Реферат: Політична влада

Орієнтиром для політичних суб’єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, у приватності Гаачські і Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення, полонених, поранених. Обмежують об’єкт нападання (див. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. та додаткові протоколи до них М.,1994р.).

Прикладом неадекватного використання силових ресурсів може служити дія політичної влади Росії у Чечні. Ввід російських військ до Чечні 80-90 % її мешканців сприйняли як вторгнення ворожої армії, прагнучої підкорити народ, відняти у нього свободу та природні багатства, заставити жити по чужим законам. На сторону Дудаєва перейшло більше тих, хто боровся проти нього до 11 грудня 1994 року в рядах опозиції. Об’єдналися не тільки чеченці яких серед населення Чечні усього 40%, але і інші національності. Не заперечуючи законності дії політичного керівництва Росії, слід відмітити, що і міжнародне право признає законність докладних виступів, коли народ береться за зброю, щоб відстояти свою незалежність, свободу, інтереси.

Слід зазначити відносно правової оцінки війни у Чечні те, що згідно конституції Росії, президент немає права вирішувати питання війни та миру, це право парламенту, а президент Росії діяв всупереч рішенням парламенту. Крім того, війна має ознаки агресії, бо в міжнародних документах в якості обов’язкової ознаки агресії закріплено застосування військової сили, тобто це ознака першості чи ініціативи. А рішенням Генеральної Асамблеї ООН (29-я сесія, 1974 р.) поняття "агресія" розповсюджується не тільки на міждержавні відносини, але і на внутрішньодержавні відношення. По загальному визнанню війна у Чечні є жорстким порушенням прав та свобод людини.

Звичайно, ознаки агресивності, незаконності, порушення загальноприйнятих норм і правил ведіння війни виявилися і з чеченського боку: масовий терор, диверсії, виявлення жорсткості, прикриваючись мирним населенням та інше. В цілому, ця війна свідоцтво короткозорої політики і не професіональності політиків, які не здібні усвідомити важливіші уроки ХХ століття в тому, що війна перестала бути ефективним засобом політики і вона не спроможна розв’язувати оптимально ніякі політичні проблеми.

Різні ресурси влади звичайно використовуються її суб’єктами комплексно. Але специфічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина – творець матеріальних благ – (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина – не тільки ресурс влади, але і суб’єкт і об’єкт її.

У відповідності з ресурсами, на яких влада засновується, вона класифікується на різні види влади:

Економічна влада – це контроль над економічними ресурсами, власність на різного роду матеріальні цінності.

Соціальна влада – це можливість розподіляти положення у соціальній структурі статусів, посад, пільг та привілей. За допомогою соціальної політики сучасна держава може впливати на соціальний статус населення викликаючи тим самим їх лояльність та підтримку.

Духовно-інформаційна влада – це влада над людьми, яка здійснюється за допомогою наукових знань та інформації. Знання використовуються для підготовки урядових рішень і для безпосереднього діяння на свідомість людей з метою їх підтримки уряду. Таке діяння здійснюється через школу, вузи, а також за допомогою засобів масової інформації. Інформаційна влада може служити різним цілям: вона може поширювати об’єктивні відомості про дії уряду, але можуть і впливати на свідомість, обманюючи людей на перекір їх інтересам, а нерідко і волі.

Примусова влада – опирається на силові ресурсі та означає контроль за людьми за допомогою пристосування фізичної сили. Її легально використовування в масштабах усього суспільства є ознакою політичної влади, проте насильство, фізичне примушення може використуватися і неполітичною владою, наприклад, між господарем і рабами, між деспотом – чоловіком та його дружиною та інше.

У залежності від суб’єкта влада поділяється на державну, партійну, профспілкову, армійську, сімейну і т.п. По широті розповсюдження виділяються мегарівень – міжнародні організації (ООН, НАТО,ЮНЕСКО і др.) макрорівень – центральний орган держави та мікрорівень – влада у первинних організаціях і малих групах. Існує класифікація влади згідно функціям її органів – законодавча, виконавча, судова.

3. Функцiонування полiтичної влади

Поняття влада надто широке, полісемантичне, має багато відтінків і нюансів, звідси і можливість розглядати різні функції політичної влади.

Основними функціями політичної влади є:

Інтегративна функціявлади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб'єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Функціонування політичної влади здійснюється на базі загальновизнаних принципів суверенітету і легітимності. Вони характеризують політичну владу з різних сторін: 1) з погляду виділення усередині неї головної ланки - держави; 2) визначення правомірності використовування тих або інших засобів, включаючи примушення, досягши політичної мети. Основні складові принципу суверенітету:

· принцип суверенітету означає верховенство і незалежність державної влади;

· верховенство державної влади є винятковим правом держави встановлювати в суспільстві єдиний правопорядок, визначати статус державних органів, наділяти правами і обов'язками громадян, використовувати насильство;

· осереддя політичної влади у держави означає також його верховенство в порівнянні з іншими політичними інститутами: політичними партіями, рухами і т.д.;

· незалежність державної влади виражена в її самостійності і рівноправності у відносинах з іншими державами;

· суверенітет і незалежність державної влади не ведуть до її безконтрольності з боку суспільства;

· розвиток громадянського суспільства зажадав обмежити суверенітет рамками закону, щоб влада не була вищою за закон. Через це принцип суверенітету припускає наявність сильної державної влади, діючої строго в рамках закону.

Легітимність:

· пов'язана з обґрунтовуванням правомірності тих рішень, які приймає влада, і добровільності їх виконання населенням;

· є найважливішою ознакою демократичної влади, визнання її не тільки громадянами, але і світовою спільнотою (тому навіть авторитарні режими прагнуть забезпечити собі певні ознаки легітимності - виборність, народне представництво та ін.);

· своєрідний символ віри, уявлення, яке присутнє в свідомості громадян, і означає переконаність людей в тому, що влада має право ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання. Подібне пояснення принципу легітимності дав М.Вебер, який включив в неї два положення: 1) визнання влади правителів і 2) обов’язок керованих підкорятися їй.