Реферат: Порівняльне державознавство

Третій компонент політико-державного режиму – це методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язування соціальних, політичних і правових конфліктів.

Виходячи зі сказаного, теорія держави і права виділяє декілька видів політико-державного режиму.

Найпоширенішою з них є розділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні. Раніше до антидемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособовому правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, через захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Зараз на зміну тиранічному режиму прийшли інші різновиди антидемократичних режимів: авторитарний та тоталітарний.

Однак поділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що у цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим антидемократичним режимом одностайно вважається якоюсь «Імперією Зла». У цьому випадку поділ на демократичні та антидемократичні політико-державні режими веде до створення чорно-білих полюсів.

Інша класифікація політико-державного режиму пов`язана з відносинами між владою та народом, мірою свободи, що надана народу владою та перевагою вертикальних чи горизонтальних зв`язків у суспільстві. У цьому випадку виділяється ліберальний політико-державний режим. Для нього характерно те, що взаємовідносини між владою та народом характеризуються взаємною критикою. В той же час розширюється ступінь свободи, дозволяється все, крім насильницького повалення влади і, як наслідок, дозволено створення будь-яких організацій, крім тих, які прагнуть до насильницького повалення існуючого ладу. СРСР у період президентства М.С. Горбачова характеризувався саме як держава з ліберальним політико-державним режимом.

В цілому ж означена класифікація має певний інтерес, але найкращим є поділ політико-державних режимів залежно від особливостей взаємодії держави і громадянського суспільства, міри проникнення державної влади в інші сфери соціальної дійсності і приватне життя громадян на демократичні, авторитарні та тоталітарні.

5. Демократичний режим

Демократія – така форма організації і здійснення приналежної народу політичної влади, що заснована на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі над їхньою діяльністю, на правозаконності і рівності громадян перед законом, на встановленні правом взаємної відповідальності держави й особистості.

Ознаки демократичного режиму:

Населення країни приймає участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум й вибори) та представницької демократії (через обрані органи типу парламентських).

Рішення приймається більшістю з урахуванням інтересів меншості.

Існування громадянського суспільства з його розвиненою структурою.

Наявність правової держави.

Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям.

Гласність, свобода засобів масової інформації від цензури.

Леґітимність державної влади.

Діяльність “силових” структур (поліція, органи безпеки, армія тощо) реґламентується законом, знаходиться під демократичним контролем суспільства і використовується лише за прямим призначенням.

Домінують методи компромісу, переконання, узгодження, а методи примусу і насильства вкрай звужені.

У найважливіших сферах суспільного життя панує закон.

Реальна дія принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Стосовно господарських суб’єктів і громадян діє принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Політичний плюралізм.

Проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина.

Передумови демократії:

Економічні.

Економічна свобода особи – демократія встановлюється, коли особа стає економічно незалежною від держави.

Рівність усіх форм власності і їхня однакова охорона і захист із боку держави – демократія настає, коли держава реально (а не на папері) охороняє і захищає всі форми власності.

Політичні – демократія настає, коли:

Народ реально визнається суб'єктом державної (політичної) влади.