Реферат: Походження мови. Історичний розвиток мов
26. Закономірності розвитку мов. Позаліш вістичні і внутрілінгвістичні причини мовних змій. З часу свого виникнення і протягом усього періоду існування будь-яка мова (на перших порах - діалект, яким володіли члени племені) переживає безперервні зміни. Не з однаковою інтенсивністю, але змінюється звуковий і словниковий склад, зазнають еволюції морфологічна і синтаксична системи живих мов (детальніше про цев 125).
Які ж фактори (чинники) спричиняють їх зміни?
Виділяють зовнішні і внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов.
Фактори, що діють на розвиток мови ззовні, називають поза лінгвістичними, або екстралінгвістичними (від лат. extra- поза, 'зовні'). До них відносять: 1) розщеплення колись єдиної етнічної єдності на дві або більше етнічних груп; 2) вплив різних форм контактів: племені з племенем, народності з іншою народністю, нації - з нацією, що зумовлює зміни в мові; 3) вплив історичних подій у межах державного об'єднання, а саме: зміна суспільно-економічних формацій, прогрес у науці і техніці: 4) розвиток суспільних ідей і навіть діяльність окремих осіб: 5) поява письма.
Вттрілінгвістичні, або інтралінгвістичні (від лат. intra- 'всередині'), фактори закладені в самій мові, в її внутрішніх тенденціях розвитку, які виявляються у внутрішніх законах звукових, словесних, граматичних змін.
Проілюструємо прикладами дію цих різних факторів.
Відомо, що позалінгвістичні фактори можуть викликати зміни різних мовних рівнів - звукового, словникового і граматичного.
Так. в історії англійської мови відомий факт дії екстралінгвістичних факторів на зміни в звуковому складі. Як свідчать фахівці, англійський гортанний щілинний був штучно відновлений у сильній позиції внаслідок того, що його відсутність була кваліфікована як ознака "нскультурноГ вимови. Отже, зміна сталася внаслідок дії суб'єктивного, екстралінгвістичного впливу.
Поява слів-нсологізмів у будь-якій мові, як правило, зумовлюється екстралінгвістичними факторами - змінами в житті суспільства, виробництва, науки, техніки. Так, розвиток біологічної науки спричинився до появи в європейських мовах слова ген; після реюлюції 1917 року з'явилися радянізми колгосп, радгосп; розвиток космонавтики зумовив появу слів космонавт, космодром.
Прикладом змін у граматичній будові мови в результаті дій позалінгвістичних причин може бути історія розвитку складнопідрядних речень у мові Київської Русі. У той період такої системи складнопідрядних речень, як зараз, не було, були складні конструкції з сполучниками сурядності, її появі сприяло використання писемної форми мови в державних канцеляріях і судах, у дипломатичних зносинах, в торгівлі й літературі. Потреба у чіткому формулюванні думки виробила своєрідні сполучникові конструкції з підрядними частинами складних речень. Так екстралінгвістичний фактор (застосування письма) викликав появу нової якості синтаксичної будови мови.
Подібне сталося і в історії німецької мови. Розвиток писемності німецькою мовою, який почався в XVI - XVII ст. після витіснення з ужитку латинської мови і проникнення німецької мови в усі сфери спілкування (в науку, державні установи, школу), вимагав створення нормативних граматик і словників, що в свою чергу зумовило значні зміни в синтаксичній структурі німецької мови.
Під впливом дій зовнішніх причин зміни в мові здійснюються здебільшого на основі свого власного мовного матеріалу, за своїми правилами. Щоправда, в поповненні словникового складу тієї чи іншої мови часто відіграють роль міжмовні контакти, що зумовлює появу запозичень. Як правило, з мови в мову переносяться слова (див. 77). Проте можливе й перенесення префіксів і суфіксів (але не закінчень). В українській мові є ряд префіксів і суфіксів, запозичених, наприклад, з мов: грецької (анти-, -ізм-): аппшгігісшчтш, феодалізм; латинської (екс-, -ор-)* як-от: екечемтоп, диктатор. У російській мові набув поширення український суфікс -щин(а) на позначення географічних назв: Курщина, Орловщина.
