Реферат: Походження мови. Історичний розвиток мов
Зародження держав мало своїм результатом складання народностей. Вони утворювалися на основі племен і племінних союзів, успадковуючи від них племінні діалекти і мови племінних союзів. Мова союзу племен перетворювалася в мову народності, щодалі виробляючи спільні ознаки, а племінні діалекти поступово набували територіальних меж і ставали територіальними діалектами. З появою державних інститутів (з лат.
і nst і tutum - 'організація, 'лад*.'запроваджений порядок') розширювалася сфера матеріального і культурного життя, водночас ускладнювалися суспільні функції мови народності. Мова народності функціонувала і в сфері матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. Джерелом збагачення мови народності були передусім територіальні діалекти. Важливою ознакою їх функціонування було те, що місцеві діалекти певної території забезпечували спілкування як сільських, так і міських мешканців. Однак у містах ще не витворилися соціальні діалекти.
Поява писемності спричинилась до виділення двох форм мов народностей: усно-розмовної і писемної. Це викликало відмінне їх функціонування і водночас потягло за собою складні процеси їх взаємодії і взаємовпливу. Сфера використання писемної форми мов була своєрідною. Вона функціонувала як культова мова, а також задовольняла потреби панівної верхівки суспільства. Так, у Стародавній Індії писемною мовою був санскрит (штучна, оброблена мова), який існував паралельно з пракритами - живими мовами.
Проте не завжди мови народностей функціонували в двох формах. У деяких країнах роль писемних мов виконували чужі, часто мертві, мови, які набували ознак міжнародних мов. Так, у країнах Західної Європи в середні віки функцію державних мов, мови науки, мови церкви виконувала латинська мова, у країнах Близького і Середнього Сходу - арабська мова. Ці мови, ясна річ, були незрозумілі широким масам, які користувалися місцевими діалектами чи мовами.
Період розкладу феодалізму характеризувався боротьбою за пріоритетне використання національних мов і культур, зокрема за витіснення з суспільних функцій чужих писемних мов. Такий рух був підготовлений існуючою в окремих країнах практикою використання місцевих мов як писемних, зокрема як мов літературних творів. Так, ще в XI - XIII ст. в Західній Європі існувала значна література, написана провансальською, французькою, італійською мовами, після XIII ст. в Східній Європі -література, створена староукраїнською, староросійською мовами. Природно, що їх подальше використання висунуло на перший план живі, народні мови. Західна Європа XV ст. була свідком поступової перемоги національних мов над латинською, яка після занепаду Римської імперії ще майже тисячу років панувала в країнах Заходу. Створювалися літературно-писемні форми мов, що вимагалось розвитком єдиної державності, а значить - єдиної писемної мови. Цьому сприяло утворення націй - основної форми соціальної спільності в епоху капіталізму, форми, яка прийшла на зміну- феодальній роздрібненості.
Націоншіьні літературні мови виникають на базі писемно-літературних мов народностей. Щоправда, не в усіх народностей однаково йшов процес створення національних мов. В окремих країнах, зокрема тих. у яких використовувалися "чужі" писемні мови, формування національних мов супроводжувалося гострою боротьбою з іноземними впливами. У цьому випадку тривав процес створення національної літературної мови на своїй національній основі, пов'язаній з попередніми етапами розвитку рідної мови.
Як правило, основу літературної мови складає або діалект, або койне (від грец. koine<koinedialcktos - 'спільне наріччя), яке формується на основі одного або кількох діалектів як спільне наріччя для носіїв різних діалектів. Так, основу української літературної мови склав полтавсько-київський діалект, російська літературна мова склалася на базі московського койне.
На відміну від своєї попередниці - мови народності - національна літературна мова розширює сферу свого функціонування. Крім того, що вона функціонує в усній і писемній формах, нею користуються на всій території поширення нації. Важливою ознакою національної літературної мови стає її нормативність, що виявляється в підпорядкуванні вживання відповідних елементів мови певним правилам, які іменуються нормами літературної мови. Виникають норми усної і писемної форм мовлення. Національна літературна мова відзначається стилістичною диференційованістю. Це дає можливість використовувати її в різних сферах державної, культурної і виробничої діяльності. Щоправда, такс широке застосування в усіх сферах життя відоме не в усіх мовах. У царській Росії, наприклад, українська літературна мова була знана лише в художньому і частково в публіцистичному стилях. В інших стилях (науковому; офіційно-діловому) вона не функціонувала: державною мовою була російська мова.
В умовах вироблення єдиної літературної норми і встановлення багатофункціональності літературних мов змінюється роль місцевих діалектів. Вони стають засобом спілкування лише сільського населення. Водночас з'являються міські соціальні діалекти.
