Реферат: Панкреатит

Зовнішня, екзокринна, секреція підшлункової залози виконує важливу роль в конвеєрі травлення, маючи складні механізми регуляції. В процесі своєї екзокринної діяльності підшлункова залоза забезпечує часткову нейтралізацію кислого харчового шлункового вмісту, що потрапив до дванадцятипалої кишки, і переведення шлункового травлення в кишкове, реалізацію порожнинного і початкових етапів пристінкового кишкового травлення.

Перша функція забезпечується в основному секреторною діяльністю дуктальних і центроацинарних панкреатичних гландулоцитів, які виділяють електроліти і особливо гідрокарбонати у складі водних розчинів; друга – гландулацитами панкреатичних ацинусів, що синтезують і виділяють у складі своїх секретів гідролітичні ферменти, які деполімеризують травні білки, вуглеводи та ліпіди.

Кількість і спектр неорганічних та органічних компонентів панкреа­тичного секрету змінюються в широких межах в залежності від виду і складу їжі, властивостями шлункового і кишкового вмісту. Це забезпечується складними багаторівневими організованими механізмами регуляції секре­торної діяльності підшлункової залози. Вона включає в себе мембранокон­тактну інтеграцію клітин та їх ансамблів, ауто-, пара- і телегуморальну, центральну і периферичну, в тому числі місцеву, рефлекторну регуляцію і саморегуляцію. В ході цих впливів панкреоцити та їх ансамблі різних регіонів органа отримують сигнали термінової стимуляції, гальмування і модуляції діяльності та пролонгований трофічний, включаючи морфокіне­тичний, вплив на залозу.

Іннервація підшлункової залози, парасимпатичні і симпатичні секреторні ефекти. Підшлункова залоза отримує парасимпатичну іннер­вацію в основному у складі заднього вагусного стовпа. Еферентні волокна закінчуються в інтрапанкреатичних гангліях, які організовані за принципом ентеральної або метасимпатичної частини автономної нервової системи. Основним ефектом подразнення блукаючого нерва є посилення секреції ферментів, особливо протеїназ та ліпази, у значно меншій мірі – гідро­карбонатів.

Симпатична іннервація підшлункової залози проходить через черевний та брижовий ганглій. Постгангліонарні нейрони закінчуються на ацинарних клітинах, нейронах метасимпатичної системи. Більш виражена на ендо­кринних клітинах та кровоносних судинах.

Таблиця 1. Медіатори панкреатичного ганглію.

Ацетилхолін: м1 -холінорецептори Норадреналін: α- і β-адренорецептори Пептидергічні: вазоактивний інтестинальний пептид холецистокінін енкефалін субстанція Р гастринрелізінгпептид нейротензин нейропептид У пептид гистидин ізолейцин оксид азоту кальцитонін-ген-релізінгпептид галанін

Адренаргічні впливи на екзосекреторну діяльність підшлункової залози – це впливи, в основному адаптаційно-трофічні, у більшій мірі поширюються на ацинарні клітини, ніж на дуктальні панкрецити, через α-адренорецептори реалізуються гальмівні впливи шляхом вазоконстрикції, через β-адреноре­цептори спільно з іншими стимуляторами посилюється секреція ферментів.

Місцева іннервація підшлункової залози дуже щільна. Практично кожен ацинус оточений елементами периацинарного сплетення. Морфологи підкреслюють спільність іннервації та васкуляризації ацинарних та острів­цевих компонентів підшлункової залози. Причому у венозному відтоці екзо­кринні елементи слідують за ендокринними.

Еферентні нейрони відносяться до холінергічних, норадренаргічних та пептидергічних. В панкреатичних гангліях виявлений набір нейромедіаторів, в тому числі регуляторні пептиди. Інтраорганній системі підшлункової залози відводиться не тільки роль ланки екстрапанкреатичної іннервації, але і важливого інтраорганного компонента функціональної інтеграції ендо- та екзокринних елементів, дольок, сегментів та відділів підшлункової залози. Аферентація підшлункової залози здійснюється у складі блукаючого та черевного нервів.

ГОСТРИЙ ПАНКРЕАТИТ

З повною впевненістю можна стверджувати, що в гастроентерології не залишилось розділу, який би не був розглянутий сучасними уявленнями про медіатори запалення. Загальна концепція запалення залишається недоторка­ною. Але нові дані про речовини, що відіграють ключову роль у між­клітинних взаємодіях, дозволили не лише висвітлити багато з раніше неві­домих етапів запального процесу, але і почати впровадження антагоністів цих субстанцій в терапевтичну практику.

Викладене в значній мірі можна віднести і до панкреатології. Багато ланок патогенезу гострого і хронічного пошкодження підшлункової залози залишається не до кінця з’ясованими, тому побудова чіткої схеми взаємодії медіаторів запалення поки що ускладнена. В той же час роль деяких із них вивчена в достатній мірі, що в першу чергу проливає світло на механізми розвитку системних запальних процесів, що в багатьох випадках визначають прогноз захворювання.

Роль медіаторів запалення в патогенезі гострого пошкодження підшлункової залози вивчається з початку 90-х років. Але лише в останні 2-3 роки стали прояснюватись складні взаємостосунки прозапальних цитокінів. Безпосередня деструкція тканини залози здійснюється активними формами кисню та оксидом азоту, але ці медіатори можна визначити як третинні, адже їх продукція знаходиться під контролем ряду прозапальних цитокінів, до яких відносяться інтерлейкін-1 (ІЛ-1), ІЛ-6, ІЛ-8, фактор некрозу пухлин (TNF-α), фактор активації тромбоцитів (PAF).

Розглядаючи взаємодії цитокінів, необхідно підкреслити два принципових положення:

1) медіатори запалення синтезуються одночасно в багатьох органах і тканинах;

2) медіатори запалення здійснюють не лише місцеві, але й системні ефекти. тобто річ йде про системний запальний синдром.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--