Реферат: Політичні погляди Ніколо Макіавеллі
Великий флорентієць не тільки виконував офіційні інструкції, але уважно спостерігав і оцінював обстановку, людей, звичаї. Макіавеллі відвідав Ліон, Невер, Мелєя, Париж. Його повідомлення флорентійській Синьйорії були не менш важливі, ніж ведення переговорів. "Французи засліплені своєю могутністю, - писали Макіавеллі і Каза, - і зважають лише на тих, хто володіє зброєю або готовий давати гроші". Незабаром Каза захворів, і Макіавеллі залишився єдиним представником республіки при дворі. Він не тільки вивчав французьку політику, але також намагався впливати на неї вплив. Коли одного разу кардинал Руанський заявив, що італійці нічого не розуміють у військовій справі, Макіавеллі відповів йому, що "французи нічого не розуміють у політиці, тому що якщо б розуміли, то не дозволили б папству досягти такої могутності". Порада флорентійця примусила французький двір серйозніше ставитися до політики папства.
Під час цієї ж місії у Франції він виявив себе як тонкий психолог. Про знаходився при французькому дворі з табору арагонців Джуліо де Скручіатіо, майбутнього папського інквізитора, він повідомляв Синьйорії: "при першому ж вашому листі сюди він зіграє роль блискавки ... він красномовний, надзвичайно сміливий, настирливий, жахливий, не знає міри в своїх пристрастях і тому здатний у всіх своїх починах досягти певного результату ".Після повернення з Франції, в 1501 році, секретар комісії Десяти займався справами, пов'язаними з підлеглою, але вічно непокірною Пістойєю: вів листування, писав накази, тричі їздив в бунтівний район для улагодження конфлікту. У цьому ж році він виконав ряд доручень в Сієні і Кашіні.
У 1502 року Макіавеллі зустрівся з Цезарем Борджа - герцогом Валентіно, який справив на нього сильне враження - жорстокий, хитрий, не зважає на будь-які норми моралі, але сміливий, рішучий і проникливий правитель. Він не ідеалізував Цезаря Борджа, а вивчав його дії, коли той намагався підпорядкувати й об'єднати цілі області Італії. Макіавеллі ще кілька разів зустрічався з цим героєм шпаги і отруєного вина, і в своїх донесеннях відмічав якості цього державного діяча, гідні послужити матеріалом для теоретичних узагальнень.
Разом з єпископом Вольтерри Франчесько Содеріні Макіавеллі прибув у захоплений Цезарем Борджа Урбіно. Содеріні і Макіавеллі були прийняті о другій години ночі 24 червня 1502 року. Їхнє загальне враження було викладене в донесенні: "Герцог настільки сміливий, що найбільша справа здається йому легкою. Прагнучи до слави і нових володінь, він не дає собі відпочинку, не знає втоми, не визнає небезпек. Він приїжджає в одне місце раніше, ніж встигнеш почути про його від'їзд з іншого. Він користується прихильністю своїх солдатів і зумів зібрати навколо себе кращих людей Італії. Крім того, йому постійно таланить. Все це разом узяте робить герцога переможним і страшним ". Цей портрет воєначальника і політика можна вважати першим нарисом знаменитого трактату "Государ", закінченого Макіавеллі 1513 року.
У вересні 1502 року у Флорентійській республіці була уведена посада довічного гонфалоньєра, яким став П'єро Содеріні, брат єпископа Вольтерри, який їздив в Урбіно разом з Макіавеллі. Він був главою Синьйорії, мав право законодавчої ініціативи і втручання в судові справи. Содеріні був хорошим оратором, але не володів будь-якими значними обдаруваннями. Від імені комісії Десяти Макіавеллі поспішив повідомити нового гонфалоньєра про обрання і висловив надію на успішну його діяльність. Незабаром Макіавеллі придбав необмежену довіру Содеріні, став його постійним радником.
Хоча другий канцлер республіки і був першою людиною при главі уряду, він продовжував виконувати складні дипломатичні доручення, адже ніхто не міг точніше і вірніше оцінити політичну атмосферу в чужій країні і дати характеристику її діячам. Коли Синьйорія квапила його з присиланням донесень, він відповідав: "... серйозні речі не відгадуються ... якщо не хочеш викладати вигадок і сновидінь, необхідне все перевірити". І Синьйорія переконувалася, що Макіавеллі правий: "Воістину, в останніх двох ваших листах стільки сили, в них настільки яскраво позначається Ваш розум, що їх навіть не можна похвалити так, як вони того заслуговують. Зокрема, я говорив про це з П'єро Содеріні. Він вважає абсолютно неможливим відкликати Вас звідти ... Ваші міркування і описи викликають найутішнішу похвалу. Тепер всі визнають те, що я особисто помітив у Вас: ясність, точність, достовірність ваших вістей, на яку можна цілком покластися ".
