Реферат: Правові аспекти соціоекології
інші матеріали, речовини, продукція, рішення, системи і об’єкти, впровадження або реалізація яких може спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи появу небезпеки для здоров’я людей.
Екологічній експертизі можуть підлягати також екологічно небезпечні діючі об’єкти і комплекси.
Стандарти в галузі охорони навколишнього середовища проголошуються обов’язковими. Визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться у дію Міністерством охорони здоров’я та Міністерством охорони навколишнього середовища.
Закон передбачає, що в Україні здійснюється загальне і спеціальне природокористування з додержанням соціоекологічних вимог. Громадянам гарантується право загального безоплатного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). В порядку спеціального природокористування громадянам, підприємствам, установам і організаціям природні ресурси надаються у користування і оренду на підставі спеціальних дозволів і за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, - на пільгових умовах або безкоштовно.
Природні ресурси діляться на загальнодержавні та місцеві. До республіканських природних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентально шельфу та економічної зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Один з центральних розділів Закону – розділ про економічний механізм охорони навколишнього середовища. Він уводить плату за природні ресурси в межах встановлення лімітів. Нормативи плати, як і самі ліміти на врахування розповсюдження їх, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності та місцезнаходження, визначаються Кабінетом Міністрів України. Платежі за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва. Зниженню антропогенного впливу на природне середовище сприяє введення плати за його забруднення на основі встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв. Такі ліміти встановлюються Міністерством охорони навколишнього середовища України у випадках забруднення природних ресурсів республіканського значення та територій інших держав.
Платежі за природокористування скеровуються до республіканського (50%) та місцевого (50%) бюджетів, а платежі за забруднення навколишнього середовища – до республіканського (10%), обласних (20%), міських, селищних чи сільських (по 70%) позабюджетних фондів.
У Законі міститься ряд положень, що встановлюють заходи економічного стимулювання: надання пільг при оподаткуванні, довгострокових позичок для реалізації природоохоронних заходів, можливості отримання природних ресурсів у користування під заставу. Компенсації і пільги також гарантуються громадянам при постійному чи тимчасовому перебуванні їх в зонах екологічної катастрофи чи лиха. Передбачено здійснення добровільного і обов’язкового державного та інших видів страхування громадян і їхнього майна, доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища.
Вивчаючи соціоекологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, Закон передбачає, що підприємства, установи, організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє середовище, повинні бути обладнані незалежно від часу введення їх у дію устаткуванням і апаратурою для очищення викидів і скидів або їхнього знешкодження, зменшення впливу фізичних факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів , на яких незавершено виконання в повному обсязі всіх соціоекологічних вимог і заходів, передбачуваних у проектах на будівництво та реконструкцію.
Підприємства, установи та організації, громадяни зобов’язані додержуватись правил транспортування, зберігання та використання засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, хімічних речовин. При створенні нових препаратів для зазначених цілей повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій і методи визначення залишків цих препаратів у навколишньому середовищі і продуктах харчування.
У Законі регулюються питання порядку оголошення та правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха. Зонами надзвичайної екологічної ситуації оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли тривалі або необоротні зміни в навколишньому середовищі, що зробили неможливим проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Зонами екологічного лиха оголошуються території, де відбуваються стійкі зміни в природному середовищі, які негативно впливають на здоров’я людей, призводять до повної деградації тих чи інших природних ресурсів.
У зонах надзвичайної екологічної ситуації здійснюються спеціальні заходи за програмами, що затверджуються парламентом. У зонах екологічного лиха проводяться заходи для оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення здоров’я населення, відновлення природних ресурсів або обмеження господарського використання їх.
Фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха провадиться за рахунок підприємств, установ та організацій, винних у виникненні надзвичайної ситуації, а також за рахунок коштів місцевого бюджету і позабюджетних фондів охорони природи. Населенню, яке проживає в зонах надзвичайної екологічної ситуації чи екологічного лиха, а також розміщеним в цих зонах підприємствам, організаціям і установам надаються компенсації і пільги відповідно до діючого законодавства.
Суперечки з питань охорони навколишнього середовища вирішуються судом, арбітражем або Радами народних депутатів чи утворюваними Радами органами в порядку, встановленому в законодавстві України.
Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснює шляхом укладення договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, є встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в республіканському законодавстві про охорону навколишнього середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.
ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ
Суспільні відносини у сфері охорони та раціонального використання земельних ресурсів регулюються Земельним кодексом України. Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, земля є власністю її народу. Закон встановлює три рівноправні форми власності на землю: державну, колективну і приватну. Земля надається громадянам України у приватну власність або постійне чи тимчасове користування. У постійне або тимчасове користування земля надається колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам та організаціям.
Охорона родючого шару ґрунту, найбільш цінних категорій земель забезпечується встановленням принципу пріоритету сільськогосподарського землекористування, який означає, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись, насамперед, для сільськогосподарських цілей. Для будівництва промислових підприємств, житлових будинків, залізниць, автомобільних шляхів та інших несільськогосподарських потреб надаються землі, непридатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Земельний кодекс України передбачає особливий порядок вилучення цінних земель для несільськогосподарських потреб: вилучення таких земель допускається, як виняток, за постановою Верховної Ради. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, а також земель заповідників, національних, дендрологічних і меморіальних парків, ботанічних садів не допускається.
Землекористування в Україні є платним. Плата за землю знімається щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місце розташування земельної ділянки.
Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їхньої компетенції за плату або безплатно. Безплатно надаються земельні ділянки у власність громадян у межах граничного розміру, за плату – якщо їхній розмір перевищує середню земельну частку, яка обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.
Землевласники і землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі, власності на вирощену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації; використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об”єкти; власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень та інші права. Втручання у діяльність власників землі і землекористувачів з боку державних, господарських та інших організацій заборонено, за виключенням випадків порушення земельного законодавства. Порушені права землевласників і землекористувачів підлягають відновленню, яке здійснюється Радами народних депутатів, або судом чи арбітражним судом.
Землевласники і землекористувачі зобов’язані ефективно використовувати землю і відповідно до цільового призначення підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення якості земель та екологічної обстановки на території в результаті господарської діяльності.
Охорона земель включає правові, організаційні, економічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання їх, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів , а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, гірські породи , водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.
Земельний кодекс України передбачає заходи заохочення, економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель: звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають в стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану, часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходів результаті тимчасової консервації порушених не з їх вини ділянок, заохочення за поліпшення якості земель, виробництво екологічно чистої продукції та інші.
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об’єктів визначені в Законі України „Про природно-заповідний фонд України”.
У Законі дана класифікація територій і об’єктів природно-заповідного фонду, до яких належать природні території та об’єкти :природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам”ятки садово-паркового мистецтва.
На землях природно-заповідного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає на стан природних та історико-культурних комплексів і об’єктів чи перешкоджає використанню їх за цільовим призначенням.
Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: