вживати назву «запорізький козак». Козаки могли поступати на службу в козацькі полки або переходити в селянство, а вся козаць­ка старшина була відправлена у заслання. Так закінчився період Гетьманщини в Україні.

За поділами Польщі (1772, 1793, 1795) різко змінилося політичне становище українських земель.

За другим поділом 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. У складі Російської імперії перебувала до 1917 р.

За першим поділом Польщі 1772 р. до Австрії відійшла Галичина, а 1774 р. Північна Буковина, яка 1786 р. була вклю­чена до складу Галичини як окрема адміністративна одини­ця. Закарпатська Україна у складі України ще з XVI ст. була захоплена Австрією. Очолював край призначений імпе­ратором губернатор. Територія ділилася на циркуля, які очолювали призначувані старости. Такий порядок зберігся до 1848 р.

В 1849 р. замість губернського правління в Австрії було за­проваджено поділ на коронні краї, або намісництва, та кра­йові управління. Буковина була виділена в окремий коронний край. На чолі Галичини стояв призначений імператором на­місник, а Буковини — крайовий президент. Територія діли­лася на повіти з повітовими старостами.