Реферат: Поняття неосудності

Сучасне міжнародне кримінальне право визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів проти миру і безпеки людства. Якщо злочинні дії таких осіб були пов’язані зі злочинними діями держави, остання має відповідати за загальними нормами міжнародного права (застосування до такої держави економічної блокади, виключення її представників з міжнародних організацій, розрив дипломатичних відносин тощо), а фізичні особи – кримінальну за нормами міжнародного кримінального права.

Офіційний статус особи (голова держави або уряду) не може бути підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності за злочини проти миру і безпеки людства.

Водночас у багатьох кримінально-правових нормах як Загальної, так і Особливої частини кодексу, вживаються щодо суб’єкта злочину спеціальні дефініції різноманітна термінологія, що відповідає змісту такої норми і з якою кримінальний закон пов’язує певні юридичні наслідки. Мова йде про вживання таких дефініцій і термінів: А) особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; Б) особа, яка вчинила умисний злочин; В) особа, яка вчинила злочин з необережності; Г) особа, яка вчинила злочин у віці від 14 до 16 років; Д) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); Е) особа, до якої застосовується примусові заходи медичного характеру (ст. 93); особа до якої застосовується примусове лікування (ст. 96); Ж) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо.

У статтях Особливої частини КК суб’єкт злочину частіше за все не означено тому, що суб’єкт злочину – це людина, і лише вона може вчинити й нерідко вчиняє діяння, що заборонено кримінальним законом. Водночас у Загальній частині кодексу дано визначення суб’єкта будь-кого злочину. Іншими словами, суб’єкт злочину є обов’язковим елементом кожного конкретного, виписаного в Особливості частині кримінального кодексу складу злочину. [4]

. Розділ 3. Загальна характеристика осудності суб ’ єкта злочину:

3.1. Осудність: поняття та риси:

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осуд­ність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної від­повідальності за вчинення передбаченого кримінальним за­коном суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Поняття осудності дано вч. 1 ст. 19 КК: «Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Осудність пов'язана з психікою людини, а психіка — це функція головного мозку, його здатність відображати об'єк­тивну дійсність.

Отже, осудність в широкому її розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характерповедінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються психічною організацією людини, її свідомістю і волею.

Психічні прояви людини полягають у повній спроможності (осудності) чи зменшеній спроможності (обмежена осудність) або неспроможності (неосудність) усвідомлюватисвою поведінку або керувати своїми діями.

При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення с поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних длянеї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки й спроможна обирати правомірне рішення. Сама здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Осудність — це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідомо керувати ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

При сумніву щодо психічного стану особи, яка вчинила злочин, слідчий, прокурор або суд, відповідно до криміна­льно процесуального законодавства, призначають проведення судово-медичної експертизи щодо осудності такої особи. Суд перевіряє висновок експертизи і дає йому оцінку разом із іншими доказами по справі та приймає остаточне рішення щодо осудності або обмеженої осудності чи неосудності осо­би, яка вчинила злочин.

Особа, не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки, або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною. [ 5 ]

3.2. Обмежена осудність:

Якщо встановленням неосудності особи під час вчинення нею передбаченого КК суспільно небезпечного діяння вирішуються питання про відсутність вини, самого су­б'єкта злочину і підстав для притягнення такої особи до кримінальної відповідальнос­ті, то визнанням особи обмежено осудною вирішуються лише питання про можли­вість пом'якшення покарання за вчинений нею злочин та застосування до неї приму­сового заходу медичного характеру.

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обме­жено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна­ченні покарання і може бути підставою для застосування примусових за­ходів медичного характеру. [ 1 ]

Обмежена осудність визначається за допомогою тих же критеріїв, які використовуються при вирішенні питання про осудність чи неосудність, тобто медичного (біоло­гічного) та юридичного (психологічного). Йдеться про оцінку впливу психічних розла­дів на сферу свідомості та волі особи, а саме про врахування ступеня здатності осо­би усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Медичний (біологічний) критерій обмеженої осудності означає, що особа страждає певним психічним розладом, а юридичний (психологічний) - що в неї зменшена здат­ність повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або при збереженні такої здатності в повній мірі) ослаблена здатність керувати ними.

