Реферат: Основні етапи розвитку української державності

У 1870 р. коронні міста (центри) отримали окре­мі статути. Такі статути на самоврядування отримали Львів та Чернівці. Населення міста обирало міську раду із 100 де­путатів на 6 років. Очолював раду президент міста, який був і керівником її виконавчого органу — магістрату. Такий поря­док зберігся до розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.

VI. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917—1420 рр.

РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

У лютому 1917 р. Російська імперія розпалася, 4 березня 1917 р. на Трудовому Конгресі у Києві була створена Центральна Рада — вищий орган влади Української держави, її главою став М. Грушевський. Виконавчим органом — уря­дом спочатку була Мала Рада, а з червня 1917 р. Гене­ральний Секретаріат.

Третім універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіки (УНР), але, як і раніше, у федеративних зв'язках з Росією. І тільки четвертим універсалом 22 січня 1918р. Україна бу­ла проголошена незалежною суверенною державою.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. Того ж дня німці за­вершили окупацію України і розігнали Центральну Раду, на­томість поставивши при владі генерала П. Скоропадського.

З відходом австро-угорських військ восени 1918 р. гетьман А. Скоропадський втратив свою опору. 13 листопада на таєм­ному засіданні Українського Народного Союзу був утворений уряд Директорії на чолі з В. Винниченком. Пост головного отамана збройних сил УНР був наданий С. Петлюрі. Після за­хоплення Києва військами Директорії П. Скоропадський зрік­ся влади і виїхав до Німеччини.

На Трудовому Конгресі наприкінці січня 1919 р. в Києві був затверджений акт з'єднання УНР і Західноукраїнської Народ­ної Республіки (ЗУНР), який передав тимчасово законодав­чу і виконавчу влади Директорії. Україна опинилася у над­звичайно складній ситуації. Більшовицька Росія, війська Дені-кіна, Франції, Румунії фактично окупували Україну. С. Петлю­ра із залишками своїх військ перейшов на територію Поль­щі й, підписавши у квітні 1920 р. з Ю. Пілсудським Варшавсь­кий договір, рушив з його армією у свій останній невда­лий похід на Україну. Але і білополяки, і війська Петлюри були розбиті більшовиками. Ще одна спроба створити неза­лежну Українську державу закінчилась невдачею.

Надією на відродження Української держави у цей період було проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

Виникла ця держава на західноукраїнських землях внаслі­док розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. 18 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд усіх політичних партій Галичини й Буковини, депутатів австрійського парламенту, Га­лицького і Буковинського сеймів, духовенства, який проголосив утворення на українських землях Австро-Угорщини Укра­їнської держави і обрав Національну Раду як найвищий представницький орган краю у кількості 154 осіб на чолі з Є. Петрушевичем.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. за допомогою всієї військової організації на чолі з Д. Вітовським Національ­на Рада взяла у Львові владу в свої руки, а протягом наступних днів у всій Східній Галичині. Найвищим виконавчим і розпо­рядчим органом був уряд — Державний секретаріат, утворений 9 листопада 1918 р. Головою його було призначено К. Левицького, а в грудні 1918 р. його змінив С. Голубович.

13 листопада Національна Рада схвалила Тимчасовий Ос­новний закон Конституцію і проголосила на території Галичини, Буковини та Закарпаття Західноукраїнську Народну Республіку із столицею у Львові. Гербом держави був за­тверджений золотий лев на синьому полі (згодом — три­зуб), прапором — традиційний синьо-жовтий. Найвищим за­конодавчим державним органом була Національна Рада.

Місцеве управління ЗУНР було зосереджене в руках повітових комісарів.

6 листопада була створена державна жандармерія, а 21 листопада окремим законом створені судові органи ЗУНР — повітові, окружні суди та вищий суд. Чинним залишалось ав­стрійське законодавство, яке не суперечило інтересам і цілям нової держави.

1 грудня 1918 р. у м. Фастів представники уряду підпи­сали попередній договір про об'єднання УНР та ЗУНР. З січня 1919 р. цей договір був затверджений Національною Ра­дою, а 22 січня у Києві — Трудовим Конгресом. ЗУНР дістала назву «Західна область УНР».

У середині липня 1919 р. основні сили Галицької Армії бу­ли витіснені польськими військами з краю і перейшли Збруч. Галичина була окупована польськими військами. А в. червні того ж року Антанта узаконила цю окупацію.

Отже, відстояти справжню незалежність України через низку несприятливих внутрішніх і зовнішніх обставин не вда­лося.

Проголошення УНР та ЗУНР радянська влада зустріла вороже і всіляко намагалася очорнити їх.

Особливо загострилась політична ситуація в Україні після жовтневого більшовицького перевороту в Росії. Підтриму­вані більшовиками Росії більшовицькі організації України на початку грудня 1917 р. вирішили скликати у Києві перший всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

На адресу з'їзду 4 грудня 1917 р. надійшов маніфест уряду Росії «До українського народу з ультимативними ви­могами до Центральної Ради». Це було відкрите втручання у внутрішні справи України. Центральна Рада не дала можли­вості провести цей з'їзд під більшовицьким гаслом.

Частина делегатів-більшовиків переїхала до Харкова, де збирався третій з'їзд Рад Криворізько-Донецького басейну. Там 24—25 грудня 1917 р. відбувся перший всеукраїн­ський з'їзд Рад, який проголосив радянську владу в Україні. Він же обрав Центральний Виконавчий Комітет України, а ос­танній утворив уряд — Народний секретаріат. З'їзд проголосив себе найвищим органом державної влади в Україні.

На місцях влада належала губернським та повітовим з'їздам Рад, міським та сільським Радам і їхнім виконав­чим комітетам.

Центральна Рада проголошувалась поза законом.

А ЗО грудня 1922 р. на першому Всесоюзному з'їзді Рад був утворений Союз РСР, до складу якого ввійшли Україна, Російська Федерація, Закавказька Федерація та Білорусія. З того часу Україна фактично втратила свою незалежність на багато десятиліть, «влившись в єдину сім'ю радянських народів».

ЗО червня 1941 р. у Львові було проголошено Акт віднов­лення Української держави, в якому зазначалося: «Волею Ук­раїнського Народу Організація Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Дер­жави...» Українське Державне Правління очолив Ярослав Сте-цько. Гітлерівські окупанти не визнали Акту і на початку лип­ня того ж року арештували провідника ОУН, Голову Держав­ного Правління, сотні інших політичних діячів. Зазнала не­вдачі ще одна спроба відновити українську державність.

В умовах жорстокої боротьби з фашизмом, що скинув із себе німб визволителя, зародилась нова військово-політична сила — Українська повстанська Армія (УПА). Під контролем УПА на Волині в 1943—1944 рр. була проголошена Колківська Республіка. На великій території — від р. Прип'ять на за­ході і до р. Горинь на сході була ліквідована німецька ад­міністрація і встановлена українська цивільна й військова вла­да. Повстанською столицею було селище Колки.

14 березня на Закарпатті, яке перебувало у складі Чехо-словаччини, було проголошено самостійну державу — Кар­патську Україну, її очолив Президент Августин Волошин. Од­нак уже 15 березня того ж року за згодою Гітлера Закар­паття окупувала хортистська Угорщина.

VII. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Процес перебудови в СРСР. крах тоталітарного комуні­стичного режиму дав можливість колишнім суб'єктам СРСР зробити вибір щодо відродження державної незалежності.