1)відмінності у рівні досвіду дітей та дорослих;

2)соціальні і психологічні відмінності між батьками й дітьми; '

3)відсутність змін у суспільному становищі підлітка порівняно з дитинством (він як і був, так і є "учнем", "школярем");

4)інерція минулого досвіду дорослих у вигляді звички постійно спрямовувати її контролювати;

5)невміння підлітка діяти самостійно;

6)матеріальна залежність від батьків;

7)збереження у підлітка дитячих рис у зовнішності та поведінці.

Основний напрям становлення дитячої особистості, її психологічного самопочуття визначається задоволенням у сім'ї найголовніших потреб: любові та довіри, самостійності і почуття захищеності, самоствердження та визнання. Відбувається це, насамперед. взаєминах з батьками, оскільки характер батьківського ставлення та їх взаємини з дитиною є основною умовою психічного, фізичного та духовного її розвитку.

Австрійський психолог і психотерапевт Віктор Франкл писав: "Головне, що можуть зробити батьки для дитини - це любити її: допомагати, шукати і знаходити себе" [1].

На жаль, виходити з конфліктної ситуації діти і їх батьки намагаються різними шляхами. І тому обом сторонам є чого навчитися - навчитися співпраці у вирішенні всіх проблем і не лише конфліктних. Не вирішує проблему й уникання конфлікту. За твердженням К. Томаса, при униканні конфлікту не досягає успіху жодна із сторін. При ситуації конкуренції, компромісу або пристосування один з учасників може виграти, а інший - програти, або програють обоє. І тільки в ситуації співпраці виграють обидві сторони конфлікту.

Ефективними шляхами подолання конфліктів у спілкуванні між батьками і дітьми можемо визначити такі:

1. Пам'ятати про те, що кожна людина має право бути іншою, не кращою і не гіршою - просто іншою, зі своїми поглядами, переконаннями, слабостями та звичками.

2. Говорити прямо те, чого в цей момент ти хочеш, а не вдаватися до непрямих висловлювань та узагальнень. ("Я хочу, щоб ти уважно мене вислухав" замість " Ти ніколи мене не слухаєш").

3. Не читати чужих думок (краще запитати прямо "про що ти думаєш?" замість того, щоб стверджувати "Я знаю, що коли ти так дивишся, то думаєш, що я. ").

4. Говорити про себе і про те, що відбувається зараз і тут, про конкретну проблему. Не перелічувати вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє.

5. Конче необхідно слухати, бути уважними до свого партнера, намагатися почути за потоком агресивних слів що він хоче насправді.

6. Не використовувати "ярликів" (ти - як дитина, невротик, безвідповідальний), бо вони тільки загострюють ситуацію.

7. Уникати погроз типу "якщо ти не., то я.!!!"

8. Намагатися не підвищувати голосу. Як не дивно, часто незвично тихий голос значно більше привертає увагу і знижує інтенсивність виникнення бар'єрів.

9. Не звинувачувати категорично. Не перекладати всю вину на партнера. Пам'ятати, що поведінка батьків теж може ускладнювати ситуацію, у якій конче необхідно показати готовність іти назустріч [4].

Перспективний план роботи з батьками

І етап. Організаційно-пропедевтичний

Педагогічний напрям

Вересень, жовтень, листопад

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Психологічний напрям