Реферат: Поняття податок види податків та їхня характеристика

5. Справедливість. Податки мають бути справедливи­ми. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо ке­руватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна спра­ведливість);

— за різних обставин до платників податків слід стави­тись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтова­ному на платоспроможність, є принципкористування блага­ми. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержу­ють більше благ від користування комунальними послуга­ми, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості.

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

— стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вима­гає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законо­давством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефек­тивність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

— ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім крите­рієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це вик­ликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі по­датки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

2. Види податків та їх характеристика

Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.

За ознакою суб'єкта оподаткування податки поді­ляються на дві групи:

— прямі податки;

— непрямі податки.

Податки прямі — це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та нако­пичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх під­приємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них харак­терна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потре­бує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідно­сини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалі­зованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чи­ном, відбувається перекладення податків із суб'єкта на но­сія податку.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розви­ваються, для яких це основна форма мобілізації податко­вих надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

— загальнодержавні податки та інші обов'язкові пла­тежі;

— місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра­хунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного се­редовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захи­сту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприєм­ницької діяльності.

Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляють­ся на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міні­стрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механіз­ми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до пере­ліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території при­кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за ви­дачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на роз­міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищ­ними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткуван­ня або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надхо­дять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного за­конодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місце­вих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослід­них робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.