Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський інститут комерції

Реферат на тему:

ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

Виконала:студентка

економічного факультету

денної форми навчання

ІІ курсу групи КФ-52

Савчук Надія Валеріївна

Кіровоград – 2006

План

1. Теорії, концепції і трактування лідерства.

2. Типи і стилі політичного лідерства.

3. Функції політичних лідерів.

Список використаної літератури.

“...Завжди панують нечисленні, такий непорушний закон природи. Панування усіх інших нічого реального не означає, крім темного, байдужого та змішаного хаосу. Всяке управління цим хаосом припускає відмінність та виділення тих чи інших елементів аристократії або олігархів... Після створення світу завжди панувала, панує і буде панувати меншість, а не більшість. Це вірно для всіх форм і типів управління, для монархій і демократій, для епох реакційних та для епох революційних з управління меншості немає виходу.”

М. Бердяєв [ст. 250, №3]

1. Теорії, концепції і трактування лідерства

Проблема політичного лідерства має давню історію. Певний історичний період вимагав свого лідера, вождя, і в кожний період з'являлися теорії, які відображали чи рекомендували тип, образ та завдання необхідного лідера. Значний внесок у дослідження політичного лідерства зробили Конфуцій, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон, Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, Г. Тард.

У давній міфології вожді, зазвичай, наділялися божественними, надприродними здібностями. Описуючи древні війни, Геродот, Плутарх, Светоній пишуть насамперед про діяння великих полководців, відзначаючи їх високий розум, дух, сильну волю, видатні організаторські здібності, здатність до прогнозування, вміння надихнути людей наподвиги, зародити в них віру у перемогу. У діалогах Платона вустами Сократа стверджується, що керівник повинен бути красномовним, має вміти розпоряджатися. Платон стверджував, що правитель повинен отримати певне виховання, бути мудрим, бо саме мудрість необхідна для керівництва людьми. На його думку, царі -філософствують, піддані - коряться: "Не справа правителя просити, щоб піддані йому корилися". Філософ звертав увагу на те, що правитель повинен не тільки вміти впливати на підданих засобами примусу, але й і бути здатним переконувати людей: "Добрий керівник уміє словом та ділом запалити в людях бажання працювати. Піддані будуть задоволені таким керівником і задоволені один одним». У свою чергу Аристотель стверджував, що в основі поділу людей на керівників та керованих лежить божественний розподіл, за яким одні народжуються на керівництва, а інші - для покори.

“Термін "лідер" (від англ. leader) означає "керівник", "провідник", Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами.”[№3 ]

В епоху Відродження почався небувалий злет мистецтва та науки. Тоді й створив свою теорію італієць Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в масі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головним, на думку мислителя, є те, що лежить в основі людської природи — інтерес, або жадоба влади й наживи. Ідеалом лідерства для Макіавеллі був герцог Романьї Чезаре Борджіа. У Макіавеллі навіть знаходимо своєрідну теорію якостей лідера, згідно з якою в політиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зради, котрі, як гадав учений, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.

Свою теорію лідера-надлюдини розвинув німецький вчений Ф. Ніцше ( 1844 - 1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені мораль, культуру, політичні цінності. Сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі всі якості, що ведуть до спокою та лінощів. Слід допомогти собі позбавитися повсякденності, бути вищим за неї, щоби стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призвело до неправильного сприйняття філософії німецького вченого, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в колишньому СРСР).

Французький соціолог Г. Тард (1843 - 1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та, до певної міри, скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння суті історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.

Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мислитель К. Маркс (1818 - 1883), визначаючи лідера як особу, що має набір певних особистих якостей, таких як уміння, знання, авторитет, організаторський талант, та с виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

У політичній теорії існує багато інших теорій, концепцій і трактувань лідерства.

1. Теорія рис лідерства. Вона вимагає від лідера певних рис, що є необхідною нормою, яка дає змогу визначити певну особу як лідера. Ці вимоги відображають ступінь переваги окремої особи над іншими людьми. Необхідна кількісна перевага, глибше та масштабніше мислення, можливість швидко знаходити вихід із певних ситуацій і т. д. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв'язувати конфлікти; мати «підхід» до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення. Лідерові слід мати високий рівень інтелекту, нестандартне мислення. Ці якісні та кількісні характеристики мають привести до створення нової якості, тобто лідерові належить уміло вирішувати весь комплекс вищеозначених питань, беручи до уваги не лише поточну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбутньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути.

Авторами цієї теорії є Е. Богардус, Сміт, Крюгер. Вони вивчали лідерство в різноманітних соціальних групах на рівні мікросередовища: батьки, знайомі, найближчі родичі. Е.Богардус виділив десятки рис лідера, а саме: почуття гумору, такт, уміння прогнозувати, розум, здатність привертати до себе увагу, енергійність, сильний характер і т.д. Він вважав, що пошук рис, необхідних лідеру, є головним завданням, і прагнув знайти якісь універсальні риси, що характеризують, як керівників політичних партій, так і лідерів злочинного світу. Критики теорії рис підкреслюють, що її основним недоліком є теза про те, що здатність бути лідером є вродженою, ці риси перейшли до нього генетично, а тому управлінськими рисами наділене незначне коло людей. Отже, зі цією теорією лідерство не є продуктом конкретних соціальних умов, ситуацій, а вродженого комплексу біопсихічних характеристик, які забезпечують наділеній цими рисами людині владу.

2. Ситуаційна концепція. Функція лідера виконується особою в певній конкретній ситуації. Лідер діє в межах цієї ситуації, він необхідний як рушій, що її розв'язує, тобто вирішує проблему, поставлену в той чи інший період.

Одним із основоположників цієї теоріїбув Р.Стогділл, який у 1948 р. опублікував працю "Особистісний чинник, пов'язаний із людерством". Він висунув гіпотезу про те, що лідером стає людина не в силу своїх рис, а в силу ситуації. "Можна припустити, що лідерство є відносинами, які існують між особами в соціальній ситуації, і що особа, яка є лідером за однієї ситуації, не обов'язково буде лідером за іншої ". [ст. 262 №3]

Ситуативна теорія лідерства В.Ділл, Г.Хиптон, А.Голднер стверджує, що лідер є функцією певної ситуації (місця, часу, обставин), тому його вибір має визначатися конкретними ситуаціями, що виникають у ”піраміді влади”. Ці обставини можуть бути сприятливими, нейтральними, несприятливими, такими, що збігаються з програмами лідера, або такими, що заперечують їх.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--