Реферат: Особистість у системі соціальних зв’язків

· біологічно обумовлена підструктура (вікові, статеві особливості психіки, темперамент тощо)

· психологічна підструктура (індивідуально-психологічні особливості – відчуття, уявлення, увага, пам'ять, інтелект, характер, емоції, почуття, воля тощо)

· підструктура соціального досвіду (знання, навички, уміння, звички, норми тощо)

· підструктура спрямованості особистості (потреби, цілі, інтереси, мотиви, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації, соціальні установки)

Соціологів цікавлять насамперед підструктури соціального досвіду та спрямованості особистості. Підтвердженням цього є тлумачення структури особистості, коли в її складі виокремлюють три головних елементи – соціальний статус, соціальну роль та спрямованість особистості.

Поняття соціального статусу та соціальної ролі розглядаються в межах статусно-рольової концепції особистості. Вагомий внесок в її розвиток зробили такі вчені як Р. Лінтон, Дж. Г. Мід, Т. Парсонс, Р. Мертон, І. Гофман, Т. Шибутані, І. Кон та інші.

Статус – це соціальна позиція індивіда у групі чи суспільстві. Соціальний статус – узагальнююча характеристика, що охоплює професію, економічне положення, політичні можливості, демографічні риси та інші важливі характеристики індивіда.

Будь-який індивід має множину статусів і в кожний момент часу у залежності від обставин, середовища той чи інший статус домінує над іншими: вдома, наприклад, одна і та ж сама молода людина є сином (донькою), а в навчальному закладі вона є студентом (студенткою). Для позначення сукупності усіх статусів, що належать індивіду, використовують поняття статусного набору або статусного портрету. Статусний набір кожної людини є індивідуальним.

Виокремлюють також головний статус особистості, тобто такий, що є найбільш характерним для даної людини, статус, з яким дану людину ототожнюють, ідентифікують інші люди або вона сама.

Соціальний статус характеризує взаємодію особистості з соціальним середовищем, структурою суспільства. У соціології соціальний статус є не тільки елементом структури особистості, але й соціальної структури суспільства.

Важливою категорією для аналізу структури особистості також є поняття соціальна роль, яке запропонували незалежно один від одного американські вчені Р. Лінтон та Дж. Г. Мід.

У сучасній соціології соціальна роль визначається як соціальна функція, модель поведінки, об’єктивно задана позицією (статусом) особистості в системі суспільних відносин та міжособистісних стосунків.

Соціальні ролі та статуси, які суспільство або соціальна група приписує індивіду незалежно від його здібностей, бажання, зусиль називають приписаними (аскриптивними). В якості основи для них у різних суспільствах може виступати стать, вік, національна або расова, а також класова, релігійна приналежність. Такими є, наприклад, людина похилого віку, християнин або мусульманин, білорус, раб.

Соціальні ролі та статуси, які індивід набуває завдяки власному вибору, конкуренції, індивідуальним зусиллям та здібностям, називають досягнутими (набутими). Ніхто не народжується студентом, професором, депутатом, батьком чи бабусею. Право виконувати функції, що відповідають цим статусам та ролям, індивід здобуває у конкурентній боротьбі.

Виділяють також змішані статуси та ролі, як наприклад, тридцятирічний доцент, український студент, дівчина – майстер спорту з академічної греблі.

Незважаючи на те, що у реальному житті межа між приписаними та досягнутими статусами та ролями досить умовна, такий розподіл є корисним з точки зору вивчення цього феномену.

Соціальні ролі, які виконує особистість, виробляються у ході людської історії як певні узагальнені моделі виконання соціальних функцій, як зразки поведінки, що схвалюються в цілому, або окремими соціальними групами. Тобто роль має соціальне походження, але завжди реалізуються конкретною людиною, є елементом її особистості.

Конструктивна функція соціальних ролей в суспільстві полягає у тому, що узгодження щодо їх змісту дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, організовано взаємодіяти, передбачати реакцію оточуючих на свої дії та прогнозувати поведінку інших людей. Одночасно соціальна роль накладає на особистість певні обмеження, що іноді розцінюється як негативна функція.

У суспільстві завжди існують певні уявлення про те, як ті чи інші соціальні ролі мають „правильно” виконуватися. Ці уявлення називають експектаціями, або очікуваннями. Вони спрямовані на носія ролі з боку його соціального оточення. Але не тільки оточення очікує від виконавця ролі певної поведінки, але й сам індивід розраховує на схвалення за правильне виконання ролі або побоюється негативної реакції за неправильне.

Соціальні очікування щільно пов’язані з соціальними нормами. Соціальні норми – сукупність зобов’язуючих принципів, правил, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб’єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки індивідів на всіх рівнях і в усіх сферах людської життєдіяльності. Норми є певними ідеальними зразками, котрі передбачають, як люди мають діяти у конкретних ситуаціях, щоб їх поведінка не суперечила ролі, які вони виконують.

Суспільство завжди здійснює контроль за тим, чи дотримується особистість прав та обов’язків, що відповідають її соціальним ролям. Для цього у суспільстві є розгалужена система соціальних санкцій. Санкціями називають не тільки покарання, але й заохочення, які сприяють дотриманню соціальних норм.

Санкції можуть ініціюватися не тільки суспільством, але й індивідом по відношенню до самого себе. Таким чином за виконанням соціальної ролі здійснюється не тільки зовнішній, але й внутрішній контроль.

Навчання, засвоєння ролі відбувається у процесі соціалізації, про яку йдеться далі.

Процес максимального злиття з роллю називають рольовою ідентифікацією, а мінімальне – дистанціюванням від ролі.

Кожна людина привносить у соціальну роль власний, індивідуальний стиль виконання. Саме тому не можна знайти двох людей, які б однаково виконували одну і ту ж роль. Але будь-які варіації обмежуються нормами і очікуваннями, які накладаються суспільством на конкретну роль. Це пояснює, чому зміст ролі залишається більш-менш сталим, навіть коли її носіями є різні люди.

Особистість навіть протягом однієї години може навперемінно виконувати різні ролі, перевтілюватися з одного образу в інший, втілювати різні типи соціальних відносин та міжособистісних стосунків. Сукупність ролей, носієм якої є окрема особистість, в соціології за ініціативою Р. Мертона називають рольовим набором (рольовою системою).

Множинність соціальних ролей індивіда пояснюється тим, що одночасно один і той же індивід входить до складу багатьох соціальних груп, які мають власну систему цінностей, норм, рольових очікувань. Тому у реальному житті людині буває досить складно переходити від виконання однієї ролі до виконання іншої ролі, суміщати їх та пристосовуватися до рольової поведінки. Виконання соціальних ролей може супроводжуватися труднощами, пов’язаними з виконанням рольових обов’язків, або виникненням невідповідності внутрішніх настанов особистості вимогам ролі, тобто рольовим конфліктом.

Рольові конфлікти поділяють на конфлікти між ролями та конфлікти у межах однієї ролі, іноді міжособистісні та внутрішньо-особистісні рольові конфлікти. Такий розподіл частково співпадає.

Конфлікт між ролями виникає, коли дві або більше соціальних ролей містять у собі несумісні, такі, що входять у конфлікт, обов’язки особистості. Конфлікт між ролями може виникати як у структурі однієї особистості, так і між двома або більше особистостями. В першому випадку йдеться про внутрішньо-особистісний конфлікт, у другому – про міжособистісний. Як приклад конфліктів між ролями може розглядатися ситуація, коли ролі студента, батька та робітника фірми виконує одна особистість. Ці ролі мають несумісні обов’язки, тому виконувати їх одночасно дуже важко.