Реферат: Перспективи та розвиток банківської справи в Україні

перші банкрутства

Активна побудоваНаціональним банком України чіткої системи регулю­вання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфля­ційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбід­ного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого конт­ролю з боку НБУ, до зміни кон’юнкту­ри фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збан­крутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відроджен­ня”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існу­вання. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових ускладнень у функ­ціонування всієї банківської системи.

У цей період на структуру вітчизня­ної банківської системи істотно вплива­ли й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні пред­ставництва — всього їх було зареєстро­вано 14. З’явилися також ще 5 нових ук­раїнських комерційних банків.

Важливим аспектом діяльності бан­ківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників ба­гатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996-1998рр.):

стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні

Цей ключовий етап становлення віт­чизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можемо підби­ти певні підсумки роботи банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості економіки. Протягом перших п’яти років існуван­ня незалежної держави в Україні:

· створено основи дворівневої бан­ківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

· пройдено перший етап реформу­вання грошової системи країни, введе­но проміжну валюту — український кар­бованець;

· створено національну платіжну си­стему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на ос­нові електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських роз­рахунків, значно підвищити їхню на­дійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скороти­ти до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

· введено в дію потужності з друку­вання банкнот та карбування монет;

· розпочато реформування бухгал­терського обліку та звітності у банках;

· НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політи­ки та банківського нагляду; вдосконале­но інструменти регулювання банківської системи;

· завдяки зусиллям НБУ, його моне­тарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Проте триваюча економічна, фінан­сова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень еко­номіки, інвестиційного процесу, серйоз­ні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розра­хунків, порушення багатьма з них еко­номічних нормативів, невпорядкова­ність і нестабільність нормативно-пра­вового регулювання, недосконалість по­даткового та фінансового законодавст­ва спонукають до поглиблення бан­ківської реформи.

Багато було зроблено для фінансової реорганізації банків, поліпшення умов їхньої діяльності. Однак системний ри­зик залишається значним унаслідок надмірної відкритості банківської систе­ми для слабких підприємств та неякісно­го менеджменту, диктату держави як по­зичальника. Не вдається належно задо­вольняти потреби приватного сектора, який сьогодні активно розвивається. Очевидно, без прискорення банківських реформ суб’єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім кредитних, їм бракуватиме також інших високо­якісних банківських послуг.

Остаточно не вирішені питання ді­яльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, товариств взаємного кредиту, позичкових това­риств тощо), інституційного розвитку банківської системи, стандартів бухгал­терського обліку та аудиту (українські стандарти не повністю відповідають міжнародним щодо нарахування амор­тизації, консолідації звітності тощо), банківської таємниці й захисту інтере­сів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посе­редництва, обмежений перелік послуг, відсутність відповідної для країн із рин­ковою економікою фінансової струк­тури, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низь­ка життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний про­грес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду — усе це розширювало коло проблем, ви­рішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Тільки з 1999 року нарешті почали активно формуватися і накопичуватися страхові фонди за вкладами населення та кредитними ризиками, проблемними дебіторами. Продовжують панувати бар­терні розрахунки.

Розпад СРСР та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку вітчизняної банківської системи

Принципи, покладені в основу про­грами реформування та розвитку бан­ківської системи в Україні на цьому етапі, такі:

1. Макроекономічну політику слід спрямувати на забезпечення стабільних умов для ділової діяльності.

2. Необхідно відновити життєздат­ність (платоспроможність) фінансових інститутів.

3. Слід розбудовувати фінансову ін­фраструктуру, яка б налічувала інфор­маційні, правові системи та банківський нагляд.

4. Витрати фінансового посередни­цтва необхідно скоротити.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:

1. Забезпечення розбудови банків­ської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової еко­номіки.

2. Вдосконалення нагляду за діяль­ністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.