Реферат: Передумови розвитку лобізму в Україні та його місце в законодавчому процесі
Трансформація політичної системи, що почалася в процесі "перебудови", привела до різкої зміни в структурах і системах впливу на владу. До початку "перебудови" (1985 р.) в українській системі представництва інтересів в основному склалася взаємна конкуренція основних угруповань, на той період пов'язаних з виробництвом, обігом і банківською сферою. У самому підприємницькому русі на період початку "перебудови" сформувалися такі ведучі соціальні групи тиску: "тіньовики"; незалежні підприємці, що почали свою діяльність без первісного капіталу; партійна номенклатура; директора державних підприємств – учасники процесу акціонування і приватизації.
Специфіка такої структури підприємницького шару і значний вплив директорату держпідприємств задавали й мотиви проблем, що хвилюють підприємницьке середовище, що спаювала свої ряди в могутні лобістські структури, узагальнювала свої інтереси у вигляді суспільних об'єднань.
Починаючи з 1987 р., з моменту прийняття Закону СРСР "Про державні підприємства" і "Про корпорації в СРСР", розпорядження доходами від виробників продукції переходить усе більше в руки незалежних тепер від держави керівників підприємств і частково трудових колективів, оскільки господарські керівники одержали право підприємницької ініціативи, тобто право реалізовувати частину своєї продукції по договірних (вільних) цінах і самостійно витрачати виручені кошти. Від них уже головним чином залежав обіг і нагромадження капіталу.
У перехідний період стара система особистих зв'язків зберігається і навіть розвивається, оскільки без цього керівникам підприємств усіх видів бізнесу-діяльності неможливо йти на підприємницький ризик. І сьогодні левина частка лобістської діяльності ділових кіл відіграє саме в рамках неформальних зв'язків, "вільних" від інституціональних і процедурних обмежень.
Технологія трансформації державної власності в приватну чи групову здійснювалася у більшості випадків за такою схемою: середні й дрібні підприємства перетворювалися на кооператив і викуповувалися по дуже низькій – у ряді випадків "бросовій" – ціні у держави трудовим колективом. Далі такий кооператив перереєструвався на акціонерне товариство, засновниками якого ставали, як правило, саме підприємство, який-небудь із комерційних банків, можливо, інвестиційна фірма, адміністрація району, міста, республіки, а також ряд підприємств-партнерів (найчастіше по технологічному ланцюжку).
Потім таке акціонерне товариство реорганізовувалося, у результаті чого відбувався обмін кооперативних паїв працівників на привілейовані акції (без права голосу, але з правом одержання дивідендів), а керівництво акціонерного товариства зосереджувало у своїх руках контрольний пакет акцій, що, як правило, знаменувало завершення етапу фактичного переводу державної власності в групову. Перспектива – у період очікуваної грошової чи приватизації серії банкрутств – покупка такого підприємства де-юре і правове оформлення цієї власності або як свого приватного підприємства, або як змішаного.
Таким чином, величезні грошові маси із держсектора економіки вже перейшли в приватні руки, що супроводжувалося також масовим відтоком із держсектора людського капіталу, тобто насамперед фахівців і кваліфікованих робітників, спокушених більш високим рівнем оплати праці в приватному секторі. Формувалася нова система інтересів і способи їхнього лобіювання в різних органах державної влади. Чекова приватизація держмайна значною мірою сприяла завершенню нового оформлення державного капіталу і його відтоку з виробництва, оскільки і керівництво колишніх держпідприємств, і трудові колективи, і нові співвласники заводів і фабрик прагнули найчастіше перетворити всі доходи підприємств, насамперед в особисті доходи, а не направляти їх на розвиток виробництва.
Проблемою нових економічних структур на думку А. Блінова, було побоювання реставрації старого ладу, тому формування нових лобістських структур, союзів і асоціацій промисловців відбувалося по ознаці форм власності скоріше по політичних, ніж економічних ознаках" [12, c. 59].
Хоча ліберальна економічна ідеологія будується на принципі невтручання держави в економічний процес, ніде у світі бізнес, а тим більше великий бізнес, не існує поза політикою, без зв'язку з нею. Будь-яке політичне рішення не може не торкатися його інтересів. Одночасно будь-яке важливе великомасштабне рішення у сфері бізнесу відбивається на реальній ситуації в економіці країни і на її міжнародних зв'язках. Як говориться, "політику диктує найсильніший" [12, с. 7].
Тому політична й економічна сфери є постійно взаємозалежними. В Україні формальні інститути узгодження інтересів знаходяться в процесі хисткого становлення. Отже, в нашій країні більшу, ніж у багатьох інших країнах, роль відіграють не формальні, а часто просто тіньові зв'язки.
Групи великої і середньої економічної ланки, що сформувалися в перебудовочні і перехідні часи, не тільки залишилися в цілості і схоронності, але і велика їхня частина багаторазово підсилилася за допомогою, по-перше, вибудовування більш твердих управлінських відносин усередині своїх структур, по-друге, різкого розвитку фінансової сфери і появи нових товарів, насамперед грошей і нерухомості, перерозподіляються успішно між галузевими угрупованнями, по-третє, переходу на новий, вільний режим роботи (звільнення від ідеологічних завдань, від виробництва номенклатурної продукції тощо).
Сьогодні суспільна трансформація не є динамічною, послідовною, прогресуючою, органічно взаємозв'язаною з усіма сферами суспільного життя, що мало би прискорити соціально-економічні та політичні перетворення, забезпечити стабільний економічний і політичний розвиток країни, оптимізувати відносини між державою і суспільством [18, с. 8].
