Реферат: Поняття та структура політичної свідомості
Політична ідеологія у вузькому значенні – це відносно систематизована сукупність понять, ідей та уявлень, в яких різноманітні суб‘єкти політичних відносин – індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство – усвідомлюють свої політичні позиції та інтереси, якими вони пояснюють свої політичні прагнення. Ця ідеологія виробляється не всією соціальною верствою (класом, групою), а особливою категорією – ідеологами. Тільки ця сфера дає можливість класу, верстві, державі, нації сформувати та поглибити свою політичну самосвідомість. Сутність політичної ідеології та політичної психології полягає не стільки у глибині відображення та вираження інтересів, скільки в тому, що вони – продукти дійсного життєвого процесу, складні багатофункціональні суспільно-політичні явища, які відіграють однаково важливу роль в політичному житті соціальних суб‘єктів та суспільства загалом. Політична психологія та політична ідеологія – це дві сфери політичної свідомості.
Слід відмітити, що у системі свідомості різних соціальних суб‘єктів вони відносно самостійні, вирізняються один від одного і за засобом відображення дійсності (емоційно-чуттєвий та понятійно-логічний), і за способом формування (соціально-практичний та раціонально-теоретичний), і за структурою (комплекс установок, орієнтацій, настроїв, мотивів тощо і система ідей, поглядів, концепцій), і за роллю у життєдіяльності класу, верстви групи, нації тощо.
Структура “політична психологія – політична ідеологія” важлива і для політичної науки. Практика свідчить, що ідеологічні концепції, які не враховують конкретні потреби та інтереси мас, дуже обмежено впливають на суспільну поведінку та орієнтації. Процес вивчення механізмів формування і функціонування суспільної (у тому числі і політичної) психології у вітчизняній політології тільки розпочався. Дослідники наголошують, що посилення суперечностей суспільно-політичної реальності веде до ускладнення структури української політичної свідомості, до посилення її внутрішньої неоднорідності, до збільшення різноманітних за своїм змістом компонентів. З одного боку, відбувається поляризація суспільної психології і свідомості мас, в результаті якої чіткіше формуються протилежні за своїми соціально-психологічними й ідейно-політичними характеристиками типи свідомості. З іншого – виникає специфічний тип “багатомірної” свідомості, особливістю якої є синкретичність, одночасне існування (співіснування) суперечливих соціальних поглядів, оцінок навколишньої дійсності.
Разом з тим, М. Михальченко зазначає, що політична свідомість складається не з двох, а трьох елементів: політичної ідеології, політичної психології та політичної науки. Кожний з яких одночасно є внутрішньою формою суспільної свідомості другого порядку.
Ще однією основою структурування політичної свідомості у політології є поділ її на компоненти за ступенем систематизованості змісту та внутрішньої побудови (як в межах однієї соціальної спільності чи групи, так і поза нею). Тому виокремлюють спеціалізовану та масову свідомість.
Спеціалізована свідомість – це, як правило, ідеологічно однорідна свідомість, притаманна спеціалістам тієї чи іншої галузі політичного знання. Її носіями виступають політичні партії, політичні організації. Вони фіксують необхідність цілеспрямованої діяльності по формуванню та розвитку масового руху у відповідному напрямку. Саме головне для цього виду свідомості – це продукування та розвиток тієї чи іншої ідеології (концепції, доктрини і т.д.).
Партійних ідеологів вирізняє, головним чином, позитивістськи-прагматичний спосіб сприйняття реальної дійсності, який полягає у продукуванні форм практичної дії, розрахованих на отримання безпосереднього прибутку, “успіху”, і таких, що спрямовані у загальному напрямі впливу на владу (або її досягнення, розширення, утримання).
Зі спеціалізованою політичною свідомістю пов'язана масова політична свідомість. У результаті їх взаємодії дістають широкого поширення будь-які політичні погляди та ідеї. Вони поступово оволодівають масами, слугують для них мотивом поведінки та ставленням до політики.
Г. Ділігенський вказував, що масова політична свідомість “виражає опосередковано рівень і зміст потреб мас і разом з тим характер їх знань про суспільно-політичну дійсність – як таких, які вироблені різноманітними ідеологіями і закріплені у політичній культурі, так і здобутих у ході власної практики масових соціальних груп”. Масову свідомість іноді ототожнюють з буденною політичною свідомістю. Це не зовсім правильно. Поняття “буденна свідомість” і “масова свідомість” виражають різні характеристики суспільної свідомості, і, як такі, вони розрізняються за своїми носіями і змістом. Буденна політична свідомість має конкретних носіїв – індивіди, соціальні групи та спільності, життєдіяльність яких з політикою пов‘язана опосередковано. У складі буденної свідомості співіснують елементи істини – здорового глузду та політичні ілюзії, знання, досвід та вірування, сформовані під впливом політичного середовища. Сприйняття політичної реальності на рівні буденної свідомості має здебільшого поверховий характер, явища оцінюються за зовнішніми ознаки і в більшості випадків з точки зору повсякденних потреб та інтересів. Специфіка ж власно масової свідомості, її зміст та функціональні якості обумовлені природою її носія – маси.