До психічних розладів відносяться аномалії психіки, що є наслідком психопатій, неврозів, невротичних та неврозоподібних реакцій, затяжних соматичних захворю­вань (скажімо, грипу, герпесу), а також психопатоподібні стани, залишкові явища че­репно-мозкової травми, глибока акцентуація характеру (тобто посилення певних пси­хічних властивостей, наприклад, істерії). Це можуть бути й хронічний алкоголізм, олі­гофренія в стадії дебільності тощо.

Прерогатива встановлення наявності у особи під час вчинення нею злочину психіч­ного розладу належить слідчим органам, прокурору, суду, які мають оцінювати висно­вки комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. До питань, які ставлять­ся перед експертами, відноситься не лише питання про наявність у підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) того чи іншого психічного розладу, а й про вплив на зло­чинну поведінку особи, характер такого впливу.

Особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену ви­нуватість і можливість пом'якшення покарання та застосування примусового заходу медичного характеру.

З законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 20) можна зробити висновок про обов'язко­вість врахування судом факту визнання особи обмежено осудною при призначенні покарання, хоча не обов'язково наслідком такого врахування має бути пом'якшення покарання. Серед пом'якшуючих покарання обставин, перелічених в ст.66, вчинення злочину обмежено осудною особою не фігурує.

Смисл вперше введеної до КК України норми про обмежену осудність полягає в послідо­вному втіленні принципу справедливості. При вирішенні питання призначення покарання обмежено осудній особі суд має вичерпно ретельно його індивідуалізувати. Призначаючи покарання такій особі, суд має враховувати не лише ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а й наявність (чи відсутність) факту впливу психічного розладу на вчинення злочину, ступінь можливої обумовленості злочину таким розладом (суттєвість ролі психічного розладу як ланки в загальному ланцюгу причинного зв'язку між таким розладом і вчиненням злочину), ступінь звуження можливостей усвідомлювати фактичний бік вчинюваного діяння, його со­ціального значення та (або) керування ним, причини виникнення (етнологію) психічного роз­ладу - був він викликаний об'єктивними чи суб'єктивними факторами, залежними від самої особи (зокрема, чи не був такий розлад наслідком анти суспільної звички чи аморальної по­ведінки особи, скажімо, її схильності до зловживання алкоголем). Потрібно враховувати і характер впливу психічного розладу на злочинну поведінку. Так, навряд чи є підстави для пом'якшення покарання, коли такий вплив проявився в особливій жорстокості під час вчи­нення злочину.

Визнання особи обмежено осудною може бути (але не обов'язково є) підставою для застосування до неї одного з примусових заходів медичного характеру, види яких перелі­чені в ч. 1 ст. 94. Враховуючи, що серед підстав звільнення від кримінальної відповідаль­ності (ст. ст. 44-49) відсутня така, як вчинення злочину обмежено осудною особою (навпа­ки, в ч. 1 ст. 20 підкреслюється, що "підлягає кримінальній відповідальності особа, визна­на судом обмежено осудною"), а також положення ч. 2 ст. 20, примусовий захід медичного характеру має призначатись одночасно з призначенням покарання. У разі призначення такого заходу він має виконуватись паралельно з виконанням покарання. Це може бути перш за все надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 2 ст. 93, п. 1 ч. 1 ст. 94) - безвідносно до виду призначеного покарання. КК України, на відмі­ну від КК Російської Федерації (ч. 2 ст. 99), не виключає призначення обмежено осудним особам примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатрично­го закладу з різними типами нагляду, коли покарання пов'язане з позбавленням волі. [ 5 ]

3.3. Неосудність: