Реферат: Особливості клінічного перебігу та механізми формування функціональної диспепсії у підлітків
ПДС
(n=33)
ЕБС
(n=37)
Поєднання
ПДС з ЕБС (n=50)
Примітка. * – вірогідність різниці показників в порівнянні з контрольною групою (р<0,05).
Індивідуальна оцінка ВР за відношенням ІНорто/ІНкліно виявила наявність гіперсимпатикотонічної відповіді у 58 хворих з ФД (48,33 %), нормальної – у 22 (18,33 %) та асимпатикотонічної – у 55 (33,34 %). ВЗ упідлітків з ФД відповідало нормальному у 31 випадку (25,83 %), надмірному – у 51 (42,50 %), недостатньому – у 38 (31,67 %). Аналіз кореляційної залежності між показниками вегетативного гомеостазу у підлітків з ФД свідчить про порушення кореляційних зв’язків між гуморальним каналом регуляції, симпатичною та парасимпатичною ланками вегетативної нервової системи.
Характеризуючи індивідуальні біопсихологічні властивості особистості підлітків з ФД нами відмічено, що у більшості осіб рівень проявів за шкалою екстраверсії-інтроверсії мав амбівертований характер з домінуванням у них таких орієнтаційних властивостей темпераменту як комунікабельність, широке коло знайомств, імпульсивність, схильність до ризикованих вчинків. При вивченні рівня нейротизму підлітків і, відповідно, ступеня емоційно-значущої психологічної нестійкості виявлені інші тенденції. Відзначено, що у підлітків основної групи з ЕБС та при поєднанні ПДС та ЕБС рівень нейротизму вірогідно вищий, ніж у практично здорових (відповідно 18,59±2,63, 18,10±3,02 та 10,08±2,70 балів, р < 0,05), що вказує на переважання таких поведінкових проявів як психологічна нестійкість, нестабільність, нерішучість та відповідає сучасним даним (G.R. Lockeetal., 2004; С.М. Русіна, Н.П. Коваленко, 2007).
Інтегральні показники рівнів тривожності за опитувальником О. Кондаша, Ч.Д. Спілбергера та Ю.Л. Ханіна мали тенденцію до підвищення при усіх видах тривожності (загальної, шкільної, самооціночної, міжособистісної, особистісної, реактивної), проте, з вірогідною різницею лише реактивної тривожності у підлітків з ЕБС. Найбільш вираженими і домінуючими в структурі акцентуйованих рис особистості у підлітків основної групи, згідно опитувальника Г. Шмішека, були показники акцентуації характеру за тривожним (свідчить про невпевненість у собі та неадекватність вчинків, що здійснюються у відповідь на вплив незвичних або надзвичайних чинників) та застрягаючим (вказує на постійне переживання хворими ситуацій, які вже пройшли, своєрідну ригідність емоційного реагування на події) типами, що аналогічно результатам досліджень Т.К. Набухотного та співавт. (2006), де окрім вищевказаних типів виявлені ще ознаки педантичного типу акцентуації. На відміну, у обстежених контрольної групи переважали показники акцентуації характеру за гіпертимним, циклотимним та екзальтованим типами.
Оцінка агресивності згідно опитувальника А Басса і А. Дарки показала, що індекс агресивності та його складові (фізична, вербальна та опосередкована агресії) у обстежених основної групи поступались такими здоровим підліткам (р < 0,05). Це говорить про знижену спроможність вираження негативних емоцій через фізичну силу або через форму (крик) чи зміст (погроза) словесних звертань до інших осіб підлітками з ФД, при цьому вихід негативних емоцій та почуттів деструктивного характеру може відбуватися непрямим шляхом. Інші показники агресивності осіб основної групи (негативізм, роздратування, почуття провини, індекс ворожості та його складові – образливість і підозрілість) мали тенденцію до підвищення, проте, без вірогідної різниці (р > 0,05). Формування агресивності тісно пов’язане не тільки з факторами зовнішнього середовища, але і з станом вегетативної нервової системи, генетичними факторами, обміном серотоніну, тестостерону та їх похідних.
Стан симпато-адреналової системи досліджували за вмістом в еритроцитах КДВ. Ми встановили, що у хворих на ФД мають місце різні коливання числа КДВ в еритроцитах, так у 58 осіб (48,33 %) в порівнянні зі здоровими дітьми їх кількість підвищена, у 25 (20,83 %) – знижена. Нами вивчений середній рівень КДВ в еритроцитах в залежності від категорії ФД. Середній рівень КДВ вищий при усіх категоріях ФД в порівнянні зі здоровими дітьми з максимальним значенням у підлітків з ПДС, що доводить у них домінування симпатикотонії.
Кількість КДВ залежала від важкості вегетативних розладів: при проявах вегетативних порушень до 35 балів (50 хворих) збільшення числа КДВ в еритроцитах спостерігали у 29 осіб (58,00 %), зменшення – у 5 (10,00 %) та у 16 (32,00 %) кількість КДВ була аналогічна показникам здорових підлітків. У дітей з ФД (45 осіб) з кількістю балів 36 - 45, збільшення КДВ в еритроцитах відмітили у 22 дітей (48,89 %), зменшення – у 2 (4,44 %) та у 21 підлітка (46,67 %) їх кількість не відрізнялась від показників здорових дітей. При вегетативних розладах, які перевищували 45 балів, зафіксували достовірне домінування випадків зменшення КДВ в еритроцитах (у 18 з 25 дітей, 72,00 %). Отже, зі зростанням проявів вегетативних порушень спостерігали напруження функціонування симпато-адреналової системи та поступове її виснаження.
Середній вміст КДВ в еритроцитах залежав від ВВТ і був найвищим у підлітків з симпатикотонією (289,81±28,64). Мінімальний середній рівень КДВ зафіксували у дітей з ваготонією (249,24±39,58). У групі дітей з ейтонією цей показник становив 257,85±25,40 і практично не відрізнявся від такого обстежених контрольної групи (245,68±25,40).
Проведений аналіз концентрації серотоніну у підлітків. Середній вміст його в плазмі крові хворих на ФД становив 669,54±53,61 нмоль/л, що достовірно не відрізнялося від концентрації практично здорових підлітків (741,80±55,69 нмоль/л, р > 0,05). Встановлена вікова залежність рівня серотоніну: його показники у дітей з ФД були нижчими в порівнянні зі здоровими незалежно від вікової категорії, але з вірогідною різницею лише у 17-річних осіб з ФД (636,49±25,88 проти 739,88±29,80 нмоль/л у здорових дітей, р < 0,05). Концентрація серотоніну зменшувалась з віком підлітків: у 14-15-річних обох груп цифрові значення серотоніну достовірно перевищували такі у 18-річних обстежених (р < 0,05), що співпадає з літературними даними (Мосієнко Г.П., 2006; Лисенко Г.І. та співавт., 2007). Оцінка показників серотоніну в усіх підлітків з урахуванням статі показала, що середні цифри серотоніну вищі у дівчат (691,17±51,37 основної групи та 762,86±47,02 нмоль/л контрольної), на противагу у хлопців (647,92±46,96 основної групи та 714,93±54,98 нмоль/л контрольної), (р > 0,05). Виявлена особливість вмісту серотоніну у 17-18-річних підлітків, мабуть, обумовлена формуванням та активною стимуляцією функції гіпофізарно-гонадної системи, підвищенням вмісту Т в крові юнаків, який проявляє гальмівну дію на цей моноамін. Ми простежили вірогідну зворотну сильну кореляційну залежність між ступенем вегетативних розладів та рівнем серотоніну в плазмі крові (r= – 0,77; р < 0,05).
Наявність вегетативних розладів у хворих на ФД, вказує на доцільність характеристики концентрації серотоніну на фоні різних клінічних форм ВД. У хворих з ФД на тлі ВВД та НЦД, у яких в клінічній картині значне місце займали больовий, диспепсичний синдроми, гемодинамічні розлади кровообігу в головному мозку, відмітили знижені показники серотоніну. Найбільш високою виявилась концентрація серотоніну на фоні ВСД, хоча і без вірогідної різниці. У дітей з ФД на тлі ПВН середній рівень серотоніну залежав від типу пароксизмальної кризи. У пацієнтів з симпато-адреналовою кризою рівень серотоніну склав 705,20±16,81, при вагоінсулярній – 664,33±21,46 нмоль/л.
