Реферат: Пізні національні релігії

Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соці­альні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій на­шого часу — індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), кон­фуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороа­стризм (Іран) та ін.

Історичним грунтом виникнення пізніх націо­нальних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі за­собів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої час­тини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила ха­рактерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси пізніх національних релігій є основ­ними?

Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригні­чених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправ­ленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "однонарод-жених" і "двічінароджених".

Друга риса — довга живучість. Багато пізніх на­ціональних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.

Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного зна­чення.

Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. до н. е. прийшов на зміну давньоєврейській релігії і нарахо­вує сьогодні, згідно з даними ООН, близько 14 млн своїх прихильників.

У загальній історії релігій іудаїзм відіграв надзви­чайно важливу роль, увійшовши суттєвою частиною до складу християнства та ісламу — двох найбільших світових релігій. Щоб її краще зрозуміти, зупинимося на історії та змісті "закону Мойсея".

У найдавніший період своєї історії, в першій по­ловині II тис. до н. е., предки євреїв жили патріар­хальним родоплемінним побутом, і їхня релігія від­дзеркалювала цей побут. Поширений був культ духів предків, їхніми іменами називалися давньоєврейські племена. Вірили у можливість викликати тіні (душі) померлих і вести бесіду з ними. Поширений був і тваринницький культ, а також культ місяця, блискав­ки і грому (Ваал) та інших природних явищ. Одним словом, за своїм змістом релігія давніх євреїв-кочовиків мало чим різнилася від інших племінних культів.

Перехід євреїв від скотарства до землеробства сприяв формуванню рабовласницьких відносин і ут­воренню держави (X ст. до н. е.). Це викликало певні зміни у релігійних уявленнях. За цих умов виник мо­нотеїзм, який знайшов своє уже готове втілення в іудейському, виключно національному богові Ягве. Цар Іудеї, розуміючи потребу централізації культу, в інтересах централізованої держави декретом 621 р. до н. е. запровадив релігійну реформу. Він проголосив бога племені Іуда — Ягве єдиним, всемогутнім, ви­ключно національним божеством, на яке були пере­несені функції і атрибути усіх племінних божеств, що шанувалися раніше.

Організаційним центром іудаїзму став храм на горі Сіон в Єрусалимі, жреці якого протягом століть збирали і редагували міфи про Ягве та його пророків. При цьому залучалися ассиро-вавилонські, хетські, єгипетські, арабські та інші джерела. Так, у книзі Буття сказано, що "створив Господь Бог чоловіка з праху земного і вдунув в його лице подих життя, і став чоловік душею живою". Він був названий Ада-мом (від староєвр. "адама" — земля). У вавилонян ще раніше існував міф про створення людини з глини. У єгипетській міфології Хнум, батько богів, зліпив лю­дей з глини на гончарному колі. За грецьким мі­фом, мудрий Прометей також виліпив з глини перших людей.

Дж. Фрезер (1854—1941 рр.) у своїй книзі "Фоль­клор в Старому Заповіті" переконливо доводить по­ходження багатьох міфів і легенд, які пізніше увійшли До Біблії. Він, зокрема, пише, що легенди про "всесвітній потоп", які він вивчив серед народів Азії, Австралії, Америки, Африки, не позбавлені фактич­них підстав. Це або зливи, або підвищення рівня мо­рів, або руйнівні цунамі.

Чимало елементів культу євреї запозичили від сусідніх народів. Так, від місцевого палестинського населення було взято землеробські свята: маццот — весняне свято, яке злилося з давньою скотарською пасхою; шабуот, п'ятидесятниця — свято жнив пшениці; суккот — свято кущів, на честь збору плодів та ін.

Укладання перших п'яти книг Біблії, які отрима­ли назву Тора (закон), або "п'ятикнижжя Мойсея", було завершено й оголошено віруючим у 444 р. до н. е. Пізніше були написані інші книги Старого За­повіту, про які мова буде йти окремо. Іудаїзму прита­манні такі характерні риси: монотеїзм — віра в єдиного бога Ягве, творця небес і землі; віра в особ­ливе покровительство Ягве щодо євреїв; в кінець світу; у потойбічну винагороду; у воскресіння з мерт­вих; в прихід божественного спасителя — Месію і створення ним тисячолітнього царства в Єрусалимі; де­тально регламентована обрядовість і особливий ритуал.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від ста-роєвр. "ламейд" — вивчення) — багатотомний збір­ник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків — з IV ст. до н. е. до V ст. н. е. Структурними складовими Талмуда є Міпша та Гемара. Міщна — об'ємний коментар до Старого Заповіту. Вона поділяється на 63 трактати, ,що утворюють 6 розділів. Гемара — збірник тлума­чень до трактатів Мішки. Завдяки тому, що коменту­вання Мішни здійснювалося у Палестині й Вавилоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Т. Єрушал-мі) і вавилонський (Т. Бавлі). Перший було від­редаговано у III ст. н. е., другий — у V ст. Спочатку зміст Талмуда передавався усно з покоління в по­коління. Тому на відміну від Старого Заповіту — пи­саного закону — Талмуд називався усним законом. Пристосовуючи Біблію до історичних умов, талмуди­сти розробили безліч правил, постанов та заборон.

