Реферат: Особливості психічних порушень у дітей з хронічною тонзилогенною інтоксикацією
У пацієнтів контрольної групи відзначалися більш глибока депресивно-тривожна симптоматика, суіцидальні думки та дії, порушенням соціальної адаптації (p<0,05).
У групу пацієнтів з гіперкінетичним розладом (F 90.1) увійшла 21 (18,6%) дитина віком від 4 до 6 років.
У дітей основної групи відмічалася підвищена збудливість у поєднанні з нездатністю тривало займатися будь-якою діяльністю. Вони із задоволенням бралися за улюблені заняття та відразу ж їх полишали. У 16 (76,0%) з них відзначалися бурхливі протестні реакції на будь-які прохання матері, що супроводжувалися підвищенням рухового розгальмування. У 5 (23,8%) дітей спостерігалася швидка зміна емоційного фону з незначного приводу, що проявлялось зниженням настрою. Діти ставали агресивними у ставленні до однолітків у дворі, лаялися на людей у транспорті (76,0%). Напади дисфорій тривали протягом 5-10 хвилин (76,0%). Характерною рисою синдрому було постійне безцільне ходіння за бабусею, мамою, хоча дитині було запропоновано багато справ, що раніше цікавили її.
Характер рухової активності дітей основної групи відрізнявся безліччю зайвих, ситуативно необумовлених, а також незавершених рухів. Причину їхнього здійснення пацієнти пояснити або не могли, або давали недостатньо обґрунтовані відповіді. Це ознаки підкіркового характеру розгальмування при гіперкінетичному розладі. Психомоторне розгальмування доповнювалося недостатністю пластичності й координації тонкої й загальної моторики (95,0%). Також відмічалось деяке ослабленням емоційної насиченості й диференційованості афективних переживань.
У дітей з контрольної групи, за висновками неврологів, відзначалася неврологічна симптоматика, що підтверджувала превалювання органічного ураження ЦНС. Вони були менш притиснутими, відсутні дисфорії, розгальмування мали місце безліч завершених, цілеспрямованих рухів (p<0,05).
На тлі основного гіпердинамічного розладу відзначалися коморбідні: церебрастенічний синдром (6,3%), порушення мови у вигляді заїкування (2,7%), синдром тиків і гіперкінезів (2,1%) випадків.
Синдром тиків і гіперкінезів як коморбідна симптоматика відзначався у 14,1% дітей та підлітків із ХТІ. Початок тиків і гіперкінезів нерідко припадав на період після перенесеної ангіни, загострення хронічного тонзиліту, після емоційних, інтелектуальних навантажень. Тики звичайно мали форму мигання, гримас або посмикування голови. Відмічалися ремісії й рецидиви у виникненні. Множинні гіперкінетичні рухи – мимовільні, стрімкі, не доцільні. Для дітей молодшого віку (4-6 років) були характерні рухи у вигляді подихів, позіхань. На відміну від дітей та підлітків з контрольної групи всі пацієнти з основної групи були критичними, усвідомлювали зайвість таких рухів.
У 7,0% пацієнтів основної групи діагностовані коморбідні психосенсорні розлади. Найбільш часто вони були елементарними, з переважанням порушень оптичного характеру (зміна величини, форми предметів, роздвоєння, нахил предметів). Складні психосенсорні розлади найбільш характерні для пацієнтів з вираженими церебрастенічними станами, частіше у старші віковій категорії (після 12 років), вони були поліморфними, нестійкими. Найчастіше ці порушення виникали при психічному виснаженні (надмірних інтелектуальних навантаженнях), під впливом додаткових екзогенних шкідливих чинників, в умовах перегріву. У групі контролю виявлені психосенсорні розлади, найчастіше у вигляді порушення в сприйняття власного тіла, без церебрастенічних проявів лише у 2,0% пацієнтів.
Коморбідне порушення мови у вигляді заїкування відзначене в 6,2% пацієнтів. Початок заїкуватості практично в усіх пацієнтів був раптовим, безпричинним, часто після перенесеної ангіни з високою температурою й вираженою інтоксикацією або після загострення хронічного тонзиліту. Характерними були затягування та уповільнення мовлення з повторенням перших складів слів, що більшістю батьків сприймалося як те, що дитині “так подобається, вона просто балується”, не викликало занепокоєння. У пацієнтів з групи контролю заїкування спостерігалася на тлі прискореного мовлення.
Експерементально-психологічне дослідження проводилося разом із клінічним психологом 113 пацієнтам з основної та 50 – групи контролю з метою виявлення відмінностей між ними в основних сферах психіки: інтелекті, психомоториці, емоційно-вольовій, особистості й поведінці. Повільність відзначалася у 75 (66,3%) дітей з основної групи. Вони справляли враження сором’язливо-замкнутих або загальмованих.
