Реферат: Переваги і недоліки різних форм правління (в контексті парламентської реформи в Україні від 8 грудня 2004 р.)

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- існування одноособового і колегіального глави держави ;

- виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади ;

- здійснення державної влади не по своєму велінню, а з доручення народу ;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом ;

- обов'язковість рішень верховної державної влади.

Рнспубліка буває парламентська, президентська та змішана (напівпрезидентська).

2. Республіканська форма правління: поняття та різновиди

Республіканська форма правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнялася демократичним змістом.

Серед сучасних видів республік вчені виділяють:

Парламентська республіка

Така форма, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту, що обирається населенням країни. Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом, з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів, і підзвітний йому. Президент обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина). Процедура обрання глави держави в сучасних парламенських республіках неоднакова (наприклад, в Італії, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою). У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Вибори глави держави в парламенській республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії. Глава держави в парламенській республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.

Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламенська форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм і законність громадського життя, свободу особи. До парламенських республік можна віднести ФРН, Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

Президентська республіка

Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Найбільш характерні риси президентської республіки :

- позапарламентський метод обрання президента (прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) і формування уряду;

- відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом;

- більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки (в конституції США чітко визначено, що вища законодавча влада належить парламенту, виконавча - президенту, судова - Верховному суду). Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтність, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду та бере участь у формуванні кабінету міністрів. Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, оголошує надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду та ін.. У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з якою, за принципом поділу влади, нормально функціонує законодавча і судова влада.

Змішана (напівпрезидентська)

Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має право головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція).

3. Переваги і недоліки президентської, парламентської та змішаної систем

парламентська президентська республіка державне правління

Основні переваги і та недоліки президентської, парламентської та змішаної форм правління були сформульовані Х. Лінцем (5). Навколо його імені, а головне – поглядів сформувалась ціла «армія» сторонників парламентської системи (і, відповідно, противників президентської форми). В стороні від двох «непримиримих таборів» стоять ті, хто підтримує змішані форми правління. І четвертий «табір» становлять вчені, які вважають що слід абсолютизувати переваги та недоліки різних форм правління, оскільки «одна і та ж форма правління може мати зовсім різне наповнення, функціонуючи в різних соціальних умовах та артикулюючи різні сторони політичного спектра» (3, с. 210).

До «небезпек» президентської форми Лінц (5) відносить наступні:

Відсутність тимчасової гнучності. Президенталізм не має жодних способів відправити у відставку правління,яке працює не достатньо добре та ефективно, нелегітимно, окрім виключної процедури імпічменту президента. В підсумку, «те, що при парламентській системі правління вилилось би в чергову урядову кризу, при президентській системі може переродитись у загальну кризу режиму» (5, с. 65).

Мажоритарні тенденції. Президенська система працює за принципом «переможець отримує все». Мажоритарний принцип робить політику грою з нулевою сумою, але подібні ігри, підмічає Лінц, спричинюють конфлікт. Президенські вибори дуже сильно піднімають ставки, що неминуче веде до загострення відносин в суспільстві та його подальшій поляризації.

Подвійна демократична легитимніть президента та парламента, кожен з яких вибирається всенародно, може стати джерелом конфлікту між законодавчою та виконавчою владою, настоює Лінц. В президентському режиму відсутні демократичні принципи вирішення спорів між гілками влади щодо того, яка ж з них фактично є «вираженням волі народу», «справжнім носієм демократичної легітимності».

Винагородження політичний аутсайдерів. Чітко встановлений строк президентських повноважень призводить до того, що політичний процес автоматично розпадається на жорстко розділені періоди, що практично не лишає можливості для проведення «політики тактичного коректування». Законодавчі механізми цієї системи можуть у випадку дострокового припинення президентських повноважень «винести» наверх людину, яка при звичайній виборчій процедурі не стала б главою держави, тобто влада переходить в руки політичних аутсайдерів.