Внутрілінгвістичні зміни відбуваються незалежно від впливу ззовні, чи від суспільних процесів, чи від "волі" людей. Такі зміни диктуються специфічними властивостями структури конкретної мови й існуючими в мові тенденціями розвитку. Пояснити цс можна на такому прикладі.
Дослідженнями доведено, що фонетична система східнослов'янських мов (української, російської й білоруської) протягом кількох століть зазнавала значних змін: 1) кількісно зменшилася система голосних (не стало звуків, що позначалися буквами т> (єр) і ь (єрик); у давню добу це не твердий і м'який знаки, а букви, що передавали звуки: близький до |р] - цет ь. близький до [е] - це ь; 2) з'явилася низка фонетичних чергувань, зокрема в українській мові чергування [о] та fel у відкритому складі з [і] у закритому складі: ко-нь > кінь, о-се-иь > о-сінь; 3) зазнав змін складоподіл слів: колишні відкриті склади перетворились у закриті, nop.: cr h-nr h> сон, сто-лт ь > стіл. Причини цих змін у складоподілі внутрілінгвістичні у занепаді так званих глухих звуків, що позначалися буквами т> і ь.
Інші зразки фонетичних змін, що сталися внаслідок дії внутрішніх законів мови, подані в 60.
27. Основні процеси розвитку діалектів і мов: диференціація й ішеграція. Поняття адстрату. Історії мертвих і живих мов ведуть свій початок від племінних діалектів з подальшими процесами їх ділення або об'єднання. Цим процесам піддавалися й утворені на базі діалектів мови народностей. Процеси ці в лінгвістичній науці називаються диференціацією (від лат. differentia - 'розрізнення), або дивергенцією (від лат. d і -v е rg е nt і о - 'розходження'), тобто розходженням, та інтеграцією (від лат. integratio - 'об'єднання'), або конвергенцією (лат. convergentio-від со nvergo - 'сходжуся', 'зближуюся'), тобто сходженням, мов.
Наслідком диференціації є утворення з одного діалекту або однієї мови двох або більше діалектів чи мов. Таке траплялося тоді, коли єдиний мовний колекгив з певних причин роз'єднувався, а роз'єднані частини його починали самостійне життя. У результаті - у відокремлених колективах створювалися своєрідні > мови для розвитку специфічних ознак у колись єдиному діалекті або єдиній мові. Цікаве свідчення такого стану розвитку діалектів знаходимо у відомого російського етнографа М.М.Миклухи-Маклая. Побувавши в 187Гр. у Новій Гвінеї, він констатував, що майже в кожному селі свій діалект. Він помітив, що в селах, розташованих на відстані чверть години ходьби, є кілька різних слів для позначення одних і тих же предметів, а ті мешканці сіл, що віддалені одне від одного на відстані години ходьби, розмовляють іноді на різних діалектах, що майже не розуміють одне одного. З такого спостереження напрошується висновок, що виникнення споріднених діалектів сталося в результаті поділу колись єдиного племені з єдиним діалектом.
На основі споріднених діалектів утворювалися споріднені мови народностей і націй. Так, розвиток групи германських мов (німецької, англійської, норвезької, шведської та ін.) ішов від племінних діалектів колись єдиного діалекту і пов'язано це з численними міграціями їх носіїв.
Отже, спорідненість територіальних діалектів будь-якої мови, а також спорідненість великих груп мов треба генетично (тобто за походженням) пов'язувати з наявністю в давнину єдиного мовного джерела - племінного діалекту. У світлі цього стає очевидною ненауковість біблійних легенд про походження мови і утворення різних мов. Доречно згадати в зв'язку з цим твердження видатного математика Норберта Вінера, який цікавився проблемами мовознавства, як і його батько-лінгвіст, проте, що..стара теорія, за якою давньоєврейська мова була мовою людини, що була в раю. і що змішування мов датується з часу вавілонського стовпотворіння, може цікавити нас лише як примітивне випередження наукової думки".
