Реферат: Передумови економiчної iнтеграцiї України в ЄЕС

Входження України в ЄС – це складний процес, зумовлений станом її розвитку, певними вимогами, що ставляться до неї з боку цієї організації. Тому цей перехід потрібно здійснювати поетапно:

- перший етап – підготовчий;

- другий – безпосередня інтеграція України в ЄС.

На першому етапі з врахуванням реальних економічних умов та можливостей здійснюється інтеграційні процеси, які є для держави найбільш актуальними та ефективними. Формою їх реалізації є укладення різного роду угод, контрактів з окремими членами Євросоюзу.

На другому етапі Україна стає повноправним учасником Європейського Союзу. Інтеграційні процеси, що торкаються підготовчого етапу, можуть здійснюватись в різних напрямах. Основними серед них є:

- торгівля;

- іноземні інвестиції в акції;

- створення спільних підприємств;

- створення вільних економічних зон;

- участь у виробленні науково-технічних проектів.

Географічне положення України надзвичайно вигідне і важливе з геополітичної точки зору. Необхідно відзначити, що Україна є великою морською державою, їй належить провідна роль серед країн чорноморського басейну. Через територію України проходять важливі транспортні комунікації, які з”єднують країни Євросоюзу з Росією, державами Близького Сходу, Закавказзя.

Природно-кліматичні умови і ресурси нашої держави є факторами, які в цілому можуть сприяти інтеграції України в Економіку Європейського Союзу. Переважно рівнинний рельєф знижує капітальні витрати на будівництво залізничних колій, автомобільних шляхів, трубопроводів, ліній передач. Геологічні пошуки останніх років свідчать про наявність у надрах України значних запасів золота, міді, титану…

З економічної точки зору населення розглядається насамперед, як споживач матеріальних благ. Звідси Україна є досить містким ринком збуту для країн членів Євросоюзу. Сьогодні в Україні майже відсутні ряд галузей промисловості, які виробляють товари широкого вжитку, перш за все підприємства з виробництва ліків, годинників, побутової техніки. Отже, відсутність продукції власного виробництва зумовлює необхідність імпорту багатьох товарів, які не завжди є вищого гатунку. Крім того вартість робочої сили в Україні нижча ніж в країнах Євросоюзу. Тому в структурі інтеграційних процесів варто віддавати перевагу таким, які передбачають розширення сфери застосування праці шляхом розвитку тут трудомістких галузей.

З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час перебуває на етапі розвитку й удосконалення економічного союзу.

У рамках 15 країн ЄС забезпечено вільне переміщення товарів і всіх чинників виробництва, проводиться єдина політика в галузі сільського господарства .

Оскільки сільськогосподарська продукція країн ЄС недостатньо конкурентоздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для національних виробників. У результаті здійснення погодженої аграрної політики всі країни ЄС одержали можливість продавати свою продукцію за цінами, що значно перевищують середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупівель сільськогосподарської продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки найважливішим напрямком цієї політики стали стримування надвиробництва сільгосппродукції і підтримка дрібних фермерів.

Єдина аграрна політика (common agriculture) — погоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачань сільгосппродукції за стабільними цінами, підвищенню продуктивності сільського господарства, підтримці життєвого рівня фермерів і їхніх родин і підтримці розумного рівня роздрібних цін. Основні елементи єдиної аграрної політики такі:

• Єдині ціни на сільськогосподарську продукцію усередині ЄС і єдиний механізм їхньої підтримки. Мінімально допустимі: ціни на найважливіші сільськогосподарські продукти визначаються заздалегідь. Якщо ринкові ціни падають більше ніж на 10% нижче цього рівня, органи ЄС здійснюють гарантовані закупівлі даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. У ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні (контрольні, довідкові) — ціни, котрі країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньорегіональному обороті •. Ціни втручання — ціни, по яких скуповуються або продаються надлишки сільгосппродукції, коли коливання цін на них досягають установлених меж від рівня орієнтованої ціни. Зовнішньоторговельні (граничні, шлюзові) - ціни реалізації сільгосптоварів на зовнішньому ринку знаряддя аграрного протекціонізму.