У 38 (28,3%) дітей з основної групи при спілкуванні спостерігалася дратівливість у поєднанні з руховою розгальмованістю. Вони різко відповідали на запитання, мали незадоволений, іноді злісний вигляді обличчя. У 45 (39,8%) пацієнтів відзначалися брутальність, злостивість у ставленні до молодших братів і/або сестер, матері, чого раніше не було, ознаки розгальмованості (підвищувався апетит, вони ставали нерозбірливі щодо їжі, неохайні).
При експериментальному дослідженні у 14 (28,0%) дітей з контрольної групи виявлялися протестні реакції, демонстративність, у сполученні з ознаками агресії, брутальності, конфлікності, що асоціюється з більше вираженим органічним характером ураження ЦНС. Поведінкові розлади у них були, як правило, з раннього дитинства.
Працездатність була зниженою у 90,0% пацієнтів. При цьому характерною була непродуктивність будь-якого виду психічної діяльності. У 53,0% хворих це було пов'язано з ознаками сильного виснаження психічних процесів, у 37,0% - пояснювалося швидкою пересиченістю будь-яким видом діяльності. Таким чином, у 90,0% досліджуваних з основної групи відзначалося ослаблення мотиваційної й вольової сторін психічної діяльності.
Емоційно-вольові порушення виявлені практично в усіх пацієнтів. У групі дітей молодшої вікової категорії (4-6 років) вони були слабковираженими. Діти були невмотивовано примхливими, рухливорозгальмованими. При несоціалізованому розладі поведінки у старших дітей (після 9 років) відзначалися змішані порушення поведінки та емоцій на тлі церебрастенії. Емоційна нестриманість спостерігалася практично у 50,0% пацієнтів. У 16 (14,1%) осіб, що були обстежені, мали місце непередбачені афективні реакції по типі дисфорий. В 37 (32,7%) досліджуваних спостерігалася деяка бідність і невиразність емоційних реакцій, що можна визначити як деякий підхід до псевдоапатії.
У сфері психомоторики варто підкреслити зниження мотивацій, порушення цілеспрямованості рухових актів, наявність розгальмованості. Підкірковий характер психомоторноі розгальмованості доповнювався недостатністю пластичності та координації тонкої і загальної моторики, чого не відмічалося при експериментальному дослідженні пацієнтів з контрольної групи.
При проведенні експериментально-психологічного дослідження було відмічено у дітей старшої вікової категорії (9-15 років) значне порушення особистісної сфери: переважали реакції “короткого замикання”, пацієнти були непосидющими, імпульсивними, агресивними. Відзначалися зниження рівня інтересів, відсутність творчих проявів, переважання грубих форм спілкування (дратівливість, емоційна нестриманість). Однак ці зміни були нестійкими.
При експериментальному психологічному дослідженні мови у пацієнтів основної групи діагностовані афатичні розлади (6,2%) у вигляді порушення розуміння мови, порушення збірної функції мови. Пацієнти мали труднощі з підбором слів при описанні сюжетної картинки, пояснюючи це так - “забув, вилетіло з голови” (явища астенічної афазії). При зосередженні на завданні, що виконувалося у пацієнтів відзначалася легка запинка в мові - повторення перших складів слів, що стало особливістю заїкування у пацієнтів основної групи.
У 66,6% дітей відзначалася деяка сповільненість темпу мислення; 40,0% пацієнтів мали зниження ініціативності при збереженні адекватних емоційних реакцій поза експериментом; у 80,0% хворих діагностувалася слабкість спонукань, що проявлялася уповільненням динаміки й переключанням психічних процесів.
При дослідженні сфери інтелекту в усіх пацієнтів виявлено збереження його ядра, тобто абстрактно-логічного мислення. У всіх дітей та підлітків з основної групи в тому чи іншому ступені страждали передумови інтелекту. У 95,0% осіб, що приймали участь у дослідженні виявлялося ослаблення процесів пам'яті й уваги. При описанні сюжетних картинок із встановленням причинно-наслідкових зв'язків у 80,0% хворих простежувалася деяка інертність мислення та слабкість процесів тимчасового запам’ятовування. З метою об’єктивізації цих даних використовували результати двох психологічних проб: коректурної проби та запам’ятовування десяти слів.
Коректурну пробу пацієнти з основної групи виконували в середньому за 6,5 хв., допускаючи 17 помилок; групи контролю - за 8,5 хв, допускаючи 22 помилки. При цьому концентрація уваги у хворих основної групи становила 33,9 (тобто 94,2% по відношенню до еталонного значення - 36), у групі контролю - 26,2