Реферат: Плодоовочева галузь України проблеми і перспективи конкурентоспроможності
Однією з основних проблем, яка постає перед операторами плодоовочевої галузі є неможливість формування ф’ючерських цін, тобто банки не взмозі спрогнозувати ціни на продукти галузі. Тому вони не наважуються брати на себе ризик по кредитуванню закупок продуктів плодоовочевої галузі в періоди сезонного перевищення пропозиції над попитом. Це заважає сільгоспвиробникам отримувати макимально можливі прибутки.
Мізерною є доля експорту овочів та фруктів (див. додатки) в їх натуральному вигляді. Так, доля експорту овочів та продуктів їх переробки становить в загальному обсязі попиту лише 0,2-0,3%, фруктів – 4,1%. В сруктурі вартості експорту овочевої та баштанної продукції основна частина припадає на гриби та помідори – 26-27% і 3-16% відповідно. На найближче майбутнє прогнозується збереження високого попиту на українські гриби, помідори та огірки, розширення експорту заморожених овочів. В 2001/2002 році прогнозується збільшення обсягу експорту в порівнянні з 2000/2001 роком на 25%. В сруктурі вартості експорту фруктів і ягід минулого маркетингово року основна частина прийшлася на лісні ягоди (чорника, клюква) та горіхи – 54,8% та 31,2% відповідно. В 2001/2002 маркетинговому році зміцниться тенденція розширення зовнішнього ринку плодо-ягідної продукції. Очікується 7,9% зростання експорту ягід та фруктів в 2001/2002 році. В сруктурі експорту очікується збільшення долі яблук (до 60-70%). Очікується значне розширення ринків збуту в Росії.(13)[1]
В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше. Так, група лідерів (група компаній "Верес", Ніжинський консервний комбінат, ЗАО "Чумак" и ООО "Подільський смак"; до цього квартету можно додати компанії, котрі працюють переважно по франчайзинговим схемам. — "Прокъ" та "Круиз") на плодоовочевому ринку відрізняється достатньо великою часткою експорту, наприклад ООО "Подільський смак" – 70%, Ніжинський консервний комбінат –50%.
Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незнчній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення.
3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
Щоб зрозуміти головну причини незадовільного стану плодоовочевої галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 3 мільярди гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 1999 році отримано інвестицій на суму 23 мільярди доларів США, в Угорщині - 17 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.
Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств в Україні проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі (коригування Земельного кодексу) можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)
Надзвичайно небезпечна для галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. Через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості в середині 90х рр. вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що дає змогу постійно працювати і розвиватися.
Аграрний ринок – ось ще одна з найголовніших проблем плодоовочевої галузі. І чим швидше ми його сформуємо, тим швидше матимемо прибутки.
Адже відомо, що виростити урожай, переробити його - то півсправи. Головне - вигідно продати. Для цього потрібен агроринок з розвинутою інфраструктурою. Робота щодо його розбудови активізувалася з прийняттям відповідного президентського указу від 6 червня 2000 року. То що маємо нині? Ми, як то кажуть, зробили лише перший крок на цьому великому шляху. Але дещо вже є. Так, агропромисловий комплекс України обслуговують 43 товарні біржі, 28 із яких акредитовані і мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції та продовольства.
Окрім того, в інфраструктурі аграрного ринку вже функціонують: 388 агроторгових доми, в тому числі на регіональному рівні - 327 і на обласному - 61; 291 оптово-продовольчий ринок. Маємо також понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів. Важливо, що вже почали діяти 166 кредитних спілок, які забезпечують в основному фінансування фермерських господарств. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.
Тепер уряд і Мінагрополітики разом з облдержадміністраціями працюють над функціональним наповненням інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.
І остання з найголовніших проблем – стимулювання експорту плодоовочевої галузі. Як було показано в окресленні проблеми – передумови для успішного його розвитку в України є, останнім часом навіть викристалізовується позитивна тенденція в цій сфері – поступове зростання експорту. Тепер головна проблема для вирішення – забезпечення глобальної конкурентоспроможності України – високі імпортні мита та інші заходи по регулюванню імпорту країн -членів СОТ, на ринки яких могла б вийти Україна.
