Реферат: Політична опозиція в Україні
Зміст
1. Вступ.................................................................................................3
2. Опозиція як елемент демократії....................................................5
а) про поняття “опозиції”..................................................................5
б) структура опозиції.........................................................................7
в) відносини “влада – опозиція”.......................................................8
3. Висновки.......................................................................................10
1. Вступ
На референдумі 24 серпня 1991р. Україна проголосила себе незалежною державою і стала на шлях побудови демократії. 28 червня 1996р. була прийнята Конституція України, в якій закріплювалися всі необхідні положення демократичної держави: права та обов’язки людини та громадянина, коло повноважень Президента та інших владних структур тощо. Безумовно, цей крок був найважливішим на шляху до побудови такої форми правління, як народна влада. Але вирішальним все ж таки було створення інституту опозиції, бо наявність організаційно оформленої, з певним юридичним статусом та конституційними гарантіями країни опозиції – це своєрідний тест на відповідність основним принципам демократії. Зіткнення інтересів населення, політичних пріоритетів більшості, яка перемогла на виборах, та «особливої думки» меншості, яка не перемогла, зберігається у кожному суспільстві. Це і створює основу для виникнення опозиції уряду, який знаходиться у влади.
Метою даного реферату є розгляд точок зору деяких науковців на поняття, структуру та функціонування політичної опозиції.
Актуальність досліджуваного питання особливо зросла під час так званої «помаранчевої» революції, коли фактично здійснився переворот, і опозиція прийшла до влади.
Справді, нині проблема політичної опозиції набула серйозного резонансу не лише у контексті обговорення конституційних змін, але й на міжнародному рівні, коли численні зарубіжні експерти звертають увагу на дотримання прав і гарантій, пов’язаних з опозиційною діяльністю. Більше того, оцінюючи ступінь демократизації політичної системи України, значна кількість експертів звертається саме до стану з дотримання прав політичної опозиції в Україні. Тому наукові політико-правові дослідження цієї теми є надзвичайно актуальними. Адже незалежно від змін, які будуть внесені у Конституцію України, законодавцю доведеться приймати спеціальний закон, який регулюватиме правові засади і гарантії опозиційної діяльності. Тобто закріплення правового статусу парламентської більшості обов’язково має своєю логічною складовою відповідне юридичне визначення політичної опозиції, а також з’ясування правомірності обмеження цього поняття лише такою її формою (таким її проявом), як парламентська опозиція. [Француз А., 36].
В Україні немає конституційно затвердженого, оформленого інституту опозиції. Мабуть, вона може вважатися лише побічно закріпленою, адже згідно статті 34 Конституції України проголошується свобода слова і думки. Тобто ті, хто не згоден з офіційним курсом влади, можуть висловити це відверто та публічно. Саме ці свободи і є підставою для існування і функціонування опозиції.
І ще слід зазначити, що українське суспільство поступово приходить до розуміння, що бажання деяких предстаників влади в центрі і регіонах не мати вільної опозиції не сприяє демократизації суспільних відносин, породжує нові форми протистояння та соціальних напружень.
2. Опозиція як елемент демократії
а) Перш ніж почати, слід визначитися з основним поняттям цього реферату. У «Сучасному словнику з політології» читаємо: «Опозиція (від лат. Opposition – протиставлення) – 1) протиставлення чого-небудь чому-небудь; 2) у політиці – протиставлення власних поглядів та дій іншим поглядам та діям; 3) партія чи група всередині якої-небудь організації, яка не згодна з офіційною думкою чи позицією керівництва цієї організації». Опозиція в політиці може виявлятися на різних рівнях: у рамках політичної системи в цілому, всередині інститутів державної влади, у складі політичної партії чи суспільної організації. У рамках політичної системи опозицію складають політичні сили (партії), які не згодні з офіційним політичним курсом.
Наявність опозиції – ознака демократизма політичної системи, один з факторів динамізації політичної сили.
М. Михальченко зазначає: “Опозиція в Україні формується не з питання перерозподілу місць в парлпменті й не з питання контролю за органами місцевого самоврядування. Позиції її визначаються щодо стратегічного курсу України, проголошеного її Конституцією, і політики Президента України”[Михальченко М., 3].
