Реферат: Пізні національні релігії

Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого — творець. Він створив світ у багатоманітті жи­вого і минущого, тобто протилежне тому, чого праг­нули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинення у Вічному і Єдиному). Брахма як обов'язковий і перший член Тримурті був не­обхідний — без нього нічого б не було, але заслуги його перед світом живого, перед людиною, перед ін­дійцем вважалися не дуже значними, а інших Функцій у цього Бога не було. Брахмі присвячувалися поодинокі храми, а у повсякденних обрядах і ритуа­лах про нього, як правило, не згадують.

Більшість індуїстів розділилися на шиваїтів і вішнуїтів, які віддавали перевагу відповідно ПІиві або Вішну. ІПива — дуже суперечливий Бог. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов'язане з тим, що Шива — по­кровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом.

Проте практично в культі Шиви на перший план вийшов творчий момент: культ життєвої сили і чо­ловічого начала став основним. Культ лінгама — чо­ловічого животворного начала — найпопулярніший. Бичок Нанді — атрибут Шиви — символізує силу й животворні потенції Бога. До Шиви звертаються спраглі потомства, у його храм сходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального втілення своїх мрій.

Шиву вважають також грозою демонів, у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Шакті — духовна енергія Шиви; саме в ній — могутність гігантських потенцій Бога. Вона виявляється лише за певних обставин. По-перше, ця енергія накопи­чується у ньому в періоди його аскетичних пильну­вань і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шиві тісно переплетена з його чоловічою животворною си­лою. Культ жінок Шиви — переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється ідея, згідно з якою енергетична сила Шакті реалізується у момент злиття чоловічого й жіночого начал, що відіграло свою роль у розквіті в індуїзмі культу Ками.

Культ Ками, мистецтва любові, тісно пов'язаний з культом Шиви і Шакті. Якщо культ Шиви в Індії завжди був тісно пов'язаний з Шакті та Камою, то культ третього члена Тримурті — Вішну — мав інший характер. Вішну — м'який, несуперечливий, його ос­новна функція — збереження. Він простий, макси­мально близький людям, особливо схильним до емоційного сприйняття божества — саме такі переважають серед вішнуїтів. На численних зображеннях чотирирукий Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе, або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лакшмі — жінка Вішну — завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато .перетворень — аватар, хоча основних десять: у пер­ших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, черепахи, вепра, людини-лева); п'яте — карлика-велетня; решта п'ять відомих аватар Вішну — Пара-шурама, Рама, Крішна, Будда і Мессія-Калка, на прихід якого ще чекають найулюбленіші в Індії ава-тари Вішну — Рама і Крішна.

Рама — герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми індійців. У селах брахмани речитативом переказують її.

Рама — герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уо­собленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чис­тота жінки є настільки святою, що тільки смерть зми­ває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й куль­турні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Будучи колісничим і радником го­ловного героя — воїна Арджуни, він розкриває йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення Крішни увійшло у вигляді розділу до складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформував­ся з мудреця-філософа у веселого й задоволеного лег­коважного бога-пастушка, і саме в цій іпостасі став відомим і шанованим в усій Індії.

Жрецями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були члени брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, во­ни диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до суворого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брах­мани були домашніми жрецями в багатих, передусім самих брахманських сім'ях. З їх числа виходили най­авторитетніші релігійні учителі — гуру, які навчали молоде покоління мудрості індуїзму. Однак найго­ловнішою соціальною функцією брахманів як найви­щого в Індії шару суспільства було задоволення релігійних потреб населення.

У межах домашніх святилищ індійці були самі собі господарями і самі виконували щоденно, щомісячно або щорічно нескладні ритуальні обряди. Участь брахмана в сімейних ритуальних відправленнях завжди бажана, а в найважливіших сімейних обря­дах — весілля, народження дитини, похорони — про­сто необхідна.

Авторитет брахмана, чий особистий престиж зав­жди зумовлений належністю до найвищих брахмансь­ких каст, в Індії безумовний. Цей авторитет виявляв­ся насамперед у винятковому праві брахманів прино­сити жертви Богам у храмах. Мета відвідування хра­му — можливість благоговійного споглядання статуї Бога, відчуття належності до божественної величі. За це право індуїсти залишають у храмі свої підношення (причому існує досить стала такса оплати праці жреців храму за різні послуги або за їхні різноманітні ритуальні дії).

Переконання в необхідності посередництва жреця для досягнення цілей, які можуть бути реалізовані лише за умови сприяння надприродних сил, випливає з давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів — тантр, на основі яких виникли формули — мантри, тобто освячені закли­нання. Мангри використовують багато індійців. Власні мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють і численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети, як і мантри, є необхідним реквізитом про­фесійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються у важких випадках індійці, особливо у селах.

Чаклун — це той самий жрець, але рангом ниж­чий, простіший, найчастіше — неписьменний. Ос­новою його мудрості є діаграми і чаклунські кола (ян-три) з літерою "О". Він має великий авторитет серед населення.

І жреці — брахмани — з їх високоурочистими храмовими і респектабельними домашніми ритуала­ми, і напівписьменні сільські чаклуни-знахарі, з їх­німи заклинаннями-мантрами та діаграмами, однако­во вписуються в ту гігантську вільну синкретичну систему, яку становить індуїзм. Важливий елемент цієї всеохоплюючої системи — численні, часто дуже яскраві й вражаючі обряди і свята. На думку деяких дослідників, саме сукупність ритуалів і обрядів і ро­бить індійців індуїстами.

Багато ритуальних обрядів припадає на урочисті й пам'ятні дати, коли святкові збори, походи на честь того чи іншого божества, масові паломництва до "святих" місць пов'язані з популярними давньо­індійськими героями, приваблюють мільйони людей і стають всенародними подіями першорядного значення.