Взагалі масові уявлення, орієнтації, почуття, настрої вельми динамічні, мають конкретно-історичний характер і постійно проходять періоди “спаду” та “підйому”, протягом яких набувається соціальний досвід (як позитивний, так і негативний). Досвід відіграє важливішу роль у формуванні та розвитку масової свідомості. Без його врахування не можна зрозуміти конкретні модифікації та форми певних масових настроїв, уявлень та почуттів. Більшість дослідників, характеризуючи особливості масової свідомості, вказують на такі її риси, як нестійкість, ірраціональність, алогізм, відсутність здорового глузду, функціонування у режимі підсвідомого, а також – примітивізм, спрощеність у поясненні явищ, подій, процесів.
Практичною та теоретичною проблемою (в тому числі і в контексті нашого дослідження) є взаємозв‘язок масового та спеціалізованого видів свідомості, особливості, характер їх функціонування на різних етапах розвитку політичної системи.
Політичну свідомість загалом можна, на наш погляд, структурувати і за характером стійкості його змістовних компонентів.
До відносно стійких за своїм характером утворень можуть належати політичні теорії, ідеї, стереотипи політичного мислення, психологічні установки, традиції тощо. Стійкими елементами політичної свідомості вважаються ті, які склалися під впливом явищ, що систематично повторювалися протягом тривалого часу, процесів суспільно-політичного життя, перевірених та засвоєних у результаті цілеспрямованого впливу або (і) – співвідношення з набутим досвідом.
Менш стійкими чи нестійкими утвореннями є емоції (наприклад, страх, радість), психологічні настрої, почуття, думки, оскільки на них безпосередньо впливають будь-які зміни в політичному житті суспільства, співвідношення партійно-політичних сил. Менш стійкі чи нестійкі компоненти політичної свідомості – це, як правило, короткотермінові, швидкоплинні, мобільні, мінливі характеристики, що відображають загалом динаміку політичних явищ, їх розвиток. Слід зазначити, що виокремлення в політичній свідомості компонентів за характером стійкості – відносне; межа між ними є дуже гнучкою.
За рівнями відображення політичної реальності політичну свідомість поділяють на теоретичну та буденну. Наприклад, В. Мшвенієрадзе виокремив в ній два рівні: суто теоретичний та державницько-бюрократичний, тобто рівень прийняття рішень. Але у цьому випадку, за межами аналізу залишається мікрорівень, тобто політична свідомість на рівні особистості.
А у навчальному посібнику “Філософія” за редакцією доктора філософських наук, професора І. Надольного подається така структура політичної свідомості, яка об‘єднує по суті всі перераховані вище:
1) політична психологія і політична ідеологія;
2) політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб‘єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп і об‘єднань;
3) спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств;
4) політичні теорії, ідеї, стереотипи мислення, психологічні установки, традиції, переконання і політичні емоції, настрої, почуття, думки.
Стосовно щодо рівнів дослідження політичної свідомості, то найбільш вдалий аналіз у контексті українського суспільства можна здійснити на рівні політичної ідеології та масової політичної свідомості, на які найбільше впливають трансформаційні процеси. Демократичні цінності хоча поступово і поширюються на рівні масової політичної свідомості, але цей процес далекий від завершення. На наш погляд існує певний “життєвий цикл” складання демократичної політичної культури і відповідної політичної свідомості, темп якого не може бути у перехідний період вище можливостей цього суспільства адаптувати та засвоювати нові процедури, установки, правила тощо. Однак певні вольові зусилля у цьому напрямі вельми можливі, а саме в контексті формування політичної ідеології, про суперечливість якої буде наголошено у дослідженні.
Одним з відкритих питань у контексті розвитку політичної науки є проблема співвідношення поняття політичної свідомості з такими поняттями, як політичний режим, політична система, політична поведінка та діяльність, національна свідомість, політична культура. Вирішення цієї проблеми дасть можливість більш глибоко проаналізувати політичні процеси, які відбуваються в суспільстві.