На жаль, в контексті глобальних трансформацій та недорозвиненості господарських відносин, український лобізм набуває переважно стихійного, невпорядкованого характеру. Частіше він зводиться до безпрецедентного тиску на Верховну та місцеві ради, Кабінет Міністрів, місцеві адміністрації з боку "уповноважених " підприємцями керівників різного рангу. В процесі такого лобіювання використовується цілий арсенал недозволених методів: підкуп чиновників, погрози, шантаж, інформаційна ізоляція тощо. Це, у свою чергу, породжує розвиток і нових, і старих соціальних хвороб, які паралізують подальший розвиток економіки: хабарництво, корупцію, кругову поруку, чиновницьке вседозвілля [9, с. 69].
Дійсно, Україна, унаслідок суперечливих процесів, що відбуваються в економіці, соціальній сфері, ідеології і політиці, переживає лихоліття. "Переломні етапи розвитку суспільства завжди супроводжуються негативними явищами" [13, с. 155].
Україна – країна величезних матеріальних можливостей, в якій сьогодні відбувається найбільший в історії розпродаж, тому жодна з економічних структур, що сформувалися, не хоче уступати свої позиції в процесі роздягнув "пирога" і усе більше прагнуть стати учасником політичного процесу, для того, щоб легше було закріпити "відвойовані рубежі" на законодавчому рівні.
Таким чином, в умовах трансформації системи і розмежування економічних інтересів різних шарів і груп підприємців в Україні, сучасний лобізм більшою мірою політизується і стає одним із важливих каналів досягнення поставлених цілей.
Оскільки у своїй основі лобізм пов'язаний з відносинами власності, то в процесі наростання боротьби за її перерозподіл роль лобізму усе більше зростає. Нині вітчизняні підприємці вважають пріоритетним напрямком своєї діяльності в сфері відносин з державою підготовку власних чи законопроектів проштовхування вигідних для них існуючих законопроектів і ведуть боротьбу за їхнє прийняття, домагаючись тим самим одержання правових переваг.
Правові переваги – це не тільки додаткові (особливі) права, але й звільнення від деяких установлених законом обов'язків, що містяться в нормативних актах, прийнятих компетентними органами у встановленому законом порядку [11, с.26].
Коло інтересів, які лобіюються в Україні нічим не відрізняється від інтересів, які лобіюються за кордоном. Найбільш часто законопроектами, що лобіюються є:
– про особливості приватизації окремих підприємств;
– про реформування окремих галузей;
– різного роду пільги, що надаються для окремих територій, підприємств, комерційних структур тощо;
– системи , що стосуються оподатковування та земельних відносин;
– кредитні відносини, що торкаються інвестиційної діяльності, а також механізми вкладення і вивозу з країни приватного капіталу [13, с. 8].
Таким чином, основною відмінністю і найважливішою рисою вітчизняного лобізму є його відверта політизація.
По-перше, ряд великих підприємців стали публічними політиками державного масштабу, для того, щоб за посередництвом свого політичного впливу усталити економічні позиції. Представники великого бізнесу воліють особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі. Тому часто трапляється, що український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця. Типовий приклад такого "ходження" підприємців у політику – П.Порошенко, О.Турчинов, И. Бакай, О. Зінченко, Б.Губський, А.Кінах, І.Шаров.
По-друге, посилення підприємницької складової у багатьох політичних партіях, а також приклади, коли політична партія виступає лобістом певною соціальної групи ("Регіони України", "Трудова Україна", СДПУ (о) "Солідарність", "Батьківщина", УНР, КПУ), тобто за окремими депутатськими фракціями закріпилася стійка репутація представників окремих корпоративних інтересів. Так, інтереси й пріоритети лобістської діяльності можна розподілити так: "Регіони України" – ПЕК, металургійна галузь, приватизація стратегічних підприємств, розподіл бюджету, податкова політика, інтереси регіональних еліт; "Трудова Україна" – нафтогазова галузь, регіональна і бюджетна політика, податкова політика, соціальна політика, зв'язок і телекомунікації, приватизація; СДПУ (о) – ринок нафтопродуктів, електроенергії, приватизація, регулювання ЗМІ; "Солідарність" – інтереси профспілок, соціальний захист "силовиків" і військовослужбовців, бюджетна політика; "Батьківщина" – нафтогазова галузь, електроенергетика, бюджетна політика; УНР – фінанси і банківська діяльність, ПЕК; КПУ – соціальний захист, інтереси "бюджетників-пільговіків").
У сьогоднішній ситуації загострення конкурентної боротьби, серйозні успіхи для найбільших фінансових структур неможливі без надійного політичного прикриття. Таким чином, у парламенті представлені всі могутні підприємницькі структури і компанії України, серед яких у першу чергу виділяються нафтогазове лобі: АТ "Укрнафтопром", ТОВ "Укргазсервіс", концерн "Нафтоенерго", ВАТ "Укрнафта", "Укргазпром", АТЗТ "Інтергаз", АТЗТ "Національна газова компанія"; промислове: ВАТ "Концерн"Стірол", ВАТ "Дружковський машинобудівний завод", промислово-інвестиційна група "Росукр", АТ "Уктелеком", ВАТ "Азовсталь", ВАТ "Металургійний комбінат ім.Ілліча", НПК"Галичина", ВАТ "ПівденнийГЗК", "ПолтавськийГЗК", ВАТ "Львівенерго", ЗАТ "Оболонь" та ін.
Бізнес-структури представлені в парламенті у такий спосіб: ФПК"ЕЭСУ", концерн "Укррос метал", виробничо-фінансова компанія "Райз", концерн "Співдружність", концерн "Славутич", "Український промислово-інвестиційний концерн", АТ "Футбольний клуб "Динамо-Київ", АТ "Видавництво"Бліц-Інформ" та ін.