Реферат: Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми

• по-четверте, система не може існувати поза ча­сом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а та­кож свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи поля­гає в тім, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з на­вколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища ос­новні фактори виробництва і, перетворюючи їх на про­дукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, пе­редає знов у зовнішнє середовище. Умовою життє­здатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикаль­ну. Перша — це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві по­ділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має коор­динувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінсь­кої праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Для того щоб орга­нізація досягла своєї мети, завдання повинні бути скоординовані шляхом вертикального поді­лу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Однак у малих орга­нізаціях часто немає чітко виділеної групи керів­ників. Наприклад, у невеликій крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію протягом тижня, а дру­гий - протягом другого тижня. Вони обидва ко­ординують свої робочі графіки, щоб забезпечи­ти крамниці години роботи. Але обидва партне­ри також виконують і некерівні функції, обслу­говуючи покупців, розкладаючи товари на по­лицях. Ні один із партнерів не вважає другого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція – координу­вання – виконується.

Вертикальний поділ праці приводить до фор­мування рівнів керівництва по вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших керівників, які, в свою чергу, також коор­динують працю інших керівників, доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які коорди­нують працю некерівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи викону­ють послуги. Такий вертикальний поділ праці утворює рівні керівництва. Більшість організацій має три рівні керівниц­тва: верхній, середній, нижній. Керівники кож­ного рівня виконують однакові функції. Різниця лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції. Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів.

Керівники верхнього рівня середніх і великих організацій концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відпо­відають за процвітання організації і тому повинні планувати, спрямовувати та контролювати її діяль­ність. Менеджер середнього рівня приділяє керів­ництву та контролю більше часу, ніж керівник верхнього рівня.

Керівники середньої ланки очолюють відділен­ня та відділи. Вони повинні так організувати їхню роботу, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; повинні добирати та зберігати хороших працівників. Вони відпові­дають за керівництво повсякденною діяльністю своїх підрозділів. До середньої ланки керівників належать керівники цехів, складів, начальники ВТК та інші.

Нижній рівень керівництва - це рівень посадо­вих осіб, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади менеджерів нижньої ланки такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з пи­тань постачання, експедитор.

Менеджер нижнього рівня витрачає більшу час­тину свого часу на мотивацію та контроль підлег­лих. На цьому рівні управління функції плануван­ня та організації менш важливі для менеджера, ніж функції контролю та мотивації. І все-таки більшість керівників виконує всі чотири функції управління.

Слід зауважити, що ясно та чітко визначати кожний з трьох рівнів керівництва неможливо.

1.3. Керівник і його роль в організації

У сучасному суспільстві визначенню ролі менеджерів в організації при-діляється значна увага.

Згідно з дослідженням американського вченого Геста керівники нижньої ланки виконують за день у середньому 583 операції різного характеру.

Другий видатний вчений Мінцберг виділив одну загальну рису керівної роботи – роль ке­рівника. Роль керівника, за його визначенням, є набором правил поведінки, які відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Так само як герої п'єси мають свої ролі, які приму­шують їх поводитись обумовленим чином, ме­неджери займають визначені посади керівника, і від цього залежить їхня службова поведінка. «Окрема особа може впливати на характер ви­конання ролі, але не на її зміст. Як актори, ме­неджери грають заздалегідь визначені ролі, хоча, як особистість, можуть давати власне трактуван­ня цих ролей». Мінцберг виділив десять ролей, які, на його думку, виконують керівники в різні періоди по-різному.

За його класифікацією ці ролі можна звести до трьох великих категорій: ролі міжособистісного спілкування, інформаційні ролі, ролі з прийнят­тя рішень (табл. 2).

Менеджери у процесі діяльності дотримуються визначених принципів. Принципи – це початок, основа, це те, що є в підвалинах визначеної теорії науки.

Принцип керівництва - це орієнтири, що за­стосовуються в усіх ситуаціях. Наприклад, в уп­равлінні фабрикою з виготовлення морозива ви­користовуються такі ж принципи керівництва, як і на електростанції, в банку, якщо їх правильно застосовують.

Освоєння навичок правильного використання цих принципів допомагає стати хорошим керівником. До таких висновків вчені прийшли методами спроб і помилок. Говорячи “це лише теорія”, або “в житті зовсім не так”, розуміють, що недосконалі не принципи, а те, як їх застосовують.

Таблиця 2. Десять керівних ролей за визначенням Мінцберга

Роль	Опис ролі	Характер діяльності згідно з роллю
Ролі міжособистісного спілкування
Головний керівник	Символічний голова, до обов'язків якого належить викорис­тання звичайних обов'язків правового та соціального характеру	Церемоніал дії, викликаний соціальним станом
Лідер	Відповідальний за мотивацію та акти­візацію підлеглих, набір та підготовку кадрів	Фактично всі управлінські дії за участю підлеглих
Ланка зв'язку	Забезпечує роботу по налагодженню кон­трактів та джерел інформації	Робота із зовнішніми організаціями (переписка, участь у нара­дах за межами організації)
Інформаційні ролі
Приймач інформації	Це нервовий центр пошуку зовнішньої та внутрішньої ін­формації, її поши­рення	Обробка пошти, участь у засіданнях, пов'язаних з отри­манням інформації
Розповсюд­жувач ін­формації	Передає інформацію, отриману із зовніш­ніх джерел, тлума­чить інформацію для формування поглядів організації	Вербальні контакти, передача інформації підлеглим, диплома­тія через слово
Представ­ник	Представляє орга­нізацію в зовніш­ньому середовищі (з питань політики), експерт з питань галузі	Участь у засіданнях, звертання через пошту, передача інформації у зовніш­нє середовище
Ролі, пов'язані з прийняттям рішень
Підприє­мець	Вишукує можливос­ті всередині самої організації та за її межами	Участь у засіданнях, розробка стратегії
Особа, яка ліквідовує недоліки	Відповідає за дії організації, якщо остання постає перед важливим та раптовим пору­шенням	Обмірковує стратегії, проблеми та поточні питання
Розподі­лювач ресурсів	Відповідає за ресур­си, прийняття знач­них рішень	Складає бюджет, керує кадрами
Особа, яка веде переговори	Відповідальний на важливих переговорах	Ведення переговорів

2. Оцінка ділових якостей працівників і менеджерів фірми

2.1. Критерії ефективного управління

Керування людьми, здійснюване менеджером, ґрунтується на ряді принципів:

1. підтримка в підлеглих почуття самоповаги. Спочатку потрібно похвалити підлеглого і тільки потім — давати вказівки щодо поліпшення роботи;

2. увага проблемам, а не особистостям;

3. активне використання методів підкріплення позитивних реакцій на бажані дії чи негативних — на небажані. На зміну поведінки людей реагувати потрібно відразу ж, тому що відстрочена реакція викликає зайву плутанину;

4. висування ясних вимог, підтримка постійного контакту з людьми, міцних зворотних зв'язків.

Ґрунтуючись на цих принципах, менеджер повинний домагатися від підлеглих бажаних результатів:

• наводити на думки тих, хто бідує лише в підказці;
• давати поради тим, хто має потребу в тому, щоб їх постійно наставляли, консультували, спонукали до дій;
• давати прямі вказівки, нагадувати про необхідність діяти некмітливим;
• у категоричній формі наказувати, наполегливо вимагати виконання від тих, хто нехтує порадами, вказівками, рекомендаціями;
• звільняти, якщо немає іншого засобу змусити людей підкорятися, і, навпаки, заохочувати за сумлінне виконання усіх вказівок керівника.