Реферат: Основні проблеми педагогічної психології
Чи здатне саме навчання впливати на органічний розвиток дитини, і якщо так, то до яких меж? Як в дійсності пов'язані між собою здібності і задатки? Чи впливає розвиток здібностей на набуття задатків і чи в стані задатки самі по собі, в умовах, що надають їмстихійного соціального впливу або неорганізованого навчання, переходити в здібності? В більш загальній формі ця проблема може бути представлена у вигляді питання про те, як генотип і середовище роздільно і разом впливають на психологічний і поведінковий розвиток дитини.
Розвиток психологічних властивостей і особливостей людини не можна уявити таким чином, що на протязі певного часу вони відсутні, а потім знову раптово виникають як би з нічого. Скоріше, процес розвитку представляє собою послідовність безперервно змінюючих один одного станів, і в ньому усіляка нова властивість чи перехід його на більш високий рівень розвитку пояснюється існуванням тієї ж самої властивості в зародку і поступовою еволюційною або швидкою його зміною. Це означає, що задовго до того, як деяка властивість відкрито проявить себе ззовні, у формі високорозвиненої якості, повинен здійснитися довгий період її скритої перебудови.
Стосовно більшості психологічних властивостец і особливостей дитини ми майже нічого не знаємо про ці періоди. Які вони? З чого починаєтсья і який час триває? Яке співвідношення скритих і відкритий періодів в розвитку по відношенню до різних психологічних властивостей. Це ще одна достатньо складна н аукова проблема педагогічної психології.
З попередньою проблемою пов'язана також представлена якість відносно самостійної проблеми психологічної готовності дітей до усвідомленого навчання і виховання. Вирішуючи її, необхідно не тільки точно визначити, що фактично означає психологічна готовність до навчання виховання, але також вияснити, в якому значенні слова слід цю готовність розуміти: чи то в значенні наявності у дитини задатків або вже розвинетих здібностей до виховання і навчання, чи то в значення рівня розвитку і зони ближнього розвитку дитини, чи то в значенні досягнень певної сходинки інтелектуальнох і особистісної зрілості. Велику складність представляє пошук валідних і достатньо надійних методів психодіагностики готовності до навчання і виховання, на основі яких можна було б оцінювати можливості та прогнозувати успіхи дитини в психологічному розвитку.
В тісному зв'язку вищевказаного стоїть проблема педагогічної занедбаності дитини, під якою слід розуміти її нездатність до усвідомлення педагогічних впливів і прискореному розвитку, викоикану причинами, що виключаються, зокрема тим, що на більш ранніх періодах свого розвитку дитину погано навчали і виховували. Як відрізнити безнадійно відсталу дитину в розвитку від педагогічно запущеної, щоб створити останній соціально-психологічні умови, ліквідувати її відставання в розвикту, попередивши тим самим потрапляння даної дитини в розряд безнадійно відсталих? Це не тільки педагогічна, але і гостра моральна проблема наших днів, і тут необхідні самі жорстокі критерії відбору дітей в допоміжні і спеціальні школи для розумово відсталих або морально-невиправних – таких, які не дозволяли б потрапляти туди педагогічно запущених, але виправним дітям.
Ще одна психолого-педагогічна проблема – це проблема забезпечення індвідуалізації навчання. Під нею розуміється необхідність наукового розділу дітей по групам на основі яких задатків та здібностей можна примінити до кожної дитини таких програм і методів навчання або виховання, які більше всього підходять до її індивідуальних якостей та здібностей.
В останні роки в педагогічній психології стали широко користуватися новими термінами, що прийшли з області соціальних наук. Серед них – поняття соціальної адаптації і реабілітації. Мова в них йде про пристосування дітей, які в силу будь-яких причин опинились ізольованими і не готовими до нормального життя серед людей, до спілкування і взаємодії з ними на особистісному і діловому рівні. Серед них, наприклад, знаходяться діти, які довго хворіли або тривалий час жили в спеціальних навчальних закладах (дитячих будинках). Під соціальною реабілітацією мається на уващі відновлення порушених соціальних зв'язків і психіки таких дітей, щоб вони могли успішно навчатися і розвиватися, які і всі нормальні діти в спілкуванні і взаємодії з оточуючим світом.