У результаті процесу інтеграції (сходження) з кількох діалектів чи мов утворюється один діалект або одна мова. Інтеграція виникає внаслідок завоювання одним народом території іншого етноса. що створює умови безпосереднього контактування мов автохтонного (від грец. autochthon -* місцевий*) і чужомовного народів. У цих випадках відбувається схрещення мов, що зумовлює утворення нової (третьої) мови. її основу становить одна з контактуючих мов. це - мова-переможниця. Інша, переможена, мова повністю не втрачається: її елементи залишають деякі сліди в новоствореній мові. Залежно від того, мова якого народу (автохтонного чи прийшлого) стає переможницею, її одиниці в новоствореній мові прийнято розрізняти в термінах: субстрат (від лат. substratum, з sub - 'під' та stratum - 'настил' - 'тс. що лежить в основі*. 'підкладка') і суперстрат (від лат. super- 'зверху', 'над';'накладка').
Субстрат - це залишки переможеної мови автохтонного народу в мові народу-завойовника. яка склала основу третьої мови. Суперстрат - цс одиниці переможеної мови завойовника в мові-переможниці автохтонного населення, яка становить базу новоствореної мови.
Прикладом субстрату є галльські елементи в сучасній французькій мові, яка утворилася від схрещення народної латини з галльськими діалектами і перемоги латини, принесеної на територію Галлії (сучасної Франції) римськими завойовниками на початку нашої ери.
Супсрстратні елементи - це. наприклад, залишки болгарської мови (однієї з мов тюркської сім'ї) в болгарській мові, що виникла від схрещення однієї з південнослов'янських мов з мовою булгар, що вийшли з території гирла р. Ками і були асимільовані південними слов'янами, що жили на сході Балканського півострова. Булгари залишили по собі назву країни - Болгарія.
Інший приклад. У французькій мові є невелика кількість суперстратних елементів, германських за походженням, занесених германськими завойовниками колишньої Галлії - франками, бургундами, вестготами, які були асимільовані місцевим галло-романським населенням. До речі, назва держави - Франція - суперстратна. успадкована від одних із германських завойовників - франків.
На відміну від термінів субстрат і суперстрат поняття адстрату (від лат. ad- 'при*, 'біля' та stratum - 'настил') означає нейтральний тип мовної взаємодії, яка не приводить до асиміляції одного народу іншим і розчинення однієї мови в іншій. Взаємодіючі мови залишаються окремими самостійними мовами. Стається це в умовах тривалого співіснування і контактів територіально близькорозташованих народів. У результаті - утворюються адстратні прошарки у взаємодіючих мовах у вигляді деяких рис мовної системи, що виникають унаслідок взаємопроникнення мовних одиниць
Прикладом адстрату- є формально близькі явища, засвідчувані, з одного боку, в українській хмові, що виникли завдяки взаємодії з польською, а з другого -в польській - як результат впливу на неї української. Відоме, наприклад, в українській літературній мові ствердіння |р] у кінці слова і складу (писарь > писар, горькиіі > гіркий) і ще більше поширення твердості [р| у південно-західних і північних діалектах стало в результаті впливу польської мови. Так у системі приголосних двох мов виробились спільні риси. З другого боку, під впливом української (почасти й білоруської) польська мова втратила первісне якісне розрізнення між колишніми короткими і довгими голосними, що встановилося після їхнього занепаду .
Взаємовплив територіально близьких мов зумовлював у прикордонних регіонах двохмовність (білінгвізм) у їх мешканців. Тому іноді термін ''адстрат" уживають для позначення білінгвізму. Але з цим значенням термін "адстрат" не набув визнання. До того ж він рідковживаний, оскільки взаємовплив мов супроводжується здебільшого перенесенням з мови в мову лише окремих елементів. Типологічні ж ознаки мов залишаються незмінними.
28. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку. Існування і розвиток діалектів і мов пов'язані з життям їх носіїв - племені, народності, нації. Вони задовольняють життєві погреби мовців на всіх етапах їх історії. Тим-то й зрозуміло, що різні історичні періоди суспільства з своєрідним рівнем розвитку і соціально-економічними відносинами накладають відбиток на суспільне функціонування (або суспільні функції) конкретних мов.
Термін ''суспільне функціонування" не слід плутати з поняттям комунікативної функції мови. Розглянемо відмінність цих понять. Кожна мова - цс засіб людського спілкування. Комунікативну функцію вона виконує в усі часи її існування. За цією функцією мови не відрізняються одна від одної. Що ж до суспільного функціонування конкретних мов у певну історичну добу, то воно буває різним. Деталізуємо це.