Зокрема, розкриття окресленої проблеми актуальне і для сучасної вітчизняної політичної науки, в якій лише відбувається становлення понятійного апарату. Не менш важливе і для вирішення практичних завдань політичного життя сучасної України. І, нарешті, для подальшого аналізу політичної свідомості у цій роботі, бо досліднику вкрай необхідно знати, у якому політико-культурному просторі він працює.
Як зазначає Б. Куркін, “значущість культурологічних підходів до проблем соціально-політичної теорії зумовлюється тим, що навіть самі раціональні заходи, закони, реформи, соціально-політичні “модернізації”, які здійснюються та приймаються без врахування людського фактора, фактора тієї чи іншої культури, її основних передумов та механізмів, чи не дають бажаного результату чи викликають соціальні потрясіння”.
Отже важливим чинником для визначення політико-культурного простору є політична система суспільства. Діалектика взаємозв‘язку політичної свідомості й політичної системи складна і своєрідна. Політична система як відображення економічних відносин та соціальної структури формується водночас з політичною свідомістю і на її основі, справляючи на неї зворотний вплив, який виявляється у трьох основних аспектах. По-перше, політична система культивує ту політичну свідомість, котра забезпечує її функціонування. По-друге, політична система прагне не допустити політичних поглядів, ідей і уявлень, що суперечать їй або розкладають її цільові, структурні і ціннісні елементи. По-третє, вона “задає” саме ту спрямованість розвитку свідомості, яка відповідає її природі і цілям. Безумовно, стійкість та життєздатність будь-якої політичної системи залежать від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури, і кількість “позитивних” цінностей, які поділяють усі члени суспільства, визначає ступінь консенсусу між його окремими компонентами, його стабільність та життєздатність.
Взаємовідносини політичної системи і політичної свідомості залежать від рівня політичної свідомості. Розробка і обґрунтування офіційної політики здійснюється передусім на державному рівні політичної свідомості, головною рисою якої є відображення загального інтересу правлячих політичних сил і водночас пристосування інтересів мас, суспільної думки до політики. Державна свідомість регулює політичні відносини шляхом вироблення різних законопроектів, програм, рішень, конституцій тощо. Найбільш повно і послідовно вона виявляється у захисті існуючих політичних порядків і принципів управління.
Також в особливому співвідношенні такі феномени, як політична свідомість, політична діяльність, політична поведінка. Зміст політичної свідомості проявляється в формах політичної діяльності, зокрема, політичних інститутів, масових організацій, рухів тощо; є одним з внутрішніх регуляторів політичної поведінки крізь призму потреб, мотивів, цінностей. На думку Ф. Бурлацького та А. Галкіна, політична свідомість, у тому числі її зовнішній, змістовний компонент – політична орієнтація, незмінно містить в собі чітко виражену поведінкову спрямованість, тобто готовність практично діяти у напрямку зафіксованого ставлення до дійсності. Саме через таку тенденцію орієнтація і перетворюється у дію. Хоча цей процес здається цілком природним та очевидним, він відбувається досить складно і потребує для свого здійснення певних цілей.
Політична свідомість не дзеркально відображує політику, а органічно вплетена в будь-який фрагмент політичної діяльності, надаючи можливість відстежити, яким чином політичні погляди, думки проявляються у поведінці певних груп населення, які проблеми турбують суспільство, виявити дієвість тих чи інших кроків уряду тощо. Прикладом тому слугує початковий період перебудови в СРСР, коли ідея неминучості корінних змін йшла з боку керівництва країни, хоча суспільство до таких змін не було підготовлено.. Тобто вона є засобом політичної “розвідки”. З іншого боку, дослідження політичної свідомості є одним з інструментаріїв надання діям політичних акторів певної спрямованості. Зрештою це дає змогу для трансформації суспільної думки в менш небезпечний для існуючого суспільства стан.
В. Додонова взагалі визначає “політичне” через категорії політичної свідомості та політичної діяльності: це взаємовідношення політичної свідомості та політичної діяльності у формі суперечливого руху, фундаментом якого є відношення з приводу політичної влади, а формою розв‘язання слугує політична система суспільства. На її думку, політична система детермінує форми та типи політичної свідомості, в межах яких, в свою чергу, вона функціонує. Зміст політичної свідомості проявляється в формах політичної діяльності, вона органічно вплетена в політичну структуру і є реальною ланкою її функціонування. Зміст політичної свідомості, як вважає дослідник, не може бути правильно зрозумілим, якщо трактувати його лише як відбиток політичних відносин. Така постановка питання заздалегідь передбачає, що політична свідомість стоїть, так би мовити, за межами політичних відносин.