Реферат: Особливості оцінки кредитних ризиків банку
Зміст
Вступ. 3
Особливості оцінки кредитних ризиків банку. 4
Висновки. 15
Список використаних джерел. 16
Вступ
У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок, банківського аналізу. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.
Підвищений рівень ризиковості кредитних операцій може бути причиною не тільки погіршення ліквідності банку і зменшення прибутковості, а й невиконання своїх зобов’язань перед клієнтами, наслідком чого буде банкрутство, втрата коштів вкладників, порушення системи організації безготівкових розрахунків в народному господарстві. Тому вирішення проблеми зменшення ризиковості кредитних операцій, їх мінімізації є завдання не тільки працівників того чи іншого банку, а і держави в особі Національного банку України.
Актуальність даної теми зумовлена необхідністю аналізу та управління кредитними ризиками для забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської установи.
Особливості оцінки кредитних ризиків банку
Для вітчизняного банківського сектору актуальним є використання в процесі організації кредитної діяльності провідних методів діагностики кредитного ризику на основі світового досвіду його оцінки.
У сучасних умовах досить могутнього впливу негативних зовнішніх і внутрішніх факторів лише обмежена кількість банків розробляє свою ризикову стратегію управління кредитними ризиками з обов’язковою наявністю концептуальної складової.
Система управління ризиками повинна мати такі основні рівні:
· Спостережна Рада, що представлена Комітетом з ризик-менеджменту, якому делеговані права й обов'язки щодо проведення політики управління ризиками та контролю за її виконанням;
· Правління банку, що частково делегує свої функції відповідним профільним колегіальним виконавчим органам Банку - постійно діючим комітетам, затверджені відповідні положення та персональний склад цих комітетів;
· управління ризиками - постійно діючий підрозділ банку, до основних завдань якого відноситься: ідентифікація, вимір, оцінка, контроль, моніторинг та аналіз банківських ризиків, визначення причин їх виникнення та надання пропозицій щодо їх мінімізації; удосконалення існуючих методів управління ризиків з урахуванням законодавчих та нормативних актів, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на діяльність банку;
· філії – на керівників філій покладена відповідальність за якісне управління
ризиками в підпорядкованих їм установах банку в межах визначених Правлінням банку повноважень та установлених для них індивідуальних лімітів.
Система управління ризиками має постійно вдосконалюватися і спрямовуватися не лише на виконання вимог та рекомендацій Національного банку України, зовнішніх аудиторів, міжнародних рейтингових агентств, Базельського комітету з банківського нагляду, а і на прийняття упереджувальних заходів по запобіганню втрати банком активів, доходів, капіталу, платоспроможності, ліквідності, а також на відповідальне ставлення до коштів клієнтів та гарантоване виконання усіх зобов’язань перед клієнтами Банку.
Система управління ризиками повинна включати систему лімітів і обмежень, систему інформаційно-аналітичної підтримки, систему ціноутворення по активних і пасивних операціях, методологічне забезпечення. Управління ризиками має здійснюватися на консолідованій основі.
Спостережна Рада банка має затвердити Політику управління ризиками, яка визначатиме основні принципи і практичні підходи по прийняттю, контролю і мінімізації банківських ризиків і розглядається як найважливіша складова загальної політики банку, спрямованої на виконання його стратегічних завдань і цілей.
Політика управління ризиками має містить принципи, систему, мету, основні завдання управління ризиками, визначення ризиків банківської діяльності, повноваження і відповідальність структурних підрозділів банку по управлінню ризиками і т.д.
Для ефективного управління кредитним ризиком в банку має бути створено Кредитний комітет по кредитуванню юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, Кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб та кредитні комітети в філіях, яким встановлені ліміти щодо кредитних операцій.
В банку необхідно буде створити відповідну нормативну базу з цього питання (кредитну політику, положення про кредитування, процедури з кредитування, методику оцінки фінансового стану позичальників/контрагентів, процедуру та технологічні карти, інші положення та методики, порядки, стандарти, тощо).
З метою управління індивідуальним кредитним ризиком структурні підрозділи Банку мають здійснювати аналіз кожного кредитного/інвестиційного проекту та надавати відповідні висновки кредитним комітетам банку.
Якщо обсяг кредиту перевищує повноваження Кредитного комітету, рішення по кредитному/інвестиційному проекту після розгляду Кредитним комітетом приймається Правлінням банку. Для мінімізації індивідуального кредитного ризику необхідно встановлювати індивідуальні ліміти щодо обсягів здійснення активних операцій, зокрема - граничні обсяги заборгованості за кредитами на одного позичальника за рішенням кредитного комітету філії.