Ми провели оцінку вмісту серотоніну в залежності від клінічної категорії ФД. Найнижчі рівні моноаміну відзначили у дітей з ЕБС.
Проведений аналіз вмісту серотоніну в плазмі хворих на ФД з урахуванням типів акцентуації характеру. На тлі гіпертимного типу виявили найвищу середню концентрацію серотоніну, на відміну від циклотимного та застрягаючого типів, при яких зафіксовані найнижчі рівні серотоніну, (р<0,05).
Наші думки збігаються з даними авторів (С. Белхушет, Е. Полуэктова, 2005; Ю.В. Пошехонова, 2005) в тому, що особливості клініки ФД у дітей залежать від впливу серотоніну на нейрони м’язових сплетень ШКТ та на вироблення пепсину і муцинів слизовою оболонкою шлунку, в результаті чого виникають порушення його рухової та секреторної функції, які і призводять до розвитку ФД.
Приймаючи до уваги, що підлітковий вік відноситься до критичних періодів дитинства, ми вважали доцільним вивчити роль аденотропних гормонів в патогенезі ФД у підлітків. Оцінюючи показники концентрації СТГ у підлітків з ФД, нами не знайдено достовірної різниці між рівнями хворих та здорових дітей – 1,52±0,52 та 1,55±0,47 нг/мл відповідно. При цьому, у 106 осіб з ФД (88,33 %) концентрація СТГ була в межах нормативних значень; у 14 (11,67 %) – рівень гормону відповідав субнормальним значенням, порушень фізичного та статевого розвитку у них не було. Оцінені середні показники концентрації СТГ у обстежених різного віку та статі: у хлопців 14-17 років з ФД рівні гормону були нижчими, ніж у практично здорових юнаків. Разом з тим, у 18-річних хлопців обох груп вміст СТГ був практично однаковим. У дівчат, тенденції до зниження середнього рівня СТГ не виявили, що, мабуть, пов’язано з їх більш раннім соматостатевим дозріванням.
З’ясували можливість залежності рівня СТГ від вегетативного гомеостазу. Так, у підлітків з ФД, яка супроводжувалась симпатикотонією, концентрація СТГ вища в порівнянні з показником контрольної групи (відповідно 1,67±0,56 проти 1,55±0,47 нг/мл, р > 0,05), чого не відзначили у пацієнтів з ФД на тлі ваготонії та ейтонії.
Загалом, у обстежених з ФД спостерігали порушення прямого кореляційного зв’язку між показниками фізичного розвитку та рівнем СТГ. Такий зв’язок встановлювався у них пізніше, в порівнянні зі здоровими дітьми, як у хлопців так і у дівчат, але у останніх він був нестійким. Нами простежена пряма кореляційна залежність середньої сили між концентрацією СТГ і важкістю вегетативних розладів (r= 0,32; р < 0,05) у підлітків основної групи.
У становленні соматостатевого розвитку і вегетативного гомеостазу важливе значення має ПЛ. Аналіз середніх рівнів ПЛ у підлітків в залежності від віку та статі показав, що у 14-17-річних дівчат з ФД концентрація ПЛ вірогідно нижча в порівнянні з показниками здорових дітей (р < 0,05); у 18-річних обох груп спостерігали вирівнювання концентрації ПЛ, в цій віковій категорії рівень ПЛ був достовірно вищим в порівнянні з 14-15-річними дівчатами (12,55±1,69 нг/мл та 9,19±0,63 нг/мл відповідно, р < 0,05). Середні показники рівня ПЛ у хворих на ФД юнаків нижчі, ніж у практично здорових відповідних вікових груп. Цікаво, що у хлопців з ФД не спостерігали чіткої тенденції до збільшення концентрації гормону з віком, на відміну від таких групи контролю. Навіть навпаки, у 16-річних юнаків з ФД ми виявили вірогідне зниження ПЛ (7,89±0,55 нг/мл у юнаків основної групи проти 9,94±0,64 нг/мл у здорових хлопців, р < 0,05). Вміст ПЛ у дітей з ФД в залежності від її клінічних категорій – ПДС, ЕБС та при поєднанні ПДС з ЕБС – вірогідно не відрізнявся в порівнянні з показниками дітей контрольної групи.