• Воля торгівлі сільгосппродукцією усередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією з третіми країнами і єдиний митний тариф. [5;с.86]

При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва сільгосптоварів нижче, ніж у ЄС. При експорті сільгосппродукції в треті країни виробники одержують субсидії від органів ЄС, що дозволяють їм продавати продукцію за більш низькими світовими цінами. Стосовно деяких товарів ЄС уклало угоди з зовнішніми постачальниками, згідно яких вони зобов'язуються не експортувати ці товари в країни ЄС за цінами нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в галузі сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

• Єдине фінансування сільського господарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії сільського господарства (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половин бюджету ЄС. Засоби для орієнтації призначені для підвищення продуктивності і модернізації сільськогосподарського виробництва, а засоби гарантії, що складають суми фонду, направляються безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, стягнутих за. імпорт сільгосппродукції з третіх країн, відрахувань від мит на ввезені промислові товари, прямих внесків із бюджету ЄС, надходжень від податку з додаткової вартості.

Для керування ЄС створені міждержавні представницькі, виконавчий і судові органи, наділені деякими наднаціональними повноваженнями для прийняття рішень від імені ЄС у цілому.

Керування ЄС здійснюють п'ять головних інституціональних органів — Європейська Рад, Комісія ЄС, Рада міністрів, Європейський парламент і Суд ЄС. У сукупності вони являють собою унікальну систему міждержавного керування, що здійснює у визначених межах законодавчі, виконавчі і судові функції.

• Європейський парламент (European Parliament) — представницький і консультативний орган ЄС. З моменту утворення ЄС у 1957 році до 1979 року депутати делегувалися до складу Європейського парламенту національними парламентами. [7;с.46]

Інститути європейського союзу

Починаючи з 1979 року депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на п'ять років.Кількість депутатів від кожної країни залежить від питомої ваги економіки кожної з країн, Під час роботи парламенту депутати об'єднуються в політичні, а не в державні фракції.Секретаріат парламенту розміщений у Люксембурзі, сесії проходять у Страсбурзі, комітети засідають у Брюсселі. Парламент приймає рішення разом із Європейською Радою із питань внутрішнього ринку, бюджету ЄС, прийняття нових членів, укладання угод про асоціацію з країнами, що розвиваються, і співробітництві з країнами з перехідною економікою. Має право виносити квоту недовіри Комісії ЄС, накладати вето на постанови у визначених галузях (охорона навколишнього середовища, культура, освіта, молодіжна політика ). •

• Європейська Рада (European Council) — директивний орган ЄС, що збирається на періодичні засідання (не рідше двох разів у рік) у складі глав держав і урядів країн - членів ЄС і голови Комісії ЄС. Почала регулярно збиратися з 1974 року, із прийняттям Єдиного європейського акта в 1986 році одержав офіційний. статус і в даний час виступає як керівний політичний орган ЄС. Приймає рішення з фундаментальних питань інтеграції — прямі вибори в Європейський парламент, прийняття нових членів, створення європейської валютної системи, реформа єдиної сільськогосподарської політики, стосунки з третіми країнами, — які є обов'язковими для виконання всіма іншими органами ЄС. Головою Рад є глава держави або уряди

країни ЄС, що змінюються кожні 6 місяців.

• Рада ЄС (Council of the EC) — міжурядовий орган ЄС. Засідання проводяться в міру необхідності і збираються, у залежності від обговорюваних питань, на рівні міністрів закордонних справ, фінансів, економіки, сільського господарства, транспорту і т.д. Найбільшою кількістю голосів у Раді ЄС володіють ФРН, Франція, Італія і Великобританія. Рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів (створення єдиного ринку, технологічна, регіональна і соціальна політика). Рішення з окремих політично дошкульних питань (оподатковування) вимагають консенсусу.