Реферат: Податкове регулювання в аграрному секторі економіки

Принцип компетентності – встановлення і скасування загальнодержавних податків і пільг лише ВР України

Принцип єдиного підходу – одинаків підхід до розробки різних законів

Принцип доступності – відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

Положення податкової системи в АПК України закріплені законодавчо (ЗУ “Про внесення змін і доповнень до З УРСР “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року).

Основними способами податкової дії на сільськогосподарських суб'єктів є пільги по податках . В сільському господарстві практично по всіх видах податків аграрним товаровиробникам надаються пільги – найчастіше, це повне або часткове звільнення від податку.

Податкові пільги в аграрній економіці мають широкий спектр впливу. Так, податкові пільги регулюють об'єми капіталовкладень, розвиток науково-технічного прогресу, прискорення практичної реалізації технологічних новацій, соціальну забезпеченість сільського населення. Це особливо важливо, оскільки перераховані напрями вимагають крупних додаткових капітальних вкладень з великими термінами окупності. В практиці господарювання доцільно поєднувати різні підходи для встановлення податкових пільг товаровиробникам, що знижують собівартість і ціни на продукти харчування, розвиваючим соціальну і виробничу інфраструктуру, розширювати дію податкових інструментів на інвестиційну діяльність. Зниження податкообкладеної бази на величину засобів, що вкладаються в модернізацію виробництва, поліпшення земель, може стати серйозним стимулом збільшення інвестицій.

У ряді країн з розвиненою ринковою економікою (наприклад, в США) дані підходи реалізуються через надання прав фермерським господарствам інвестувати в пріоритетні напрями виробничого розвитку до 25% прибутків без сплати податку на вкладений капітал. В країнах ЄС використовується практика компенсації з національних бюджетів частини податкових платежів на приріст інвестицій в державні аграрні програми. Крім того, діє практика прискореної амортизації, коли до 50% вартості набутої техніки може бути списано на витрати в рік покупки і в два подальших роки, що зменшує суму прибутку, а отже, і величину податку. Така податкова політика дає можливість сільськогосподарським виробникам залежно від конкретних умов і видів діяльності формувати податкообкладену базу залежно від перекладу інвестицій в поточні витрати, капіталізації поточних витрат, тимчасового перерозподілу витрат і прибутків.

2. Платежі до бюджету сільськогосподарських підприємств

Основними джерелами доходів бюджету в АПК є:

Прибутковий податок з громадян

Податок на прибуток підприємств – 30%, в АПК ставка зменшена.

Податок на додану вартість (ПДВ) відноситься до непрямих податків. Це один з найзначніших грошових потоків до бюджету. Разом з тим він збільшує ціну товару, а тому виступає чинником посилення інфляції. Величина ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію в різних країнах коливається від 6 до 10%. Вчені виказують думку, що для української аграрної економіки ставка ПДВ 20% велика і пропонують її понизити на період проведення реформ з тим, щоб дозволити галузі знайти додаткові засоби для розвитку.

ПДВ сплачують споживачі продукції. Тому він є дещо завуальованим: складається враження, що платниками податків є аграрні підприємства, хоча насправді вони виступають лише збирачами податку. Таке враження ще складається тому, що ПДВ побудований таким чином, що підприємства сплачують до бюджету різницю між ПДВ, який надійшов до господарства у складі реалізованої продукції (робіт, послуг), і ПДВ, сплаченим за придбані виробничі ресурси. Таким чином виявляється чистий результат який є тотожним тому, коли б обчислена додана вартість оподатковувалася самостійно.

Акцизи сплачують тільки ті організації, які проводять підакцизні товари (винно-горілчані вироби, спирт, спиртні соки, тютюнові вироби і др.), підакцизні товари з давальницької сировини.

Один з важливих податків в українській економіці — це земельний податок. Річ у тому, що Україна має в своєму розпорядженні величезні земельні фонди, які складають 41,817 млн. га.

Результатом здійснення економічних перетворень стала поява множини землевласників: десятки мільйонів сільських і міських жителів. Вони можуть продавати, дарувати, здавати в заставу і проводити інші операції із земельними ділянками. Тому проблема управління земельними ресурсами України сьогодні особливо гостра і актуальна, від правильного її розв'язання залежить добробут всього населення.

У зв’язку з роздержавленням і приватизацією земель відбулось зменшення їх площ у державній власності і збільшення у приватній власності громадян:

1990 р. – 100% держ. вл.

1995 р. – 91,4% дв, 6,2% кв, 2,4% пв.

2002 р. – 49,7% дв, 49,4% пв, 0,9% кв.

Разом з тим, аналітики відзначають зниження родючості грунтів, збільшення площі ерозованих, заболочених і забур’янених земель, кислих грунтів. Повсюди зберігається низький рівень культури землеробства, не виконуються заходи, намічені комплексною програмою підвищення родючості грунтів.

В селянських господарствах є невикористані землі, які не обробляються за відсутністю у господарів засобів на закупівлю техніки, насіння, пального, змащувальних матеріалів.

У зв'язку з цим вчені і практики надають важливе значення платному землекористуванню. Закон У "Про плату за землю" від 8 січня 2001 р. передбачає щорічне обкладення власників землі, землевласників і землекористувачів земельним податком. За передані в оренду землі стягується орендна платня.

Основні цілі введення платні за землю полягають в стимулюванні:

раціонального використання земель;

підвищення родючості грунтів;

вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості;

забезпечення розвитку інфраструктури в населених пунктах, формування спеціальних фондів для здійснення цих заходів;

освоєння і охорони землі.

Головним із видів платні за землю є земельний податок. Ставка земельного податку встановлюється з урахуванням якості землі, її площі, складу угідь, місцеположення (по землях сільськогосподарського призначення), а також місцеположення, зон містобудівної цінності, соціально-культурного потенціалу територій (по несільськогосподарських землях).