Реферат: Політична влада 2 2

План

ВВЕДЕННЯ

ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

РЕСУРСИ ВЛАДИ

ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

ТИПИ І ВИДИ ВЛАДИ

ВВЕДЕННЯ

Її слушно називають центральною категорією політичної науки. З нею пов’язано чимало понять, уживаних у політичному лексиконі. Наприклад: автократія, аристократія, бюрократія, демократія, меритократія, охлократія, партократія, плутократія, теократія, технократія, тимократія, кокістократія, анархія, монархія, олігархія.

Поки що владу схильні розглядати як складний суспільний феномен, тобто виняткове, незвичайне явище, за філософією І.Канта: дане нам у досвіді, сприйняте органами чуття, але недоступне людському пізнанню.

Намагаючись узагальнити надбання соціально-гуманітарних наук щодо влади як суспільного явища, ми можемо стверджувати, що:

– влада своїми коренями сягає у біологічну, антропологічну природу людини як істоти;

– влада – наслідок взаємодії соціальних і політичних суб’єктів на рівні окремих особистостей, груп, організацій, інститутів та інституцій (тобто на всіх рівнях суспільної ієрархії);

– влада включає як психологічні (насамперед державні органи, установи їх узаконенні адміністративно-правові й силові прояви) форми впливу на людей;

– влада – це відносини командування й підпорядкування у суспільній групі, державі та суспільстві;

– влада – це обов’язкове нав’язування волі одних суб’єктів іншим, воля яких ігнорується (повністю або частково);

– влада – це, нарешті інституція, тобто організована за певними нормами установа, спроможна за допомогою цих норм встановити порядок у суспільстві, забезпечити єдність дій його складових.

Оскільки протягом тисячоліть у боротьбі за свої інтереси соціальні суб’єкти застосовували насильство, примус (найбільш дієвим засобом переважного задоволення групових, корпоративних інтересів); то найчастіше владу ототожнюють саме з ними. Існує наприклад, таке визначення влади як монополія на застосування сили.

Проте панування і примушування самі по собі ще не є вичерпними ознаками влади. Адже це може бути звичайне свавілля, незаконне, злочинне, брутальне насильство, терор, репресії.

Панування стає владою, коли до примушування додається ще його обґрунтованість, – виправданість, правомочність, легітимність застосування сили з метою обмеження чиєїсь свободи; «влада» фізичного примусу тоді стає легітимною владою, коли її накази сприймаються підвладними як обов’язкові, а їх невиконання – як злочин.

Безперечною підставою й санкцією на застосування сили, підставою, яка розглядається як вища більш значима, ніж окремі інтереси когось із учасників суспільної взаємодії, постає всезагальний інтерес, задоволення якого розуміється як запорука існування суспільства, кожного її члена окремо.

Отже будь-яка влада поєднує у собі складові: силу, примушування і легітимність.

У політології виділяється сім типів легітимності.

Традиційна. Носій влади відповідає перед світовим порядком, ґрунтується на визнанні законом влади якщо її політичні дії, відповідають цінностям і нормам традиції політичної культури.

Харизматична. Носій влади відповідає перед богом, ґрунтується на визнанні виняткових надприродних рис носія влади.

Правничо-раціональна. Її носій відповідає перед виборцями, суспільством, законом влади якщо її політичні дії відповідають чинній системі права.

Національно-патріотична ґрунтується на визнанні суспільством влади як спадкоємця попередніх національних утворень їх символів, ритуалів і міфів, захисник національних інтересів.

Партисипітарна легітимність (на засадах участі) Влада сприймається законною, якщо вона широко залучає громадян до прийняття рішень, участі у політичному житті.

Раціонально-цільова легітимність – якщо забезпечує досягнення суспільства значущої мети.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--