Насамперед зазначимо, що коли говоримо про опозицію, маємо на увазі легітимне існування в суспільстві політичної сили (ідей та організацій), яка публічно висловлює свою незгоду з програмою та практикою діючої влади і в такий саме спосіб пропонує власні проекти політичних дій, чим і рекрутує своїх прихільників. Не будь-яке і будь-чим невдоволення, а саме претензії до влади – в цьому суть опозиції [Тупчієнко Л., 12].
У статті “Політична опозиція у демократичній державі (Правові аспекти аналізу)” Француз А.Й. вказує на серйозність ставлення до опозиції: “Аналізуючи зміст цього поняття, важливо чітко відмежовувати це явище від різних проявів незгоди з діями офіційної державної влади. Дійсно, у багатьох пострадянських державах досить часто використо- вуються такі поняття, як «напівопозиція», «тимчасова опозиція», «ситуативна опозиція», які вживаються здебільшого стосовно будь-якої незгоди, спричиненої діями вищих органів державної влади. При цьому ґрунтом подібної незгоди у переважній більшості випадків є кадрові питання чи проблеми створення «сприятливих умов» для політичного бізнесу владних кланів” [Француз А., 36]. І далі: “Вживаючи поняття «опозиція» та розкриваючи її місце у демократичних політичних системах, методологічно доцільно звернутися до поняття «інституційна позиція», яке застосовує О. Глухова (Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика. – М., 2000. – С. 222-223). Під ним російська дослідниця розуміє сукупність політичних ресурсів (це насамперед «урядова структура» політичної системи – державна бюрократія, позиції всередині законодавчих органів та судової ієрархії), які дозволяють політичним групам реалізовувати владу, здійснювати вплив на розвиток суспільно-політичних процесів.
Інституційні позиції присутні у будь-яких політичних системах, оскільки наявність центру (або центрів) влади є неодмінною властивістю політичної сфери” [Француз А., 38-39].
І ще одна думка до цієї теми: “Правлячим колам дуже важко усвідомити, що опозиція – об’єктивна даність вільної демократичної держави. Вона є своєрідним відображенням пануючого режиму, яким, власне, і формується. Опозиція для нестабільного суспільства – оздоровчий фактор. В умовах конкуренції з нею виконавча влада вимушена оперативно реагувати на протиріччя з метою їх нейтралізації. Тим самим вона протидіє монополізації влади” [Золотухін Г., 72].
Думки, наведені в цьому підпункті різноманітні, але в сукупності вони дають різнобічне та повне поняття про сутність терміну “опозиція”.
б) Якщо звернутися до питання структури опозиції, то найбільш повно цю проблему висвітлив відомий дослідник М. Михальченко: “Опозиція можеіснувати на різних рівнях політичної влади, в різних її видах, а також всередині кожного з них. Розрізняють системну та позасистемну (структурну) опозиції.
- Системна опозиція в Україні виступає за вдосконалення існуючої політичної системи, все ще перебуває на складному етапі становлення, визначення стратегії і тактики політичної боротьби. Вона має більшу громадську підтримку, ніж позасистемна. Однак відсутність єдності в її рядах, нескоординованість зусиль зменшують її ефективність.
Вона начебто і спирається на благородні цілі: щоб влада була народною, політики – чесними і компетентними, щоб Україна швидко увійшла в Європейську спільноту як рівна серед рівних. Але подібні принципи відомі ще з радянських часів, вони не зовсім відповідають об’єктивній дійсності, а тому народ ставиться до них дуже обережно.
Системна опозиція виступає під гаслами активізації реформ (насамперед у сфері економіки та державного управління), боротьби з корупцією та «тіньовою економікою», обіцяє свободу ЗМІ, більшої прозорості, моральності й відповідальності влади перед народом.
До системної опозиції відносяться крайні праві («Наша Україна», «Батьківщина») та центристи («Партія Регіонів»).
- Позасистемна опозиція (яка протистоїть основним принципам існуючої політичної системи, виступає за радикальну зміну політичного режиму) має сталий, але досить обмежений електорат, не має значного впливу на органи державної влади, а відтак її діяльність не створює великої загрози ні для інститутів влади, ні для підвалин державного устрою в Україні.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--