Рішення перелічених психолого-педагогічних проблем потребує від вчителя або вихователя високі професійні якості, велику частину яких складають психологічні знання, вміння й навички цого високого явно не вистачає більності педагогів, нині зайнятих навчанням і вихованням дітей, так як в програмі вузівської підготовки вчителів психологія поки що не ввійшла в об'єм інформації, якою вона повинна володіти, яка може знадобитися педагогу в йього практичній діяльності. Тому виникає проблема, пов'язана з повищенням кваліфікації і перепідготовкою вчителів, вихователів в області психології. Визначення змісту, об'єму, засобів складає одну з задач педагогічної психології.
Подані проблеми педагогічної психології складають її підгрунтям, її основу. В області цих проблем працюють вже довгий час безліч не тільки вітчизняних, але й зарубіжних вчених-психологів. Так жодна з проблем досі не отримала остаточного, задовільненого результату та обгрунтування. Бо психологічна особистість – це постійно змінюючий предмет під впливом часу та середовища. Досліджуючи ці проблеми, відомі психологи роблять важливі відкриття не тільки в цій, але і в інших галузях психолого-педагогічної науки.
Використована література:
1. Р.С.Нємов „Психологія” – підручник для вузів, книга 2, Москва, Гуманітарний видавничий центр „ВЛА ДОС”, 1998.С. 273-278.
2. В.А.Крутецький „Психологія”, М.,”Просвещение”, 1986, с.280-283.
3. Під редакцією професора А.В.Петровського „Вікова і педагогічна психологія”, М., „Просвещение”, с.5-8.
4. Журнал „Сторожова вежа”, грудень 1996р. Психологічна стаття „Готуємося до школи”, с.5.
Помітимо, що вікові психологічні особливості – специфічні властивості психіки чи особистості, які характеризують можливість дітей різного віку з урахування праці їх навчання й виховання.
Адже психологічне новоутворення – психічне і соціологічні зміни, які виникають у дитини свідомістю й відношення до зовнішнього світу, до свого існування (потреби, нахили, потяги, властивість особистості, нові засоби здійснення психічної діяльності).
Розглянемо розвиток дитини згідно періодизації дитинства.
0-1р. – безпосередньо-емоційне спілкування.
Потреба в спілкуванні і в спілкуванні з іншими людьми, відношення до них оточуючого світу.
1-3р. – предметно-маніпуляційна діяльність суспільно-вироблені засоби дій з речами. Виникнення мовлення, розумове зрозумилість речей, узагальнено-категоричне сприймання світу, наочне – ділове мислення (в цьому віці сприймаються люди у вигляді власного дитячого „я”).
3-6р. – ігрова діяльність.
Формування уяви та символичної функції, орієнтації на загальний зміст людських відношень та дій, відокремлення в них моментів співпорядкування та керування процесів утворення особистості.
6-10р. – навчальна діяльність.
Теоретична свдіомість та мислення, розвиток відповідних їм здібностей, рефлексія, аналіз та розумове планування форм, потреб і мотивів навчання.
10 – 15р. – суспільно-корисна діяльність.
Характеризується потягом брати участь у суспільно-корисній праці, вміння будувати спілкування у різних комплексному врахуванні норм взаємовідносин, вміння оцінити можливість власного „я”-самосвідомість.
15-18р. – навчально-професійна діяльність.
Потреба у праці, професійне самовизначення, пізнавальні інтереси та елементарне визначення пізнавальних інтересів та елементів досліджуваних вмінь та навичок.
Стосовно розвитку дитини, можемо сказати одне, що основні проблеми невідривно ходять разом, такі як психічна готовність дитини до вступу до школи. Адже по мірі розвитку дитини розширюються та поглиблюються форми його спілкування з дорослими. Від форм емоційної реакції на дорослого дитина поступово переходить до реагування на слова певного значення. Також здатність до розширення контактів дитини з навколишнім світом, гра стає біль складнішою, з'являється сюжетне, а потім і рольова, в яких дитина приймає на себе певну роль. Тобто гра сприяє всебічному розвитку дитини – розвитку її сприйняття, уяви.