Талмуд вміщує роздуми про культ, догматику, мо­раль і різноманітні релігійні приписи, а також еле­ментарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів'я, казки і легенди, міфи. Талмуд зберіг і деякі дані історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (книжники, ессени, саддукеї, фарисеї), про транс­формацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з ча­су "завершення" Старого заповіту. Через весь Талмуд проходять ідеї залежності людини від Бога, непоруш­ності існуючих порядків, а також пооповідь покір­ності.

Усе життя віруючого єврея підпорядковане ба­гатьом релігійно-обрядовим діям і заборонам (їх ра­зом нараховується 613, серед них 248 повелінь і 365 заборон).

Основою іудейської моралі вважається Декалог — 10 заповідей (шануй єдиного Бога, не створи собі ку­мира, не поминай ім'я Бога без необхідності, шануй день суботи, шануй своїх батьків, не вбивай, не пере­любствуй, не кради, не свідчи брехливо на ближнього свого, не зажадай майна ближнього свого).

Частина заборон пов'язана з статевим життям, інші — з їжею. Одна з найсуворіших заборон сто­сується вживання в їжу крові. Ягве ніби сказав євреям: "...душа кожного тіла є кров його, вона душа його, тому я сказав синам Ізраїлевим: не їжте крові з будь-якого тіла, тому що душа тіла є кров його, кожний, хто їсть її, — знищиться" [Лев., 17:14].

Євреям забороняється вживати м'ясо певних тва­рин (трефне). Дозволяється їсти м'ясо кошерне, тоб­то приготовлене відповідно до ритуалу.

На восьмий день життя новонароджений хлоп-чик-єврей підлягає обряду обрізання. Біблія приписує запровадження такого звичаю Аврааму, який нібито отримав особливий наказ від Бога: "Обрізайте край­ню плоть вашу: і це буде знаменням заповіту між мною і вами. Восьми днів від народження хай буде обрізане у вас в роди ваші кожне дитя чоловічої статі" [Буг., 17:11, 12].

Іудаїзму притаманне протиставлення євреїв ін­шим народам, він ставить неєвреїв поза законом.

У сучасному Ізраїлі іудаїзм оголошений державною релігією. З іудаїзмом тісно пов'язаний сіонізм — політична течія єврейської буржуазії, що сформувала­ся наприкінці XIX ст. Він включає в себе різноманітні організації на чолі з "єврейським агентством". Сіонізм запозичив і пропагує одну з провідних ідей іудаїзму — ідею "богообраності" євреїв як вищої раси.

В Україні єврейське населення сповідує іудаїзм. Служителі іудаїстського культу стоять на лояльних позиціях, підтримують політику і шанують закони держави. На 1999 р. в Україні діяли 100 офіційно за­реєстрованих іудейських релігійних громад, в яких налічується більше 50 священнослужителів, активно працюють 32 недільні школи.

Івдуїзм (720 млн віруючих) як давньоіндійська релігія склався на базі давнього брахманізму. В про­цесі суперництва буддизму з брахманізмом, точніше, як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Ця доктрина була схожа з буддизмом, але вирішальною перемогою її, що забезпечила кін­цевий успіх, є орієнтація на конкретні умови кастової Індії з ЇЇ численними культурними традиціями, що склались на рубежі нашої ери. В цьому розумінні найповнішим визначенням поняття "індуїзм" можна вважати індійський спосіб життя, включаючи усю су­му життєвих принципів і норм соціальних та етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів та культів, міфів і легенд, буднів та свят тощо.

Основи індуїзму походять від вед і пов'язаних з ними легенд та текстів. Чому саме індуїзм, а не інша з існуючих в Індії релігій сприймається народом? Го­ловним напрямом еволюції в процесі становлення індуїзму була зрозуміла масам релігійна доктрина, яка виникла в ході переробки, примітивізації та вульгари­зації давніх філософських теорій. Тому давні ведичні принципи у спрощеному вигляді стали доступними для всіх. Народний індуїзм сприйняв І зберіг давнє уявлення про карму з її етичною основою, про свя­тості вед тощо, але у надто спрощеному вигляді.

Більшість ведичних богів відійшли у минуле, і тільки незначна частина їх, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам'яті. Тому не дивно, що у спрощеному і перероб­леному індуїзмі на перший план вийшли нові боже­ства, точніше, нові іпостасі тих самих, давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше й шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв (хоч теза "убивство заради бога — це убивство" остаточно не знята ще й досі). Разом з буддизмом Махаяни на початку нашої ери в Індії набула поши­рення практика виготовлення ідолів-зображень у храмах на їх честь. Головні індуїстські боги мали вже прибічників, тих, хто вважав за потрібне шанувати свого обранця і спілкуватися переважно з ним. Більше того, особиста відданість богу стала важливою характерною рисою прихильників індуїзму.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--