Реферат: Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна

На наш погляд, зазначені три форми реалізації права досить повно охоплюють всі ті правомірні дії особи, які стають необхідними для реалізації права.

В зв’язку з цим слід відмітити, що питання про форми реалізації права залишається предметом дискусії в юридичній літературі, як і питання про те, що включати в реалізацію об’єктивного і суб’єктивного права.

В даній роботі поведінка розглядається як вираження правомірної діяльності особи, виражаюче реалізацію норм об’єктивного права, як дозволену поведінку особи в рамках її суб’єктивного права.[8]

У залежності від суб'єкта правомірної поведінки розрізняють діяння громадян, державних органів, громадських організацій, а по галузевій приналежності норм виділяють вчинки адміністративно-правові, цивільно-правові, державно-правові і т.п.[9]

Правомірна поведінка пов'язана з правовою активністю — внутрішньо усвідомленим, цілеспрямованим, суспільно корисним, ініціативним діянням суб'єктів у сфері права.

Об'єктивна сторона правової активності містить не просто суспільно корисне, цілеспрямоване, що має позитивний результат діяння, а головне, ініціативне з боку суб'єкта діяння. Суб'єктивна ж сторона характеризується не тільки усвідомленням потреб і інтересів ініціативної діяльності, але і готовністю до неї.

Основними рисами правомірної поведінки, що визначають її соціальну цінність виступають її масовість і суспільна корисність, а також дисциплінованість, добровільність і усвідомленість, впевненість і відповідальність особи в своїх діях, її активність у виконанні обумовлених правом дій.

Суть даного виду поведінки визначається характером суспільних відносин, що охороняються державою за допомогою права. Звідси правомірність у вчинках – це юридичне вираження соціальної прийнятності, суспільної корисності певних видів поведінки людей, що являє собою реальність юридичних гарантій прав людини, а також високий рівень законності і стійкість правопорядку в цілому.[10]

Правомірна поведінка у всіх її різновидах виступає важливою передумовою гармонічного розвитку особистості, розкриття її творчих та інтелектуальних здібностей, формування моральних якостей.

Здійснення правомірних вчинків прямо пов'язане з рівнем реалізації законності і забезпеченням стабільності суспільних відносин.

Розділ ІІ. Парадокс основних чинників

Біхевіорестична правосвідомість є особливим елементом правової дійсності. Головною ознакою правосвідомості, що ставить її в особливе становище серед усіх інших явищ правової дійсності, виступає те, що вона є формою суспільної свідомості, хоч і специфічною. Між правом і правосвідомістю існують суттєві відмінності.

Якщо право за своїми особливостями є інституційним утворенням, то еврестична правосвідомість виступає субстанцією – це лише уявлення про право, судження про необхідність юридичної структури взаємовідносин людей, а також явища соціально-психологічного характеру, що стосуються правової сфери (емоції, настрої тощо). Тому правосвідомість функціонує не через інституційний механізм, а через загальну правову оцінку соціальної практики і випливаючої з неї вольову спрямованість поведінки людей. Дещо іншим є і соціальне призначення, роль правосвідомості. У вигляді правової ідеології вона входить важливим компонентом до правової системи. Її “місія полягає в тому, щоби забезпечити оптимальне духовне, соціально-психологічне становище для функціонування права, взаємодіяти з ним.

Отже, біхевіорестичнаправосвідомість – це сукупність уявлень і почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ, діяльності юридичних установ у суспільстві.

Структура еврістичної правосвідомості є складною і включає до себе як раціональні (правова ідеологія), так і емоційні елементи (оціночний, інформаційний і вольовий).

Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення. Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології виступають ідеї: невід’ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої юридичної сили; законності; охорона права державою і пов’язаність самої держави правом.[11]

Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У ставленні до права людина керується не лише раціональним мисленням, а й емоціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох елементів:

1) інформаційний елемент – полягає у знанні того чи іншого обсягу інформації про зміст правових норм, що реально виражається у знанні тексту джерела права;

2) оціночний елемент – полягає втому, що носій правосвідомості (людина, колектив), отримавши інформацію про нормативний акт, співвідносить її з власною системою цінностей, тобто оцінює її позитивно чи негативно повністю або в частині;

3) вольовий елемент означає, що носій правосвідомості, отримавши і оцінивши інформацію про право, визначає напрямок своєї поведінки – відповідно до змісту правових норм (правомірна поведінка), або всупереч йому.[12]

Необхідно також визначити види правосвідомості. Так М.Н. Марченко виділяє такі види правосвідомості:

а) буденна правосвідомість – це масові уявлення людей, їх почуття, настрої з приводу правової сфери у суспільстві, які виникають безпосередньо з умов життя людей, їх життєвого досвіду;

б) професійна правосвідомість – це сукупність уявлень, понять, ідей, традицій, що формуються з приводу правової дійсності у професіоналів-юристів на основі спеціальних юридичних знань;

в) теоретична правосвідомість – це система поглядів осіб, які науково досліджують функціонування правової системи.[13]

Таким чином, як ми бачимо, правосвідомість має важливе значення для формування правомірної поведінки осіб. Вона здійснює свій вплив на всіх рівнях (буденному, професійному і теоретичному), що є безперечно важливим фактором для забезпечення масовості прояву правомірної поведінки серед населення.

Крім цього, слід також звернути увагу і на таке явище, як правова культура. Правова культура за своїм змістом виступає свого роду юридичним багатством, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних властивостей права, нагромаджених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, котрі належать до духовної культури, до правового прогресу.

Саме поняття правової культури складається з таких елементів:

1) стан правосвідомості в суспільстві, тобто: а) певний рівень правового мислення і чуттєвого сприйняття правової дійсності; б) належний ступінь знання населенням законів; в) високий рівень поваги до норм права;

2) стан законності, який характеризується певним ступенем розгортання всіх її вимог, реальністю їх здійснення (міцністю правопорядку);