4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
На сьогоднішній день, не є можливим говорити про великий спектр пропозицій щодо розв’язання проблем в плодоовочевій галузі на державному рівні. Як вже зазначалося, це в певній мірі пов’язане з невеликою часткої даної підгалузі в сільському господарстві та її занепадом в останні роки. Але, вважати таку позицію правильною є помилковим. Адже перспективи плодоовочевої галузі неважко помітити вже сьогодні. Це яскраво продемонстрував останній маркетинговиї рік, і прогнози на теперішній (див. Додатки А,Б,). Поступово зростає обсяг реалізованої продукції, кількість операторів галузі, їх прибутки, зростає (хоча й досить повільно) і експорт, на який (якщо вона прагне до глобальної конкурентоспроможності) має орієнтуватись дана галузь в перспективі.
Проаналізувавши тенденції галузі, статистичну інформацію, та, вже й не такі поодинокі, випадки успіху операторів даної галузі приходимо до висновку, що провідну роль у відновленні (обо ж створюванні нових) виробничих потужностей плодоовочевої галузі відіграють початкові інвестиції в її розвиток. Беззаперечним є той факт, що колись могутні виробники плодоовочевої продукції (як ті, що безпосередньо вирощували овочі та фрукти, так і тепличні, плодоовочконсерні та інші, пов’язані з плодоовочевої галуззю, виробники) на сьогоднішній день не можить конкурувати з тими, що використовують нові перспективні технології. Рентабельність таких підприємст занадто мала . З іншого боку, виробники, яким вдалося отримати (з різних джерел) інвестиції для реорганіїації та реконструкції виробництва, купівлі енергозберігаючого супер новітнього обладнання – впевнено збільшують рентабельність виробництва, максимізують прибутки.
Отож, сьогодні найбільш актуальною проблемою є залучення в галузь інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх, включаючи державні. Адже, рівень інвестування в сільське господарство – мізерний.
За зазначених умов, стає зрозумілим необхідність стимулювання створення та розвитку саме (вже згадуваних) “циклічних” самодостатніх компаній, можливо навіть шляхом позбавлення їх певної частини податкового тягаря, і навіть державних дотацій на початковій стадії їх розвитку.
Хоча, досвід показує, що можливі випадки успіху в плодоовочевій галузі і за відсутності будь-якої підтримки з боку держави. Яскравим прикладом є компанія “South Foods Inc” (що випускає славнозвісний бренд “Чумак”). Створена трохи більше ніж чотири роки тому, за порівняно невеликих початкових інвестицій, ця компанія перетворилася в одного з лідерів подоовочконсервної галузі, досягла значних прибутків. Підприємство орендує 200га землі, а ще 3000га обробляються за його сприянням. За сезон майже 40 тисяч людей працює на постачання сировини. Компанія “South Foods Inc” контролює весь виробничий процес – від вибору насіння, обробки грунту, вирощування овочів та до пошуку оригінальних рецептів, розробки дизайну упаковки, переробки сировини та реалізації готової продукції. Якість і доступність продуктів компанії оцінена – вже 2 роки “Чумак” постачає огірки для мережі McDonalds, вкладені кошти повертаються прибутками. А головне – створивши власну сировинну базу, компанія контролює якість та може нарощувати обсяги виробництва без побоювань перебоїв у постачанні. Саме за такими компаніями є майбутнє плодоовочевої галузі.
Що стосується українських експортерів, то зменшення ризиків можна досягти пошуком нових ринків збуту. Останнім часом попит на українську сировину в Росії досить нестабільний, а тому за відсутності домовленостей на урядовому рівні, що є дуже важливим, виробники повинні поступово збільшувати обсяги реалізації в інші країни, щоб не допустити обвалу ринку через надто велику залежність від одного реципієнта.