У взаємозв'язках між літературною мовою і територіальними діалектами діють дві тенденції: територіальні діалекти поступово витісняються літературною національною мовою. Викликається це залученням громадян до виробничої діяльності, поширенням освіти, преси, радіо, телебачення. Однак помітне й перенесення до літературної мови діалектних елементів через літературу, радіо, телебачення.
29. Мови міжнаціонального, регіонального спілкування. Міжнародні природні і ш гучні мови. Серед національних мов є такі, які поряд із задоволенням потреб своєї нації виконують інші функції. Так. у багатонаціональній державі, де поширена не одна національна мова, одна з них може бути не тільки мовою своєї нації, але й виконувати функцію спілкування представників різних націй. Такі мови називають мовами міжнаціонального спілкування. Вони є посередниками в зносинах мовців різних народностей, націй і різних етнічних груп. У Росії, наприклад, мовою міжнаціонального спілкування є російська мова, в Індії - гінді, в Грузії -грузинська мова.
Дво- і особливо багатомовність, що поширена на порівняно невеликій території, спричиняє висунення однієї якоїсь мови на роль регіональної (від лат. region а 1 і s — 'обласний') мови спілкування. У Якутії (Росія) якутська мова служить засобом порозуміння якутів, евенків й евенів. У Дагестані (північний Кавказ), де живуть десятки народностей, роль регіональної мови спілкування виконує аварська мова.
Поряд з мовами міжнаціонального і регіонального спілкування виникали й існують міжнародні, або світові, мови (worldlanguage, Weltsprache). Це мови, що служили і служать засобом спілкування народів різних держав. Цю роль виконували і виконують мови природні (живі) і штучні.
Міжнародні природні мови існували в різні історичні епохи і в різних кінцях світу. Наприклад, старогрецька - в античній Європі, мова палі - на півдні Індії, на ПІри-Ланка і в Півдснно-Східній Азії, арабська і перська - на Близькому' Сході. Своїм широким функціонуванням вони відігравали значну культурну роль, хоч і були чужими для багатьох верств населення.
Іноді для міжнародного спілкування бралась лише якась писемна мова. Відомо, зокрема, що на Далекоіму Сході для міжнародних зносин тривалий час використовувалась писемна китайська мова (в ієрогліфічній формі).
Значно ширше коло суспільних функцій виконують міжнародні мови тепер, у добу існування високорозвинених національних мов. Незрівняно поширилася сфера їх міжнародного вживання. Цими мовами видається найбільша кількість художньої і наукової літератури. Уже цей один факт свідчить про необхідність їх вивчення, щоб чигати в оригіналі художні і наукові видання.
Розвиток взаємозв'язку країн нового часу зумовив юридичну закріпленість за міжнародними мовами і визначення відповідної їх ролі і функціонування. Вони стали "робочими" мовами ООН і її інститутів, "робочими" мовами міжнародних конференцій - наукових і політичних, спортивних змагань, виставок тощо. На сьогодні в ООН офіційними і робочими є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови.
З переліку міжнародних мов може скластися враження, що основним критерієм для їх висунення на цю роль є кількість мовців, що ними розмовляють. Безперечно, це один з критеріїв відбору світових мов. Китайською користуються в мільярдному Китаї, англійська поширена не тільки в Європі, а й в Північній Америці, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії, іспанська - в Іспанії й країнах Латинської Америки. Однак це не єдиний визначальний критерій. До міжнародних зарахована, наприклад, французька мова, якою розмовляє 75 млн. чоловік. На земній кулі є мови з більшою кількістю мовців, але вони не стали міжнародними. Зокрема, мова індонезійська, якою розмовляє понад 100 млн. осіб. Потрібні інші категорії.
Іншим визначальним критерієм для висунення мови на роль міжнародної є її властивість виконувати максимальну кількість суспільних функцій. Вона має бути мовою міжнаціонального спілкування, забезпечувати культуру і мистецтво, бути мовою науки, мовою суспільно-політичного життя, мати не тільки писемну, а й усну форми літературної мови, функціонувати як народно-розмовна мова, бути поширеною в ряді країн. Природно, що чим більше суспільних функцій виконує мова, тим вона багатша і розвиненіша. Це пов'язано з багатством її словника, з гнучкістю морфології і синтаксису. Залежить це, зрозуміло, від її давньої історії, від її культурних традицій, що визначає авторитет даної мови в міжнародному масштабі.
Отже, міжнародні мови - це і найбільш поширені мови, і найбільш вагомі у функціональному (науковому, художньому, культурному й політичному) використанні, що робить доцільним їх практичне застосування і вивчення мовцями різних країн.
Поряд з використанням природних мов для регіонального, міжнаціонального і міжна?