Саме у ці врочисті дні всенародних свят наочно спостерігається та сила індуїзму, яка цементує в єдину релігійно-культурну спільність людей, що на­лежать до різних рас і каст і розмовляють різними мовами.

Крім свят на честь Рами чи Крішни, заслуговують на увагу такі свята, як Дурга-пуджа, — свято світильників, які засвічуються на честь богині щастя Лакшмі; свята на честь богині мудрості Сарасваті і покровителя багатства й торгівлі Ганеші. Свята на честь Шиви відзначаються щомісячно в ніч нового місяця. Помітне місце серед загальноіндійських свят посідає велике паломництво Кумбхамела — святку­вання на честь давніх богів і амріти, напою безсмер­тя. На ці святкові обряди з усієї Індії до Гангу з'їжджаються мільйони паломників, які перебувають тут майже місяць. Головний момент обряду — обми­вання у священних водах Гангу. Тут можна зустріти виснажених аскетів, монахів, йогів, факірів. Спеціальна каста брахманів — панда — обслуговує па­ломників, які для ритуального обмивання повинні бути старанно поголені (ні волосинки аж до брів і повік). Спеціальні служителі стежать за порядком і пильно охороняють права брахманів, які збирають плату з паломників.

Крім загальноіндійських, існує чимало свят, які стосуються того чи іншого регіону або порівняно не­великої місцевості. Всі вони, як правило, тісно пов'язані з міфологією, з індуїстськими легендами і божествами. Багато свят і обрядів пов'язані з патро­нами — покровителями різних професій, роду занять. На цих святах і обрядах, які збирали у якому-небудь центрі все навколишнє населення, ритуал звичайно супроводжувався ярмарковою торгівлею і веселощами.

Так само відправляються і численні домашні й сімейні обряди, пов'язані з весіллям, народженням сина, врученням шнура юнакові на знак його "нового народження" тощо. Під час обрядів домашній жрець-брахман виконує усі необхідні ритуальні дії.

Весільний обряд — найврочистіший. Молоді об­ходять навколо жертовного вогню, куди кидають різні продукти, і тільки після цього обряд шлюбу вважають завершеним. Обряд похорон в Індії також особливий. В Індії немає кладовищ — тільки священні місця, на яких спалюють померлих. На таке місце виносять загорнутого у сувій померлого, його старший родич розпалює вогнище. Коли вогонь згасне, обгорілі ос­танки кладуть у посуд і втеплюють у річці. Після цього сім'я померлого десять або й більше днів но­сить траур — шмат білого полотна. Подальша доля вдови жалюгідна. Вдруге заміж виходить вона рідко, а в колишні часи, особливо серед вищих каст, вважало­ся нормальним, коли жінка, хоч би вона була й дівчиною 13—14 років, щойно видана заміж, живцем спалювалась на вогнищі разом з тілом чоловіка. Це страшний звичай індійців — саті.

Саті, як жахлива спадщина минулого, стоїть в од­ному ряду з іншим його пережитком — кастовим ладом. Кастова система, що грунтувалася на міцній внутрікастовій ендогамії і суворих кастових заборо­нах, а також на ще суворіших релігійно-культових традиціях сімейного і внутріобщинного, внутрікас-тового, залишається і понині істотним інститутом соціальної організації в Індії. Каста визначає місце людини в індійському суспільстві, її стан, права, по­ведінку, навіть її внутрішнє обличчя, включаючи одяг і знаки на чолі або коштовності, які вона носить.

Каста визначає і коло ритуальних обов'язків індивіда, його релігійну активність. Чим вища каста, тим більше уваги, у всякому разі теоретично, згідно з прийнятими нормами людина зобов'язана приділяти щоденним обрядам удома, необхідним поклонам, підношенням, мантрам та ін. Кастові заборони в Індії мають характер табу і знімаються лише у поодиноких випадках. Приміром, прийнято вважати, що "рука ремісника завжди чиста", тобто, що користуватися продуктами ремесла можна й не належачи до касти ремісника. Порушення кастових норм спричи­няється до суворих покарань і обрядів "очищення" винного.

В Україні модернізований індуїзм репрезентують громади Міжнародного товариства Свідомості Кріш-ни, Ошо, Саї-Баби, Раджніша, Шрі-Чинмоя та ін.

Виникнення конфуціанства (580 млн віруючих) завжди пов'язується із стародавнім Китаєм, з його специфікою релігійної структури і психологічних особ­ливостей мислення, всієї духовної орієнтації.

Тверезо мислячий китаєць багато не задумувався над таємницями буття і проблемами життя і смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчес­ності і вважав за свій священний обов'язок йому наслідувати. Китаєць понад усе цінує матеріальну оболонку, себто своє матеріальне життя. Величез­ними і загальновизнаними пророками тут вважали­ся насамперед ті, хто вчив жити гідно і у відповідності з прийнятою нормою — жити заради життя, а не в ім'я благополуччя на тім світі або ря-тунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою "конфуціанство". Суть їх, задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціо­нальних основ релігії і звеличення раціональних ос­нов етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації.

Конфуцій (Кун Фуцзи, 551—479 рр. до н. е.) народився і жив у епоху великих соціальних і полі­тичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи. Влада чжоуського пра­вителя давно ослабла, хоча він і продовжував вва­жатися сином неба і виконував функції первосвя­щеника. Руйнувалися патріархально-родові норми, у жорстоких міжусобицях гинула родова аристо­кратія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих царств, що спиралася на адмі-ністративно-бюрократичний апарат із незначного служилого чиновництва.