Реферат: Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)

Якщо під час державного перевороту Луї Бонапарта, населення Парижу в плині декількох днів чуло гуркіт гармат, то під час державного перевороту Йосипа Сталіна партія в плині декількох років чує "пальбу" наклепу й обману. Результатів Сталін, як і Луї Бонапарт, домігся : переворот звершено, особиста диктатура, сама не прикрита , облудна здійснена.

Основна когорта соратників Леніна з керівних посад знята , і одна частина сидить по в'язницях ,інша, що капітулювала, деморалізована й обпльована, тягне жалюгідне існування в рядах партії, треті, що остаточно розклалися, - перетворилися у вірних слуг "вождя" - диктатора.

У чому сутність безпринципного політиканства ? У тім, що по одному питанню сьогодні дотримуються одних переконань, а назавтра-прямо протилежних. Сьогодні доводиться одне, а назавтра по тому ж питанню, при тих же умовах - інше. При цьому безпринципний політикан і в тім і в іншому випадку вважає себе правим і послідовним. Він спекулює на тім, що маси сьогодні часто забувають про те ,що їм говорилося й обіцялося вчора ,а назавтра забудуть те, що їм говорилося сьогодні. Якщо ж маси зауважують трюк, то безпринципний політикан свій перехід на іншу точку зору намагається обгрунтувати тим, що тепер нібито політична й економічна обстановка з відношенням класових сил , радикально змінилася і тому потрібні інша політика, тактика, стратегія та інше.

Марксист-ленінець зміну політики , тактики і стратегії виводить з дійсної зміни соціально-економічної обстановки і відносин класових сил. Безпринципний політикан, якщо навіть він і прикриває безпринципне політиканство марксистсько-ленінської фразеологією, навпаки, зміні своєї особистої поведінки підкоряє аналіз і висвітлення соціально-класової обстановки.

Партійний апарат і сталінські кар'єристи завзято на всіх перехрестях викрикують про те, що Сталін - великий теоретик і вождь, геніальний учень Леніна. Його ім'я в даний час ці "учені" кар'єристи ставлять поруч з іменами Маркса, Енгельса і Леніна. Усякого, хто цього не робить, беруть під сумнів і "обстріл".

Сталін, учепившись за Маркса, Енгельса і Леніна, за їхньою спиною має намір пробратися в ряди вчителів робітничого класу. Якщо історія не визнає його великою людиною, то він не має наміру признавати історію і за допомогою своїх "учених" кар'єристів хоче переробити її заново, якщо він ніколи не здатний піднятися на вершини теоретичної і

духовної величі Маркса, Енгельса і Леніна, то він має намір, навпаки, їх опустити до рівня своєї власної незначності; якщо пануючі класи за допомогою обробки свідомості мас перетворювали іноді геніальних людей в авантюристів, то чому ж пануюча кліка авантюристів не може його перетворити в геніальну людину!

Ленін був вождем, але не був диктатором; Сталін, навпаки, є диктатором, але не є вождем.

Яка різниця між вождем і диктатором ?

Справжній вождь висувається насамперед рухом мас, він опирається в першу чергу на маси і на їхню довіру, він зв'язаний з масами, постійно обертається серед них, він йде на чолі їх, говорить їм правду , не обманює їх, і маси переконуються на власному досвіді в правильності його керівництва і його підтримують. Такий був саме Ленін. Диктатор, навпаки, здебільшого приходить до влади чи через революцію, чи після спаду хвилі революції, чи через внутрішні правлячої кліки, чи через переворот, спираючись на державний чи партійний апарат, армію, поліцію. Диктатор опирається в основному не на маси, а на свою вірну кліку, на армію, на партійний апарат; він не зв'язаний з масами, він може з ними загравати і лестити їм, але він обманює маси, він править не тому, що маси йому довіряють, а найчастіше всупереч цьому. Політика диктатора це політика внутрішніх закулісних комбінацій, політика підбору особисто йому вірних людей, політика виправдання , захисту і звеличування його панування.

Сталін не був справжнім вождем, але йому тим легше було в ході подій перетворитися в дійсного диктатора. Свою роль він зайняв не завдяки підтримці мас. Він прийшов до свого безроздільного панування шляхом хитрих комбінацій, спираючись на купку вірних йому людей і апарат і за допомогою обдурювання мас. Він відірваний від мас, він тримається не на довірі мас, а на тероризуванні їх.

Сталін увів поняття "ворог народу". Цей термін відразу звільняв від необхідності всяких доказів ідейної неправоти людей, з якими ти ведеш полеміку: він давав можливість усякого, хто в чимось не згодний зі Сталіним, хто був тільки запідозрений у ворожих намірах, усякого піддати самим жорстоким репресіям, з порушенням усяких норм революційної законності. Це поняття "ворог народу" власне кажучи вже знімало, виключало можливість ідейної боротьби вираженням своєї думки з тих чи інших питань навіть практичного значення. Основним і, по суті справи, єдиним доказом провини робилося, усупереч усім нормам сучасної юридичної науки, "визнання" самого обвинувачуваного, причому це "визнання", як показала потім перевірка, виходило шляхом фізичних мір.

Це привело до кричущих порушень революційної законності. Тобто для обґрунтування фізичного знищення людей і була уведена формула "ворог народу".

Навряд чи можуть привести до істини спроби зрозуміти сутність сталінського культу особистості шляхом прив'язки усього, що відбулося в часи правління Сталіна, до одного лише цього імені. Точно так само неможливо пояснити культ особистості "російською любов'ю до монархізму".

В історичних аналогіях пропадає саме головне й істотне, а саме уявлення про історичну унікальність того, що відбулося в нас у часи Сталіна, в Італії - у часи Муссоліні, у Німеччині - у часи Гітлера, а в Камбоджі - у часи Піл Поту: жорстока ізоляція і знищення мільйонів людей, геноцид, що здійснюється або по класовій або по національній ознаці.

Уже саме по собі така кількість жертв, ліквідація цілих націй, свідчить про виникнення зовсім нової ситуації. Для того, щоб знищувати мільйони людей, потрібний величезний апарат, починаючи від наркомату міністерства і кінчаючи нижчими чиновниками - чиновниками охорони, що спиралися, у свою чергу, на негласних чиновників із середовища самих ув'язнених.

Причому мова йшла не про одиничний акт скасування мільйонів людей, але про його перманентний характер, про розтягування цьогоакту в часі, перетворення в елемент способу життя. Мова йде про визначення в постійно діючій системі знищення, на котру, як на свою "ідеальну модель", орієнтується вся інша бюрократія. Саме з головної задачі - постійного скасування величезних людських мас - починається якісна відмінність адміністративної системи тоталітарних режимів - тоталітарноїбюрократії від авторитарної бюрократії традиційних суспільств і раціональної бюрократії індустріальних капіталістичних суспільств.