З метою диверсифікації фінансових ризиків при здійсненні активних операцій банком, мінімізації кредитних ризиків необхідно затвердити оптимальний перелік страхових випадків, які підлягають страхуванню в акредитованих банком страхових компаніях.
Для визначення реальної ринкової вартості об’єктів застави, що пропонується позичальниками банку у якості забезпечення за наданими кредитами, керівництву банку необхідно прийняти рішення про залучення оціночних компаній для здійснення незалежної експертної оцінки ринкової вартості запропонованого забезпечення, розробити та впровадити порядок роботи із заставою за кредитними операціями банку та типові форми для огляду і оцінки майна.
По кожному предмету застави мають розглядатися питання щодо доцільності прийняття в забезпечення запропонованого майна, аналізується його ринкова вартість та ліквідність, у разі прийняття майна в забезпечення - вноситися відповідні записи до державних реєстрів та страхується майно на весь термін дії кредитної угоди.
Управління портфельним кредитним ризиком базується на аналізі звітності банку, який включає аналіз кредитного портфеля у розрізі категорій кредитів (стандартна, субстандартна, під контролем, сумнівна, безнадійна), дебіторської заборгованості, цінних паперів, залишків на коррахунках в інших банках, обсяг заборгованості за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами, обсягів сформованих відповідних резервів, а також концентрації кредитних вкладень банку в галузі економіки країни.
Управління ризиками та казначейство контролює ризик концентрації кредитів на одного позичальника та їх лімітування шляхом зіставлення розміру максимальної заборгованості перед банком по групі взаємозалежних контрагентів і розміру регулятивного капіталу банку при кожній новій видачі кредиту одному або декільком контрагентам із групи і по інсайдерам (по кожному і по усім в цілому) відповідно до вимог Національного банку України.
Банк проводить виважену політику при наданні міжбанківських кредитів та встановленні і веденні кореспондентських відносин з іншими банками.
З метою мінімізації ризиків щодо міжбанківського кредитування в банку необхідно розробити та впровадити Положення про встановлення лімітів на банки-контрагенти та контроль за їх використанням. Відповідно до вищезгаданого положення управлінням ризиками щомісячно повинна здійснюватися робота по формуванню бази даних фінансової звітності банків-контрагентів та розрахунок величини глобального ліміту на такий банк з подальшим його розподілом на ліміти за видами операцій.
Більшість кредитних організацій орієнтується, в основному, на реалізацію короткострокових цілей. У результаті погіршується прибутковість і фінансова стійкість розвитку, виникають проблеми в міжбанківській конкурентній боротьбі.
Розгляд методів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів – нормативне визначених показників максимального ризику.
Лімітування кредитів – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів відкриття кредитної лінії, котра є юридичне оформленим зобов’язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встановленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.
Зі свого боку, банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів.
Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених коефіцієнт ризику, на відповідний кожній групі кредитів.
Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.
У світовій банківський практиці використовуються два підходи до виявлення та оцінки ризиків кредитування, які можуть використовуватись разом або відокремлено:
· суб’єктивна (логічна) оцінка експертів або кредитних інспекторів;
· автоматизовані системи скорингу.
Суб’єктивна (експертна) оцінка характеризує ступінь переваги одних показників над іншими. На підставі наявної інформації спеціаліст банку намагається скласти “узагальнений портрет” потенційного позичальника та порівняти його зі “стандартними образами” позичальників, які асоціюються із різним рівнем ризику.
Суб’єктивна оцінка, як правило, доповнюється системою моніторингу, який розкриває кредитну історію потенційних клієнтів. Перш за все, шляхом використання інформації, яка отримується від кредитних бюро.
Другий підхід є більш розповсюдженим у світовій банківській практиці та отримав назву “скоринг”. Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії “минулих” клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.
Широке розповсюдження скорингових систем для виявлення та оцінки ризиків роздрібного кредитування пояснюється наявністю великої кількості однотипних позичальників у цій сфері кредитування.
Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:
· скоринг кредитної заявки (application scoring) – оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;
· скоринг поведінки (behavioral scoring) – оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;
· скоринг погашення (collecting scoring) – оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.
Серед моделей (методів класифікації), які можуть бути використані під час розробки скорингової системи, доцільно виділити наступні:
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--