У 1503 році він знаходився у війську Цезаря Борджа, який зайняв Перуджу, Ассізі, сієнські замки. Потім його терміново направили в Рим у зв'язку зі смертю Олександра VI і виборами нового папи Юлія II.
У 1504 році він повторно прибув у Францію, в Ліон, з новими інструкціями флорентійському послу при Людовіку XII Ніколо Валорі, який у листах до Десяти утішно відгукувався про Макіавеллі, який допомагав йому порадами.
У наступному році він був посланий з дипломатичними дорученнями до синьйора Перуджі Бальоні, до маркіза Мантуї і синьйора Сієни Пандольфо Петруччі, а ще за рік представляє республіку при Юлію II, який на чолі своїх військ виступив проти Перуджі і Болоньї. Флорентійський посол повинен був в дипломатичній формі повідомити войовничому папі, що Флоренція, хоча і є його союзником, поки не може надати допомоги в його "святій справі".
У грудні 1507 року Макіавеллі направлений у Тіроль до імператора Максиміліана з новими інструкціями для флорентійського посла. Результатом його ознайомлення з обстановкою в німецьких землях була доповідь "Опис подій, що відбуваються у Німеччині".
У 1509 році він був посланий до Мантуї для сплати грошового внеску республіки королю Максиміліану, а потім у Верону, звідки спостерігав за ходом військових дій між Венецією і союзниками Флоренції.
Наступного року Макіавеллі втретє відправився з дипломатичною місією у Францію для переговорів про спільну боротьбу проти Венеціанської республіки. Після цієї поїздки з'явилися його "Описи подій у Франції". Через кілька місяців його знов послали у Францію через Мілан для обговорення питання щодо Пізанського церковного собору, організованого Людовіком XII проти папи Юлія II. Цей собор відкрився в листопаді 1511 року, і Макіавеллі був посланий туди республікою, щоб спостерігати за розвитком подій.
Виконуючи численні і складні обов'язки, Макіавеллі не перетворився на занудного чиновника. Він мав живий, товариський характер, любив добре одягатися і не шкодував на це грошей, навіть коли їх було не дуже багато. Особливо піклувався він про свій одяг, коли представляв республіку перед чужоземними государями. Він був дотепним і любив повеселитися, і на вечірках, які іноді влаштовували члени комісії Десяти, завжди ставав душею компанії.
Макіавеллі одружився у тридцять три роки на Марієтті Корсіні, у тридцять чотири - став батьком першої дитини. Він дуже піклувався про сім'ю, жартома називаючи її своєю "командою".
Багато зробив Макіавеллі як секретар військової комісії Десяти, виявивши себе на цьому терні не тільки виконавцем, скільки організатором. У 1512 році відбулися драматичні події, які призвели до загибелі Флорентійської республіки і поклали край бурхливій політичній діяльності Ніколо Макіавеллі. 11 квітня іспанське військо захопило Прато, учинивши там безпощадну різанину і грабежі. П'єро Содеріні утік з Флоренції, де була відновлена синьйорія Медічі; в результаті перевороту Макіавеллі був позбавлений посади і висланий на рік з міста.
У наступному році був розкритий Медичі змову на чолі з Боско. Запідозрений у співучасті Макіавеллі у березні 1513 року був кинутий до в'язниці, підданий тортурам - йому нанесли шість ударів батогами. Він вийшов з в'язниці лише завдяки амністії, оголошеній у зв'язку з обранням на папський престол Джованні Медічі, який прийняв ім'я Льва Х. Як неблагонадійному засланого Макіавеллі дозволили проживати у власному невеликому маєтку Сант-Андреа в Перкуссіно, розташованому недалеко від Флоренції.
Макіавеллі був приречений на вимушену бездіяльність. Він листувався зі своїми друзями - Содеріні і Ветторі. "Так довго продовжуватися не може, - писав Макіавеллі, - таке бездіяльне життя підточує моє існування". Однак він готовий був служити тільки своїй державі, а не кому завгодно і де завгодно. Про це свідчить його відмова від запрошення стати секретарем кардинала Просперо Колони 1521 року, що пояснювалося його неприйняттям папства і церковників. Відмовився він також від служби французькій монархії, заявивши в кінці свого життя: "Вважаю за краще померти з голоду у Флоренції, аніж від нетравлення шлунку в Фонтенбло".
