Реферат: Переваги і недоліки різних форм правління (в контексті парламентської реформи в Україні від 8 грудня 2004 р.)

· системи судочинства (яка перешкоджає ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду);

· запровадження імперативного мандату, який існує лише в країнах з авторитарною формою правління (Куба, Лаос, В’єтнам тощо), а з-поміж відносно демократичних країн – лише в Індії;

· у ході реалізації конституційної реформи також не було переглянуто обсяг депутатського імунітету, який в Україні має абсолютний характер.

Перш ніж говорити про необхідність подальшого конституційного реформування, слід зазначити, що потенціал Основного Закону 1996 року на сьогодні залишається значною мірою невикористаним, починаючи із загальних принципів і закінчуючи законами, прийняття яких або прямо передбачене Конституцією, або випливає з її норм.

В нинішній редакції Закон України „Про Рахункову палату” не може забезпечити ефективне виконання Палатою тих завдань, які визначено статтею 98 Конституції. Засади побудови системи центральних органів виконавчої влади, їх функції та повноваження, внутрішня організація діяльності визначаються підзаконними актами, що не відповідає частині другій статті 19 Конституції. Закони „Про судоустрій України” та „Про статус суддів” в існуючих редакціях не в повній мірі забезпечують принцип незалежності суддів, закріплений у ст. 126, 129 Основного Закону. Між тим, від гарантій незалежності та ефективності судової гілки влади значною мірою залежить реалізація загальних засад Конституції, зокрема – принципів поділу влади, верховенства права і т. ін. Суттєві розбіжності між практикою та змістом відповідних конституційних положень (Розділ ІІ Конституції) існують і в сфері забезпечення і захисту конституційних прав людини (8).

Вже зараз очевидно, що Конституція України потребує змін та доповнень, а вся конституційна система країни – нової правової культури, заснованої на принципах демократії та верховенства права. Так, пріоритетами майбутніх конституційних змін мають бути:

· врегулювання та розподіл компетенцій органів влади для вдосконалення механізму захисту Конституції;

· реформування адміністративного поділу, місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на місцях;

· звуження обсягу депутатського імунітету;

· створення незалежної від корупції та політичного впливу юстиції.

Поглиблення конституційної реформи потребує не лише внесення змін до Конституції України, прийняття нових законів, спрямованих на її виконання, але і заходів, спрямованих на забезпечення виконання законів, зокрема – на підвищення рівня правової культури і освіти громадян, у тому числі посадових осіб, які застосовують право. Трансформація політичної та правової культури, орієнтація освіти насамперед на європейські стандарти і цінності є передумовою втілення в життя основоположних конституційних засад – принципів демократії, верховенства права, соціальної орієнтованості діяльності держави.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що українському менталітету відповідає парламентська республіка, але виходячи з об’єктивних умов, Україна ще не готова до цієї форми правління.

Усі політики посилаються на Європу, мовляв, там у більшості країн парламентська форма правління. Але вони забувають, що країни тої згаданої більшості у 3-4 рази менші за площею від України. А це, в свою чергу, означає, що в тих країнах регіональні відмінності і, відповідно, протиріччя між регіонами є незначними. Країнами відносно близькими за площею до України є Франція, Польща та Іспанія. У Франції та Польщі, як відомо, президент має досить широкі повноваження. А щодо Іспанії, то хоча вона монархія, але там король теж має ширші повноваження, порівняно із іншими європейськими монархіями.Тобто, виходячи чисто з географічного чинника - площі, в нашій державі все-таки повинна бути президентсько-парламентська республіка. Парламентську модель полiтичного устрою (так само як i президентську)не слiд вважати панацеєю вiд соцiально-економiчної стагнацiї iполiтичнiй нестабiльностi. Парламентська система не гарантуєрозправи з опонентами з боку «агресивно-слухняної» бiльшостi. Вона неможе стовiдсотково гарантувати нам того, що бiльшiсть автоматичноперетвориться в гаранта закону, прав власностi, свободи слова. Таксамо не варто сподiватися, що обмеження повноважень Президента Україниавтоматично збiльшить ступiнь демократiї в країнi.

Значна частина нашого населення прагне до, так званої, сильної руки, до сильного президента. Хаос та безвладдя набридли, люди хочуть політичної стабільності і сильної влади, незалежно від того, як вона називатиметься.

А з іншого боку, у президента нашої держави було надто багато повноважень. Адже для нормального управління країною більше повноважень повинні мати саме прем’єр-міністр і уряд. А президент, на думку деяких вчених, повинен мати представницькі функції: виступати гарантом конституції й представляти країну на міжнародній арені.

Отже, в науковому світі не існує однієї точки зору стосовно актуальної форми правління в Україні та аналізу проведеної реформи. Це свідчить про те, що парламентська реформа і відповідно до неї, зміна форми правління – це лише перші кроки на шляху змін в Україні.

Список використаної літератури

1. Конституція України 1996 р.

2.Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.

3. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические інститути. М., 2002;

4. Преимущества и недостатки президентской, парламенской и полупрезыденской систем / О. И. Зазнаев // Социально-гуманитарные знания. – 2006. - №5. – с. 133-144.

5. Linz J. The Perils of Presidentializm // Journal of Democracy. - 1990, Vol. 1. - №1.

6. Horowitz D. L. Comparing democratic systems // Journal of Democracy. - 1990, vol. 1. - №4.

7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2006. – 656 с.

8. Політреформа внесла в наше життя політичний хаос // День. – 2006. - №173.

9. Інститут парламентської відповідальності уряду в Україні за змістом Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року / Р. Мартинюк // Вісник правових наук України. – 2007. - №4. – с. 84-91.