Реферат: Пізнавальний інтерес, його структура і особливості дослідження
Згодом, замість інтересу, переживання тривожності поступово стає внутрішнім спонуканням учбової діяльності. Діяльність є, але за її результатом не завжди можна розгледіти, чим вона спонукається — інтересом чи тривожністю. А це психологічно принципово відмінні мотиви. Перший — інтерес - підносить особистість у власних очах через засвоєння знань. Другий - тривожність - поглиблює і заповнює простір "Я"- дитини. Тоді вже зовнішньо безвинні ситуації починають сприйматися нею через призму чорних окулярів: вона бачить те, чого немає. А відповідно стає підозрілою та недовірливою.
Наявність пізнавально-учбового інтересу ніби створює перешкоду для виникнення тривожності. Негативні емоції, породжені невдачею, легко відкидаються роботою думки. Крім того, інтерес сприяє значному підвищенню працездатності. Відомі факти, коли діти в умовах навчання, побудованого на інтересі, легше витримували 10-12 годин навчання щоденно. Нудне навчання, особливо, якщо воно не підкріплено особистим пізнавальним інтересом самого учня, приводить до втоми значно швидше. І все ж у прихильників навчання, яке базується на інтересі, завжди були противники, які вважали, що не слід зловживати, а тим більше розважати дитину, бо корінь навчання гіркий. Навчальна праця повинна будуватися не на інтересі, а на почутті обов'язку, відповідальності, дисциплінованості. Особливо це важливо для учнів початкової школи, де закладаються основи всіх наук, зокрема, основи знань з української мови.
Звичайно, діти повинні бути дисципліновані, виховувати у собі силу волі й почуття обов'язку. Але розраховувати на свідоме ставлення дітей до навчальних обов'язків як на готовий ґрунт для тривалої і складної навчальної праці було б помилково. У дитини менше, ніж у дорослих, розвинута воля і свідомість. У неї надто туманна уява про солодкі плоди навчання. У неї надто слабо розвинуті довільна увага і пам'ять, необхідні для того, щоб вчитись, якщо навчання не захоплює саме по собі. Природа відпустила дитині набагато менше працездатності, ніж вимагає школа.
Якщо,все-таки,уявити собі таку чудо-дитину, яка виконує і виучує все, що від неї вимагається, добросовісно, але без захоплення, то ми матимемо справу з сумним явищем у школі - з формальними знаннями. "Вимучене", з почуття обов'язку навчання, не наповнене пізнавальним інтересом, перешкоджає становленню особистості людини, утруднює її вихід у самостійне життя. У дитини, якій школа не прищепила любов до розумової праці, не виникає бажання поглиблювати свої знання, не розвивається любов доінтелектуального напруження, її життя не буде забарвлене радістю пізнання. І хто знає, якими шляхами поведе школяра його природна підліткова активність, якщо вона не буде спрямована ніякими розумовими інтересами, якщо вона не стане основою для вивчення програмового матеріалу в початкових класах.
Таким чином, питання про розвиток пізнавального інтересу - це одночасно питання про виховання особистості людини, її духовного світу. Провідним видом діяльності молодших школярів є учіння, тому необхідно шукати можливості підвищення їхньої активності у цьому процесі, що сприятиме не тільки поліпшенню якості загальноосвітньої підготовки учнів, а й формуванню активної особистості. Навчання справедливо розглядається передовими дидактами як один із видів пізнання. Активність школярів у навчанні формується у процесі їх пізнавальної діяльності, характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей учнів і в той же час сама активність впливає на якість діяльності. Вона вимагає такої постановки процесу навчання, що сприяла б вихованню ініціативності і самостійності в учнів, міцному і глибокому засвоєнню ними знань, виробленню необхідних умінь і навичок. Тобто активність у навчанні повинна викликати пізнавальну активність школярів.
Повноцінна і різноманітна пізнавальна діяльність школярів, яка є результатом і умовою успішного навчання, формується лише тоді, коли учні розуміють цілі навчання, усвідомлюють значення того, що вивчається, виявляють інтерес до процесу і результату учіння. Психологічні дослідження свідчать, що усвідомлена мета досягається людиною активніше, швидше, а результат при цьому стає вищим і якіснішим. Тому педагог повинен знайти такі способи керівництва навчальним процесом, які б постійно стимулювали активність, пробуджували і розвивали пізнавальний інтерес школярів, виховували в них допитливість, прищеплювали творчий підхід до того, що вивчається, і таким чином сприяли розвитку пізнавальних сил учнів, готували їх до самоосвіти.
Зокрема, Н.Г.Морозова досліджує наявність інтересу до навчання в різних сферах поведінки учня.
Перша група показників позитивного ставлення до шкільного навчання проявляється у поведінці дитини на уроці. До них відносяться наступні внутрішні ознаки: активне включення у навчальну діяльність, жагуче сприймання пізнавального матеріалу, велика зосередженість на матеріалі, що зацікавив, відсутність відволікань, перевага довільної уваги, виникнення запитань у процесі навчальної діяльності, бажаная як можна довше займатися даним предметом і небажання припинити заняття, співучасть у ході викладання матеріалу на уроці, співпереживання, що проявляється у запитаннях до вчителя. Зовнішніми ознаками позитивного ставлення учнів є: пожвавлення дітей, поява радості на обличчях, блиск широко відкритих очей, напруженість і спрямованість вперед, щоб краще бачити і чути тощо.