5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ
В цьому розділі вважаємо за доцільне приділити увагу передусім альтернативам залучення в галузь інвестицій.
Отож, як нам здається, тут є декілька альтернатив.
По-перше, є варіант, що передбачає повне ігнорування проблем плодоовочевої галузі, зважаючи на її невисоку (порівняно з іншими галузями сільського господарства ) рентабельність. Наслідки такої політики, на нашу думку, можуть бути катастрофічні. Адже за повної відсутності стимулювання розвитку галузі (та паралельного стимулювання іших галузей сільського господарства) капітал буде переливатися в більш прибуткові галузі, що може призвести не тільки до зникнення стимулів для експортно-орієнтованого виробництва, а й навіть до елементарного забезпечення внутрішнього ринку.
По-друге, є варіант, який активно пропагується деякими політиками-урядовцями, щодо створення такого собі ”ідейного наступника” банку “Україна”, - державного земельного іпотечного банку. Критики даного варіанту вирішення проблеми наголошують на тому, що створити потужній банк лише за рахунок державних коштів проблематично (якщо не сказати взагалі нереально), а приватні інвестори не будуть вкладати гроші в контрольований державою банк. Також, такий варіант незважає на відсутність самого закону “Про іпотеку” та цілого ряду норм, покликаних регулювати фондовий ринок, адже іпотечний банк імітує цінні папери, що за заставу мають землю, і вже тільки під застави таких цінних паперів привертаються кошти. Доречно також відмітити досвід постсоціалістичних країн в подібного роду заходах. По одному такому банку в Польщі, Чехії та Угорщині вже встигли припинити свое існування, тому, вважаємо, що підстав вважати, що аналогічна ситуація не повториться в Україні просто немає.
І, нарешті, – третя альтернатива – застосування саме ринкових (а не як у попередньому варіанті) механізмів для вирішення проблеми кредитування плодоовочевої галузі. Отож, найпродуктивнішою вважаємо саме державну політику, спрямовану на активізацію взаємодії банківської системи з сільгоспвиробником. По перше – через стимулювання ф’ючерсних контрактів. Для цього необхідно зробити більш жорсткими вимоги до бірж, змусити їх значно збільшити свій уставний фонд,забезпечити передумови для ф’ючерсної та форвардної торгівлі, підвищити вимоги до працівників бірж (складові пректу закону “Про біржі”). Окрім цього, для зменшення ризиків комбанків, що планують надавати кредити селу, необхідно створити державний реєстр боржників (суб’єктів господарювання, які в минулому вже не повертали кредити), це спростить процедури оцінки потенційних клієнтів комбанків. Необхідно також продовжити надавати дотації з державного бюджету на здешевлення кредитів наданих суб’єктам, що оперують в галузі сільського господарства. На сьогоднішній день таким чином вже видано приблизно 150 млн. гр., звісно ж – це має стати лише початком. Дана концепція передбачає активну діяльність урядових структур, яку буде аналізовано в наступному пункті.
Якщо розлядати питання розв’язання сировинних проблем, то тут безальтернативним є втручання держави. Адже впровадження самозабезпечення сировинною базою – справа нелегка, ризикова та й така, що вимагає значних довгострокових інвестицій . Тому необхідно робити довготермінові інвестиції у розробку сировинної бази. Наприклад, розвивати виноградарство перш ніж виноробство. Виноградарство передбачає довготермінове інвестування: 5 років необхідно для того, щоб одержати ординарне вино, для виробництва коньяку потрібно ще 10 років витримки. Тому мало хто відважиться на таке, всі розраховують на швидке одержання прибутку.
Державою сьогодні вже прийнято деякі рішення, покликані розв’язати цю проблему: перш за все це 1% відрахувань на розвиток виноградарства, садівництва та хмелівництва. Однак 50 млн. грн. щороку, зібраних таким чином, явно недостатньо для відродження сировинної бази. Потрібні спеціальні державні програми спрямовані на здешевіння довгострокових кредитів для тих, хто готовий розвивати власну сировинну базу.
6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ УРЯДОВИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