Проте Медичі не довіряли Макіавеллі і протягом п'ятнадцяти років не допускали його до політичної діяльності.
Макіавеллі зайнявся творчістю. У період заслання (1513-1520) він написав "Государя", "Міркування про першу декаду Тита Лівія", "Міркування про способи упорядкування справ у Флоренції після смерті герцога Лоренцо", "Опис подій в місті Лукка", була почата "Історія Флоренції "...
Він не відмовлявся від незначних ділових доручень, на зразок поїздок у Карпі у францисканський монастир, який у листі до Гвіччардіні назвав "республікою дерев'яних сандаль", або у Венецію для захисту інтересів флорентійських купців.
4 травня 1527 Рим був захоплений німецьким ландскнехтами. Флоренція відповіла на це повстанням проти Медичі і відновленням республіки. 58-річний Макіавеллі висунув свою кандидатуру на пост канцлера Флорентійської республіки. Питання вирішилося на Великій Раді республіки 10 травня 1527 року. Однак роки правління Медичі зробили свою справу: за Макіавеллі було подано лише 12 голосів, проти - 555.
21 червня 1527 Ніколо Макіавеллі помер, а ще через день його поховали в церкві Санта-Кроче, що стала флорентійським пантеоном. Поруч з Макіавеллі покояться Мікеланджело, Галілей та інші великі італійці.
Політична кар’єра
Незалежний в своїх цивільних симпатіях і політичних поглядах, Макіавеллі не був прихильником Медічі, вигнаних з Флоренції в 1494, не став він і прихильником Савонароли. Лише після його падіння в 1498 Макіавеллі почав активну політичну діяльність: був обраний секретарем Другої канцелярії, а пізніше - Ради Десяти, що відав дипломатією і військовими справами. Протягом 14 років він виконував безліч доручень флорентійського уряду, їздив з посольствами в різні італійські держави, Францію і Німеччину, вів листування, становив звіти та доповіді з питань поточної політики, про положення справ в Італії та Європі. Досвід державного людини і спостереження дипломата, а також вивчення античних письменників дали Макіавеллі багатий матеріал при розробці його політичних і соціальних концепцій.
У 1512 Медичі повернулися до влади у Флоренції. Макіавеллі як прихильник республіки був усунений від справ і засуджений до річної висилку з міста. На початку 1513 він за підозрою у змові був арештований і підданий катуванню. Проте невдовзі, у зв'язку зі вступом Джованні Медічі на папський престол під ім'ям Лева X, Макіавеллі був помилуваний і відправлений у своє маленьке маєток у Сант'Андреа.
В книзі «Організоване суспільство» Андрущенко В. відзначає,що підкреслюючи роль Н.Макіавеллі як великого реформатора соціально-філософської теорії, хотілося б звернути увагу ще на одне його відкриття, яке чомусь у літературі не популяризують ,йдеться про розуміння філософом співвідношення двох реальностей: «суспільства» (соціуму) та «держави». Філософська традиція від античності до Відродження ці реальності ототожнювала. Н.Макіавеллі першим показав, що це – різні речі, що суспільне життя є реальністю більш широкого масштабу, ніж держава, що держава є однією із складових суспільства, його організаційним стрижнем, що вона виконує інші (притаманні лише їй) функції.
Зазначене відкриття дало поштовх для розвитку нової теоретичної дисципліни – політології, виходу останньої з предметного кола соціальної філософії. Н.Макіавеллі часто характеризують як політолога. Й це правильно, хоча, звичайно, він – постать більш широкого філософського пошуку.
Ми називаємо Н.Макіавеллі соціальним філософом, залишаючи за ним право бути батьком-фундатором політології. Як соціальний філософ він здійснив революцію в суспільствознавстві: розірвавши більш ніж 1500-річну традицію теологічних ілюзій, повернув пізнання до реальності. Як політолог Н.Макіавеллі був сином свого часу. Його політичні настанови мають конкретно-історичний характер і саме в цьому контексті підлягають теоретичному розглядові.
Як відомо, Італія доби Н.Макіавеллі переживала період роздробленості, суперництва окремих держав та провінцій, вторгнення французьких, іспанських, німецьких завойовників, низки народних повстань, безсилля і злодіянь духівництва, розбещеності дворянства. Для виходу з соціальних катаклізмів, а головне - для збереження свого статусу як самостійної держави вона потребувала інтеграції, об'єднання земель, мобілізації зусиль, нової внутрішньої та зовнішньої політики. Н.Макіавеллі добре розумів, що в цій ситуації є лише один засіб: зміцнення державності.