Реферат: Політичне прогнозування

Внутрішньополітичне прогнозування має два аспекти. Один із них пов’язаний з передбаченням розвитку конкретних політичних явищ . Цей аспект має суто прикладний характер і здійснюється, зазвичай, у процесі самої політичної діяльності. Суб’єктом прогнозу в даному випадку виступає держава чи політична партія у формі відповідних органів. Інший аспект прогнозу охоплює діяльність політичних інститутів і політичні процеси в суспільстві. Такі прогнози розробляють наукові колективи, аналітичні центри, які спеціалізуються на вивченні тих чи інших елементів політичної системи чи аспектів політичної діяльності.

Найголовнішими об’єктами внутрішньополітичного прогнозування є:

- формування, розвиток і структура політичної системи, взаємозв’язок та активність її компонентів;

- розвиток держави, динаміка її функцій, зміна форм та напрямків діяльності;

- утвердження правових відносин і громадянського суспільства, розвиток прямої та представницької демократії; зміни в структурі та змісті діяльності основних суб’єктів політики;

- динаміка розвитку партійної системи, форми і методи діяльності політичних партій; процес політичної соціалізації особи;

- функціонування і тенденції розвитку громадської думки та її вплив на політичний процес;

- державна політика щодо різних сфер суспільного життя (економічна, соціальна, демографічна, етнічна, молодіжна політика тощо).

Вибір тих чи інших об’єктів для внутрішньополітичного прогнозування залежить від конкретних історичних завдань, що стоять перед певною державою чи політичною силою.

Зовнішньополітичні прогнози в залежності від специфіки завдань охоплюють передбачення довгострокових загальних тенденцій розвитку міжнародних відносин, загальних тенденцій зовнішньої політики окремих держав, груп держав, співвідношення сил між ними, визначення ймовірних та оптимальних зовнішньополітичних рішень в межах політичного року та ін.

Воєнно-політичне прогнозування має своєю метою виявлення тенденцій розвитку воєнно-політичної ситуації. Його об’єктами можуть виступати: політична і воєнна розстановка сил у світі, регі­оні, погляди на військові конфлікти, засоби ведення війни; економічні та людські ресурси і цілі, структура, якість збройних сил та їх складових частин; динаміка переозброєння, нові системи озброєння; морально-психологічний стан, досвід та навченість військ тощо.

Процеси глобалізації обумовили розвиток геополітичного прогнозування, полем аналізу якого виступає глобальна політично-економічна картина в певному історичному та інформаційному розрізі. Геополітичне прогнозування як осмислення результатів основних напрямків розвитку людства не може бути регулятивною концепцією наднаціонального характеру. Його головна функція – забезпечення системи всезагальної, глобальної або регіональної безпеки. Результати геополітичних прогнозувань втілюються в глобальних прогнозах, які стосуються Землі і всього людства.

Політичний прогноз є багатофункціональним компонентом політичного процесу. Під його функціями слід розуміти завдання, роль прогнозу в політичній діяльності, основні напрямки його впливу на розвиток політичної системи.

Функції прогнозу.

Інформаційно-евристична функція. Прогноз містить різнобічну інформацію (вже відому і нову) про об’єкти прогнозування, пояснює причини основних тенденцій розвитку прогнозуючих об’єктів, стимулює пошук нових політичних рішень. Ідеї, закладені в прогнозах, посилюють прагнення досліджувати нові варіанти моделей політичних дій, вносити зміни у здійснювані проекти та методи їх реалізації.

Інтегративна функція. У прогнозі поєднується субстанціональний зв’язок трьох часових вимірів суспільного й політичного буття: минулого, сучасного і майбутнього. Мислителі і політичні діячі різних епох висловлювались про неможливість відокремленого розуміння цих вимірів. Ще Августин Блаженний відзначав: „Неточно висловлюються про три часи, коли-кажуть: минуле, су­часне і майбутнє, а було б точніше, здається, висловлюватись так: „сучасне минулого, сучасне майбутнього”. Уїнстон Черчілль підкреслював: „Якщо сучасне намагається судити минуле, то воно втрачає майбутнє”.

Системно-аналітична функція. На основі прогнозу розкриваються системні взаємозв’язки і взаємодія політичних інститутів, передбачаються процеси організації і самоорганізації у розвитку об’єктів прогнозування.

Управлінська функція. Прогностика як наукова теорія може слугувати основою для управлінських рішень в політичній, як і в будь-якій іншій сфері людської діяльності. Прогноз є одним із кроків процесу планування стратегічної політики. На його основі державні структури розробляють програми діяльності в різних суспільних сферах, розв’язують проблеми управління політичною і суспільною системами як цілим.

Психологічна функція. Прогноз виступає засобом підготовки мас до появи нового в суспільному житті: чи то нових засобів інформації, чи нових видів озброєнь та нових методів ведення війни, чи нових функцій держави. Людина повинна бути психологічно підготовлена до майбутнього для того, щоб з мак­симальним ефектом використовувати його досягнення.

Функція підвищення політичної активності особи , соціальних груп, націй. Політичні прогнози розкривають суб’єктам політичного процесу перспективи реалізації їхніх інтересів, задоволення потреб, що слугує стимулом до політичної активності . К. Ясперс зазначав: „Прогноз ніколи не буває нейтральним. Вірний він чи невірний, прогнозуючий аналіз неминуче спонукає до дії. Те, що людина вважає можливим, визначає її внутрішнє ставлення та її поведінку”.

Політичний прогноз є засобом інтенсифікації діяльності суб’єктів політики, піднесення її ефективності, способом попередження можливих майбутніх конфліктів, катастроф, аномальних та кризових явищ соціального розвитку, чинником зменшення політичного ризику.

Принципи прогнозування

Результативність діяльності суб’єктів політичного прогнозування залежить від послідовного дотримання на всіх його етапах науково обґрунтованих принципів прогнозування. До них належать системність, погодженість, безперервність, альтернативність, верифікація, рентабельність прогнозування.

Принцип системності політичного прогнозування вимагає аналізу об’єкта прогнозування як складної сукупності елементів, інтеграція яких дає нову якість. Необхідно дослідити зміст взаємозв’язків всередині сукупності, а також напрямки зв’язків між об’єктом прогнозування і прогнозним фоном, тобто середовищем. Системний аналіз вимагає побудови прогнозу на основі системи засобів і моделей, що можливо здійснити за допомогою комп’ютерних технологій.

Принцип погодженості вимагає поєднання нормативних і пошукових прогнозів різної природи та різного періоду попередження.

Принцип безперервності передбачає постійне коригування прогнозів з урахуванням нової інформації, яка дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.

Принцип альтернативності (варіативності) прогнозування передбачає допущення можливості різних сценаріїв, моделей, варіантів розвитку політичних подій. Цей принцип означає також розмежування варіантів розвитку на ті, що збуваються, і на ті, що за передбачуваних умов не можуть збутися. Нині всі види прогнозів (внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, воєнно-політичні) розглядаються з позицій альтернативності.

Принцип верифікації прогнозування вимагає постійного визначення вірогідності, точності і обґрунтованості прогнозів.

Принцип рентабельності прогнозування вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над затратами на його розробку.