Реферат: Політична влада 2 2

Кожна влада не ґрунтується на одному виді легітимності. Тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тоталітарних ідеалів і політичного терору.

Враховуючи складову легітимності у структурі влади, політичну владу визначимо наступним чином: це реальна здатність політичних суб’єктів проводити свою волю стосовно об’єктів і суспільства в загалом за допомогою політичних і правових норм.

ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

1. Спрямованість на суспільні справи.

2. Суверенність – верховне право правити, тобто приймати незалежні рішення.

3. Імперативність – наказовість і обов’язковість її настанов, аж до використання каральних санкцій.

4. Публічність – відкритість, здійснення від імені всього суспільства, звертається до всього суспільства, спрямованість на суспільні справи.

5. Обмеженість компетенції державним кордоном, протистоянням громадянського суспільства.

6. Моноцентричність – наявність єдиного центру прийняття рішень.

7. Легітимність – законовідповідність.

8. Ієрархічність – поділ на вищі й нижчі посади, чини; ґрунтований на цьому суворий порядок підлеглості.

9. Кумулятивність – здатність до посилення владного впливу за рахунок взаємодії ресурсів (засобів) влади.

Унікальність як інструмент упорядкування суспільного життя. Альтернативі владі не існує, точніше вона є, але це безвладдя.

ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

Як тлумачать прихильники інструменталіського напряму – це інструменти в руках суб’єктів, влади за допомогою яких вони підпорядковують волю об’єктів.

Це насамперед переконування – спосіб досягнути готовності виконувати волю носія влади на основі згоди з об’єктом на основі аргументованого доведення, що пропонований варіант поведінки є доцільний, відповідає системі цінностей об’єкта.

Через потребу збереження державної таємниці, недопустимості провокування правдивою інформацією страхів, панічних настроїв, зрештою через недостатній рівень суспільної свідомості суб’єкт політики доволі часто вдається до маніпулювання – вплив на поведінку об’єкта влади різних прихованих для широкого загалу форм впливу на свідомість, приховування чи спотворення інформації.

Наступним засобом влади розглядають правову норму – вимогу поведінки, ґрунтовану на загальносуспільних цінностях свободи, гуманізму, справедливості.

Порушення норми об’єктом влади веде до застосування щодо нього засобів примусу. Оскільки його застосування є підпорядкованим факту порушення норми, то примус не завжди розглядається самостійним засобом здійснення влади, а лише чинником стимулювання поваги до правової норми.

РЕСУРСИ ВЛАДИ

Під ними розуміють не лише використовувані, але й потенційні засоби здійснення влади.

Утилітарні ресурси (багатство, власність) – це матеріальні й духовні вартості необхідні для задоволення потреб людей. Її включеність до підойм влади є закономірною. Адже задоволення інтересів, їх узгодження, регулювання на цій основі суспільного життя потребує насамперед матеріальних, фінансових та інших ресурсів, і той, хто ними розпоряджається, той і отримує широкі можливості підпорядковувати волю соціальних суб’єктів, тобто отримує над ними владу.

Адміністративно-організаційні ресурси – ресурси, пов’язані із займаним становищем і посадою. Адже політична і державна влада – це влада передовсім організації і чим вищою є посада у ієрархічній структурі політичної і державної організації, тим більше вона створює умов для підпорядкування чиєїсь волі. Це призводить і до такої тенденції як персонального обличчя влади. Таким чином у адміністративно-бюрократичному апараті влада співвідноситься не з особистістю, а з посадою.

Нормативні ресурси – правові й політичні норми, традиції та звичаї. Потенціал нормативних ресурсів вимірюється насамперед їх дієвістю щодо забезпечення порядку у суспільстві. У демократичному суспільстві вагомою підоймою дієвості нормативних ресурсів є підпорядкованість правовим та політичним нормам носіїв влади, а не лише народу. Інакше роль і значення цих ресурсів нівелюються.

Примусові (силові) ресурси – це система застосування заходів адміністративного та судового покарання. Підкреслимо, що у політології сила розглядається не тільки як безпосереднє насилля, примус, здійснювані через каральні державні органи, а й як здатність політичного суб’єкта у потрібний час та потрібному місці організовувати масову підтримку своїх рішень.

Універсальним ресурсом влади вважають об’єктивність еліти та суспільства спільною метою, єдиною волею. Якщо це є, то влада обов’язково стає легітимною в очах підвладних. Як наслідок, приписи та дії влади вони сприймають як доцільні, обов’язкові і навіть необхідні.

Духовно-інформаційні ресурси. Духовні дозволяють об'єднати суспільство єдиною волею і спільною метою. Інформація – володіння нею дає можливість носіям влади за допомогою переконування і маніпулювання підпорядковувати своїй волі інших, мобілізувати народ на підтримку політичний рішень.

ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

Панування: підкорення певної частини чи всього суспільства при застосуванні примусових (силових) ресурсів.