Середній рівень ЛГ у підлітків з ФД у віковому аспекті коливався в межах нормативних, але індивідуальні показники його широко різнились. У 4 (3,33 %) хворих рівень ЛГ був нижче за вікові норми. У 6 підлітків (5,00 %) виявили маргінальні значення ЛГ. Відмічено, що серед хлопців з ФД у віковому аспекті показники ЛГ нестабільні (немає чіткої залежності їх зростання або зниження) в порівнянні зі здоровими, що може вказувати на нейроендокринний дисбаланс. У дівчат з ФД, незалежно від віку, середня концентрація ЛГ не відрізнялась від значень практично здорових, що можна розцінити як сформованість функції гіпофізарно-гонадної системи.
Рівень ФСГ, як у хворих на ФД так і практично здорових, коливався в широких межах, що може свідчити про недостатню сформованість гіпофізарно-гонадної системи. Слід зазначити, що концентрації ФСГ у підлітків обох груп не сягали за межі встановленого нормативу, але у 12 (10,00 %) з них зафіксували субнормальні рівні. Потрібно відзначити, що у віковому аспекті осіб обох груп спостерігали тенденцію до підвищення середніх рівнів ФСГ і стабілізацію її у здорових підлітків після 16 років, а серед дітей з ФД – у 18-річному віці. Рівень Т у хлопців з ФД коливався в межах 59,64 – 70,61 пг/мл. При цьому, підвищені показники Т зустрічали у 50 осіб (83,33 %), решта мала нормативні значення Т. У більшості здорових юнаків середня концентрація Т відповідала нормативним значенням та у 6 з 29 (20,69 %) була підвищеною. Посилена секреція Т, на наш погляд, свідчить про дозрівання гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи та становлення підпорядкування викиду Т визначеному добовому ритму з максимальною кількістю в ранкові години. Середні показники Т були вищими в усіх вікових групах хлопчиків з ФД з достовірною різницею у 17- і 18-річних осіб, в порівнянні зі здоровими. Великі межі коливання Т у юнаків з ФД виявлені Т.К. Набухотним та співавт. (2006).
Середній рівень ПГ серед дівчат з ФД знаходився в межах нормативних значень, випадків підвищення або зниження концентрації ПГ не було.
Середній вміст гормонів гіпофізарно-гонадної системи на фоні різних категорій ФД мав свої особливості. Так, у хворих з ПДС спостерігали зниження середніх показників ЛГ, ФСГ, ПГ (до 11,00 %) в порівнянні зі значеннями здорових підлітків. Показники Т були однаково підвищеними при усіх категоріях ФД, але лише у дітей з ЕБС – з достовірною різницею (р < 0,05). Концентрації решти гормонів (ЛГ, ФСГ, ПГ) у підлітків при ЕБС вірогідно не відрізнялися від показників практично здорових. Цікаво, що рівні тропних гормонів у пацієнтів з поєднанням ПДС та ЕБС знижені в порівнянні з дітьми контрольної групи, а периферійних гормонів – підвищені на 3,10 – 15,60 %.
Особливе практичне значення має виявлення у хворих на ФД порушення морфофункціонального стану ГТС. Так, у 22,50 % підлітків основної групи зафіксовані показники ТТГ вищі за 2,00 мМО/л, що вказує на напруження функціонування ГТС. Схожі результати отримані Г.П. Мосієнко (2008). У 6 осіб (5,00 %) рівні ТТГ сягали верхньої межі встановленого нормативу (від 3,60 до 4,10 мМО/л), що розцінено нами як субклінічний гіпотиреоз.
Проведений аналіз показників ГТС в залежності від клінічної категорії ФД (табл. 2). Як видно з табл. 2, вірогідної різниці між показниками осіб основної групи в порівнянні з такими групи контролю не спостерігали. Проте, усі клінічні категорії ФД супроводжувалися підвищеними показниками ТТГ. Іншу закономірність мали значення вТ4 , вони були зниженими порівняно з даними контрольної групи. Показники об’єму ЩЗ мали різнонаправлену векторність. Нами відмічено, що між показниками морфо-функціонального стану ГТС існує порушення кореляційних зв’язків.