Друга група особливостей поведінки і діяльності учнів, що характеризують їх інтерес, проявляється поза уроком: після уроку учні не йдуть, а оточують учителя, задаючи запитання або висловлюючи власні судження з проблеми, що цікавить; добровільний вибір учнями завдань для самостійної роботи, читання додаткової літератури тощо.
Третя група особливостей торкається способу життя, що виникає під впливом інтересу до тієї чи іншої діяльності: поведінки і видів занять у вільний від школи час, відвідування гуртків, секцій тощо. Таким чином, пізнавальний інтерес як мотив, як важлива особистісна характеристика пронизує всю поведінку дитини. Тому важливим є вміння вчителя розвивати і формувати в учнів початкових класів пізнавальний інтерес.
Г.І.Щукіна виділяє показники, за якими можна визначити наявність пізнавального інтересу:
1. Прояви, що характеризують мислительну активність учнів.
а) запитання учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу;
б) прагнення учнів за власним бажанням, без вказівок і вимог вчителя брати участь в обговоренні запитання, доповнити і виправити відповіді товаришів (підняті руки, кількість і характер відповідей учнів);
в) зосередженість уваги;
г) характер процесу діяльності: готовність до дії або байдужість до завдання; рівень виконання пізнавального завдання (самостійно, за зразком, шляхом списування з дошки готового розв'язку); ставлення до процесу своєї діяльності (уважний чи ні, байдужий чи зацікавлений...).
2. Емоційні прояви:
а) мовні реакції (висловлювання типу: "О, це так!"), обмін думками з сусідом по парті;
б) особливі емоційні наслідки - тиша, що вказує на схвильованість, цікавість, що викликані судженнями, думками;
в) адекватні реакції на те, що відбувається в класі (сміх - як результат гумору).
3. Вибіркова спрямованість читацьких інтересів учнів та їх участь в різних формах і видах позакласної роботи (КВК, вечори, предметний гурток), виконанню індивідуальних завдань і характер використання ними вільного часу.
Для активізації навчання необхідне глибоке розуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності школярів, точне врахування рівнів розвитку учнів окремого класу, щоб правильно визначити співвідношення між репродуктивною і пошуковою діяльністю.
Однією з умов ефективності навчання є сформованість у школярів умінь самостійно здійснювати пізнавальну діяльність. Особливе значення мають ті з них, які забезпечують процес ефективного навчання. Це уміння: планувати діяльність, організовувати виконання плану, здійснювати самоконтроль, виділяти головну думку, порівнювати, узагальнювати, конкретизувати, класифікувати, визначати і пояснювати причинно-наслідкові зв'язки.
Багато вчених, які розглядали розвиток пізнавального інтересу як провідного мотиву навчання молодших школярів вказують на важливу роль оцінки.
Про вплив оцінки на навчальну активність школярів йдеться у багатьох працях В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін. Психологи, педагоги і вчителі - майстри одностайні у тому, що оцінка - бал - лише один із засобів мотивації; вона не має витісняти більш важливих і довготривалих стимулів активного і сумлінного учіння. У цьому переконує нас і О.Я.Савченко.
У початкових класах має домінувати оцінка у вигляді мотивованого оцінного судження, що дає учневі змогу усвідомити, як саме він впорався з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як її краще виправити. Цю змістовну оцінку вчитель висловлює так, щоб дитина не втратила стимулу до праці.
З першого класу доцільно розвивати інтерес до процесу навчання, заохочувати щонайменші прагнення до самовдосконалення. О.Я.Савченко вважає помилковим використання матеріальних замінників оцінок - усіляких рибок, зірочок, паперових прапорців тощо. По суті, вони є миттєвими стимулами, "добре виконав - щось одержав". Це у свідомості дитини перетворює навчання на гонитву за відмінними оцінками. Не слід також привчати дітей до одноманітного заохочення: "Молодець!", "Чудова робота". Такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і не замінять розгорнутих оцінних суджень про те, що добре, а над чим ще треба попрацювати. Крім того, клас швидко звикає, що вчитель хвалить всіх однаково, а отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення. Треба поступово привчати дітей оцінювати не стільки своє ставлення до роботи ("Я дуже старався", "Я довго вчив"), а й кінцевий результат.
У молодшому шкільному віці дитина погано розуміє значення оцінки, і тому лагідний дотик до голівки або плеча учня, підбадьорлива усмішка чи доброзичливий погляд учителя можуть справити на неї більше враження, ніж "оцінка" у щоденнику.
Таким чином, емоції, зв'язані з навчанням в молодшому шкільному віці, мають важливе мотиваційне значення для засвоєння знань, зокрема, з української мови, а також для засвоєння способів одержання нових знань.