Реферат: Політичня система як механізм влади
У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття „ політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями , політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв’язання соціальних конфліктів.
Система – одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощенної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взаємопов’язаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.
Д. Істон так описав класичну теоретичну модель механізму функціонування політичної системи. Із середовища на „введення” надходить інформація та дії у вигляді вимог та підтримки.
„Вимоги” можна визначити як дії і думки індивідів і груп про розподіл цінностей в суспільстві. Наприклад, несвоєчасно виплачена зарплата працівникам держбюджетної сфери може визвати акції протесту з їх сторони, скорочення бюджетного фінансування воєнно-промислового комплексу стимулює вимоги укріплення обороноспроможності. Крім вимог в політичну систему вводиться й інша схожа інформація: чекання, думки, мотивації, ідеології, інтереси членів даної системи. Накопичення великої кількості вимог, найчастіше протилежних один одному, призводить до перенавантаження системи. Кількісні параметри перенавантаження пов’язані з великою кількістю вимог, а якісні – з їх складністю (наприклад, нещбхідність одночасного вирішення протилежних задач – скорочення податків і ліквідація заборгованості бюджетним сферам).
До функцій „введення” належать:
1) Пред’явлення вимог до осіб, які виробляють політику („артикуляція інтересів” - термін, введений відомим американським політологом Г. Алмондом). Різні суспільні групи можуть приймати участь в процесі артикуляції інтересів. Зазвичай, формулювання та передача вимог, звернених до політичної системи, здійснюється групами тиску.
2) Регулювання вимог. Якщо вимоги, які надходять, (їх завжди багато) не фільтрувати і не направляти по спеціальним каналам передачі інформації, то вони перенавантажать систему. Регулювання вимог, по Істону, здійснюється в двох формах: структурній та культурній.
При структурному регулюванні процес фільтрації та передачі вимог здійснюється через спеціальні структури. В якості структур, які регулюють вимоги (пропускають одні і затримують інші), виступають політичні партії, вищі (елітні) прошарки суспільства, парламентарії, спеціалізовані державні органи (наприклад, відділи по роботі з листами та зверненнями громадян в різних державних закладах). Деякі структури одночасно виконують функцію пред’явлення вимог і їх регулювання(наприклад, профспілки не тільки пред’являють вимоги працівників, але здійснюють їх фільтрацію, а також контроль за ними).
При культурному регулюванні процес допуска чи обмеження вимог визначається нормами, цінностями і поглядами, які прийняті в даному суспільстві. Культурні заборони можуть торкатися як змісту вимог, так і форми їх пред’явлення.
Недивлячись на фільтрацію та регулювання вимог система все-таки може попасти в ситуацію перенавантаження. В цьому випадку у неї є два вихода із кризового стану: посилити пропускну спроможність комунікаційних ліній (шляхом спеціалізіції кадрів, збільшенням числа органів і кількості чиновників, які займаються розглядом вимог) або скоротити потік вимог.
3) Скорочення вимог . За допомогою цієї функції потік вимог систематизують, впорядковують та приводять до визначеної кількості альтернатив(Д. Істон називає це „комбінацією вимог”, а Г. Алмонд „агрегуванням інтересів”). В західних демократіях цю фукцію найчастіше виконують політичні партії. В пострадянських політичних системах функцію агрегування інтересів здійснюють уряди (кабінети міністрів). Це пов’язано з тим, що в пострадянських країнах протилежні інтереси артикулюються та лобіруються не стільки визначеними соціальними групами, скільки конкретними відомствами та регіонами.
Функції регулювання і скорочення вимог об’єктивно необхідні, але зловживання ними зі сторони структур може призвести до послаблення і кризи політичної системи. Відчуваючи зі сторони середовища постійний тиск у вигляді вимог, політичнв система шукає в навколишньому середовищі підтримку своїм діям і своєму існуванню.
„Підтримка” включає всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які допомагають системі: голосування на виборах, сплата податків, виконання законів, патріотизм і т.д. Інше кажучи, це сили, які підтримують систему і тим самим дають їй можливість зберегтися, недивлячись на тиск середовища. Істон розрізняє три типа підтримки:
1) Підтримка політичного суспільства в цілому. Мова йде про необхідний мінімальний консенсус в суспільстві для збереження його єдності. Особливо це актуально багатонаціональних країн, суспільств, сегментованих по признаку національних, релігійнихрозрізнень.
2) Підтримка політичного режиму. Цей вид підтримки Д.Істон розуміє як прихильність членів суспільства визначеним „правилам гри”, які включають в себе норми функціонування політичної системи(конституційні, правові), політичні цінності (плюралізм, толерантність, свобода, демократія), розподіл владних ролей.
3) Підтримка політичних авторитетів. Мова йде про підтримку „влади” як такої, яка представлена органами, які наділені відповідними владними повноваженнями, або персоніфікованою авторитетними і популярними політичними лідерами.
Три типи підтримки, які назвали, не обов’язково виступають в сукупності. Громадянин тої чи іншої країни може не схвалювати існуючий політичний режим або відмовити в підтримці на виборах діючому керівнику країни.
Форми підтримки можна класифікувати наступним чином:
1) матеріальна підтримка (сплата податків, надання послуг системі);
2) дотримання законів та інших форм, які прийняті в даній системі;
3) участь у політичному житті (голосування на виборах й інші форми політичної активності в підтримку системи);
4) поважне відношення до влади, державної символіки та офіційним церемоніям.
Політична система транформує „введені” в неї вимоги і підтримку (Д. Істон називає це процесом конверсії) в кінцевий „продукт” („виведення”) – авторитетне рішення по розподілу цінностей в суспільстві і відповідні дії по їх здійсненню (економічна, соціальна, зовнішня політика). На виході системи можуть бути нові закони, інші нормативні акти, субсидії, пільги. „Символічним діям” влади або вищих посадових осіб (політичним заявам) Д. Істон надає таке ж значення, як і нормативним актам. „Продукт” функціонування політичної системи слід відрізняти від результатів або наслідків здійснення прийнятих рішень і політики, яка проводиться.
Функції „виведення” можна об’єднати наступним чином:
1) функція створення норм-законів охоплює розробку авторитетних правил, які визначають й регулюють форми поведінки людей і груп у суспільстві. В даному випадку під „нормами” розуміють не тільки закони, але й нормативні акти ;
2) функція „ застосування правил” пов’язана приведенням правил та законів в дію. Здійснення цієї функції є сферою компетенції виконавчих органів й адміністративної бюрократії, але в її реалізації також задіяні правові структури, а іноді й законодавчі органи;
3) функція „контролю за дотримуванням правил”, під нею розуміють інтерпритацію законів та дій, пов’язаних з визначенням фактів порушення норм і накладання відповідного покарання на порушників. Найбільше цим займаються судові і правоохоронні органи
4) функція „політичної комунікації” забезпечує розповсюдження, передачу політичної інформації між керуючими і керованими, а також між різними складовими системи.
Механізм функціонування системи включає в себе й елементи зворотнього зв’язку, посередництвом яких „продукти” політичної системи впливають на майбутні вимоги і підтримки, які „вводяться” в систему. В теорії даний механізм визначається поняттям „петля зворотнього зв’язку”.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--