Реферат: Перша світова війна 3

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччи­ною, Францією й Італією конференцію, що дає можливість спо­кійно обговорити всі ймовірні виходи із ситуації, що склала­ся. Росія 27 липня погоджується з прийнятим рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі перегово­ри з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовір­но, припускають і вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським по­сланцем М. Спалайковичем Сазонову була вручена телегра­ма, передана урядом Сербії. У ній був такий текст: «Опівдні австроугорський уряд прямою телеграмою оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію Одеського, Московського, Казанського й Київ­ського військових округів, спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено, що Росія не збира, ється проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини. Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобри­танії й Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту телеграму. Він просить вплинути на уряд АвстроУгорщини, що вирішив оголосити «мерзенну війну» маленькій слов'янській країні. Микола IIпопереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання будьякої з кра'ін у політику Сербії, а тим більше військової експансії на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що здійснюється на мене, я буду, змушений вжити крайніх заходів, які призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов'язується в разі потреби виставити свої війська відповідно до своїх союз­ницьких зобов'язань. Про це французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку Сер­бії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й недовіру Австрії й Німеччині. Державний секре­тар з іноземних справ Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад, підсумував, що якщо не вдас­ться зібрати конференцію для запобігання конфлікту, то від­разу «почнеться безприкладна війна з результатами, що не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм II заперечував розв'язання війни Австрі­єю й навіть намагався обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим часом Австрія планомірно го­тувалася до військової експансії. Було мобілізовано частину флоту та. практично половину всієї австрійської армії. Від російського уряду надійшла нова телеграма німець­кому імператорові. У ній цар пррсив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, 'щоб уникнути вЬєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву Німеччини. У заяві містилося попередження російсько­му урядові, а також явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було привіле­єм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бом­бардування. Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих суперечок військові про­голосували за загальну мобілізацію, у такий спосіб сприйняв­ши напад АвстроУгорщини як початок світової війни. Це рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак тривала вона недовго. Російський цар раптово скасо­вує своє рішення. Про це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня 1914 р. військовий мі­ністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються переконати Миколу IIі змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі спроби ви­являються марними. Цар завзято відмовляється вплутувати­ся у війну. Залишається визнати, що Микола IIне хотів цієї війни та всіляко намагався її уникнути. Однак усі вищі війсь­кові й дипломатичні чини розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з Австрією й Німеччи­ною. Вони намагаються будьяким чином «натиснути» на ньо­го, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола IIвідсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Віль­гельму II, у якій знову намагається переконати імператора ней­тралізувати Австрію. Він підкреслював, що його військові за­ходи спрямовані винятково проти австрійського уряду. Од­ночасно цар відправляє до Берліна в супроводі генерала Татищева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить про­хання про посередництво в мирному врегулюванні австросербського конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішен­ня Миколи II. Він намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти мирної згоди за допомогою німецького імпе­ратора й дозволив почати загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазо­нова. Його уряд поки ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка АвстроУгорщини не порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згод­на припинити військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія й

Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважу­валися виступити проти Німеччини й АвстроУгорщини. У своїх заявах вони були згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії наважився .брати участь у війні. Міністр закордон­них справ розсилає телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб військова мобілізація Росії за­лишилася таємницею. Він не хоче, щоб відносини з Німеччи­ною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести мобі­лізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби зали­шилися безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані по місту листівкиоголошення, на яких був надрукований заклик до загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол. Він зажадав пояснень і поступок із боку Ро­сії. Одночасно Микола намагався зв'язатися з Вільгельмом і в допомогою телеграмі подякував йому за допомогу у вирішен­ні конфлікту. Він знову намагався вирішити напружену ситу­ацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити мобі­лізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербського питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи, тому йому мимоволі довелося пом'якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду поліпшення відносин з Англі­єю й Італією, які не підтримували б настільки категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з австрійським послом. І ні­хто з них не підозрював, що миру залишилося жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є відповіддю на вве­дення російською стороною загальної мобілізації. Щоб зміни­ти положення, від Росії потрібно скасувати військові приготу­вання, інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини розпочати мобілізацію, її уряд на раді міністрів під керівництвом президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати термінові вій­ськові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що Німеччина не має наміру спокійно спостері­гати за військовими приготуваннями Росії й тому вводить по­ложення «крігсгефар». Російській стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У протилежному випад­ку Німеччина розв'язує руки й починає свої військові приго­тування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувало­ся о 12 годині дня почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося зрозуміти, що демобіліза­ція повинна проводитися не тільки проти Німеччини, але й проти Австрії. За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола IIзустрічався з німецьким послом. Він знову нама­гався переконати його в тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою й мирному життю Німеччини, що Росія 'ніколи не. хотіла розірвати дружні стосунки з німе­цькою стороною. Микола IIнамагався звернутися до розуму посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупи­нити мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна.

Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові. Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов. Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті Німеччиною важливо­го рішення. Вирішено було починати війну.

Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині Сазонов з'явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів, але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти мобіліза­цію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію російських військ, німецький посол пред'явив Сазонову складену його урядом ноту, що містила оголошення вій­ни. Німеччина обвинувачувала Росію в зриві посередництва між АвстроУгорщиною та самою російською стороною. До того ж це посередництво проводилося на прохання російсько­го царя. Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає себе в стані війни з російською дер­жавою. Із цього моменту війна почалася.

Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1 серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого відношення до розв'язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси. Інші країни — Франція й Анг­лія — виступили на боці Росії, заявивши про її підтримку 2—

3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і у
світову.

Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серп­ня, а вже 3 серпня Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німе­цькі війська переходять кордони Бельгії й Люксембургу. Бель­гія просить допомоги у Франції, Англії й Росії. Англія ввечері

4 серпня вимагає виїзду німецьких послів. Англійський флот
відкриває вогонь. У Петербурзі починаються маніфестації,
спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба ма­
ніфестантів розгромила будинок німецького посольства. Того
ж дня Австрія вимагає виїзду російського посла зі своєї тери­
торії, і вже 6 серпня міністру закордонних справ Сазонову ав­
стрійський посол Сапарі офіційно заявляє про початок війни.

Відомо з історичних джерел, що російська армія була по­гано підготовлена до війни. Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження й обмундирування. Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався багатьом краї­нам. Однак історики зауважують, що жодна з країн, які всту­пили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий термін — 4 роки й 3 місяці. Уряди цих країн вважали, що війні призначено розтягнутися максимум на півроку. У зв'язку із цим країни прагнули якнайшвидше розгорнути на­ступальні дії. Німеччина прагнула розгромити Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до цього часу повинна була стримувати Австрія.

У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола Миколайович, будучи верховним головноко­мандуючим російської армії, у доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на Берлін силами ПівнічноЗахідного фронту, якими командував у той час Я. Г. Жилинський, а на Відень — силами ПівденноЗахідного фронту під командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили. Там знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій. Французька армія очікувала воєн­них дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії на допомогу.

Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало при­мусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для удару.

Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та вдертися до Франції. Англійський кор­пус, що мав намір допомогти французам, був змушений віді­йти. Ворог йшов на Париж. Французи розуміли всю небез­пеку такого вторгнення. У цей час уряд терміново евакую­ється зі столиці.

Щоб урятувати союзників, російські війська почали на­ступ при неповному розгортанні всіх своїх сил. 1а й 2а армії під командуванням генералів П. К. Ренненкампфа й О. В. Самсонова через півтора тижні після оголошення війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен таТольдап супротивника. Одночасно в районі Варшави й но­вої фортеці Новогеоргієвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар по Берліну. Проти австрійців по­чинається наступ 3ої та 8ої армій ПівденноЗахідного фрон­ту. Наступ призводить до заняття території Галичини (21 сер­пня був узятий Львів).

А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії росій­ських військ у Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні 1914 р. практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі — захист Москви й Петрограда.

Для продовження успішного наступу в Галичині необхід­но було використати резерви. Війська почали знімати навіть зпід Варшави. Тепер неможливо було здійснити наступ на Берлін. Російські війська переміщалися на південь, продовжу­ючи боротися проти АвстроУгорщини. Але вже 12 вересня 1914 р. за наказом Ставки наступ на ПівденноЗахідному фрон­ті був припинений. За 33 дні російські збройні сили просуну­лися на 280—300 км всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну частину Буко­вини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоп­лено було 400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найу­спішніших для російських військ за всю Першу світову війну.

Протягом жовтнялистопада на території Польщі відбу­лося два найбільші бої: ВаршавськоІваногородське й Ло­дзинське. З обох боків у боях брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто відсотків виріши­ти свої задачі. І всетаки маневри російських військ були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Фран­ції вдалося перепочити.

Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Фран­ція відправила частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого наступу. Вони вийшли до р. Марні, розташованої на схід від Парижа, і відразу зіштовхнулися з великою кількістю англофранцузьких військ. Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний корпус Франції повернулися до Парижа.

Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи» маневрену війну на війну по­зиційну.