Реферат: Правові аспекти участі громадськості в прийнятті рішень щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України
Правові аспекти участі громадськості в прийнятті рішень щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України
Громадськість виступає одним із найважливіших суб’єктів в правовому механізмі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Адже, кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває в тому чи іншому місті нашої держави, особисто зацікавлена в тому, щоб оточуюче її середовище було безпечним для її життя і здоров’я, а тому, залучення громадськості до прийняття рішень на стадії планування та забудови міста є вирішальним чинником у створенні дієвого та ефективного механізму правового забезпечення екологічної безпеки в цій сфері.
В еколого-правовій науці питання правових засад участі громадськості у прийнятті рішень, що стосуються довкілля досліджувалося рядом вчених. Зокрема, загальнотеоретичні положення в цій галузі розроблені В.І. Андрейцевим, Г.І. Балюк, Г.В. Мороз. Об’єктом дослідження М.В. Краснової були правові гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію, дослідження Позняк Е.В. спрямовані на правові основи здійснення громадської екологічної експертизи, Малишева Н.Р. вивчала доступ громадськості до правосуддя в сфері охорони довкілля, Шульга М.В. досліджував участь громадськості в забезпеченні використання та охорони земель.
Водночас, питання участі громадськості у прийнятті рішень саме щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України є недостатньо дослідженим. У зв’язку із зазначеним, на нашу думку, в даній дисертаційній роботи необхідним є дослідження цієї проблеми, особливо з урахуванням нових еколого-правових та економічних реалій сьогодення в Україні.
У відповідності із положеннями ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» участь громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища виступає гарантією забезпечення права кожного на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни України мають право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань.
Крім того, громадяни наділені правом на участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи, а також на об'єднання в громадські природоохоронні формування. В еколого-правовій доктрині, на думку Краснової М.В., перелічені вище права відносяться до екологічних прав громадян і визнаються засобами реалізації конституційного права громадян України на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище (права на екологічну безпеку).
На наш погляд, для проведення аналізу правових основ участі громадськості в забезпеченні екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, необхідно, перш за все, визначитися із поняттям «громадськість».
Відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі Орхуська Конвенція), яка була прийнята 25 червня 1998 року та ратифікована Україною 6 липня 1999 року, а отже, є частиною національного законодавства нашої держави, громадськість означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Разом із тим, відповідно до положень цієї Конвенції зацікавлена громадськість означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі.
Вищенаведене визначення отримало неоднозначне сприйняття в науковій еколого-правовій літературі. Дисертантка приєднується до наукової позиції Мороз Г.В., яка робить висновок про недоцільність закріплення в законодавстві поняття «зацікавлена громадськість» у вузькому значенні, оскільки це зобов’язує в кожному випадку обґрунтовувати необхідність громадської участі і значно звужує можливості впливу громадськості на прийняття екологічно значимих рішень.
Зокрема, в етимологічному значенні громадськість означає передову, активну частину суспільства, а енциклопедичні юридичні видання трактують громадськість як соціально-активну частину суспільства, яка на добровільних засадах бере участь у суспільно-політичному житті країни.
Виходячи із вищевикладеного, на думку дисертантки, зацікавлена громадськість у забезпеченні екологічної безпеки при плануванні та забудові міст України – це соціально-активна частина суспільства зацікавлена в безпечному для життя і здоров’я людей стані навколишнього природного середовища в містах та попередженні можливості настання екологічної небезпеки в майбутньому, яка добровільно у встановлених законодавством України формах бере участь у процесі планування та забудови міст України. При цьому під соціально-активною частиною суспільства, виходячи із чинного законодавства України, необхідно визнати наступних суб’єктів: окрема особа, об’єднання громадян екологічного спрямування, юридичні особи, територіальні громади міст, органи самоорганізації населення.
Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року в ст. 2. серед основних завдань планування та забудови територій передбачає врахування державних, громадських та приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій.
Врахування громадських інтересів в цій сфері забезпечується на регіональному та місцевому рівні, власне як і здійснення планування та забудови території України в цілому. Відповідно до положень ст. 9 вищеназваного Закону врахування громадських інтересів на місцевому рівні полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об'єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту і створення комфортних умов проживання населення, а врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об'єктів нерухомості.
Отже, дана норма закону прямо не передбачає обов’язкового забезпечення врахування екологічних інтересів громадян при здійсненні планування та забудови міст. Натомість законодавець оперує поняттям «врахування громадських інтересів».
Для проведення аналізу даної категорії автор статті виходить із того, що право екологічної безпеки в своїй основі має інтерес в безпечності навколишнього природного середовища, яка є необхідною умовою існування суспільства та забезпеченні екологічної безпеки людей. Безпечне навколишнє середовище міста – це абсолютна життєва необхідність для населення, а його забезпечення є також функціональною необхідністю для держави. На нашу думку, очевидною є неоднорідність змістовної детермінації громадського інтересу в Законі України «Про планування та забудову територій» від 20 квітня 2000 року, що викликає протиріччя і ускладнює реалізацію правових норм на практиці.
Постає питання: що ж таке громадський інтерес? У відповідності із філософськими підходами наявні дві основні групи громадських інтересів, а саме економічні та екологічні. Як показує історія людства, в соціальній поведінці, як правило, превалює економічна домінанта. Саме споживацька, антиекологічна громадська свідомість нашого суспільства продукує застосування переважно публічно-правових імперативних методів правового регулювання в екологічному праві України та праві екологічної безпеки.
Так, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним із основних принципів охорони навколишнього природного середовища визначає науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.
Громадський інтерес в досліджуваній нами галузі – це інтерес городян в безпечності середовища їх проживання або перебування. Екологічне право і законодавство має бути зорієнтоване на пріоритетну підтримку саме екологічного громадського інтересу.
Разом із тим, право екологічної безпеки, як підгалузь екологічного права, переважно регулює суспільні відносини, які відносяться до соціальної сфери, але вони діалектично пов’язані з природою, природноресурсовим правом, де наявні матеріальні цінності. Основною аксіологічною цінністю права екологічної безпеки виступає людина, її життя, здоров’я та безпека.
Саме тому, на наш погляд, основним громадським інтересом при здійсненні містобудівної діяльності виступає інтерес у недопущенні настання екологічної небезпеки для життя та здоров’я окремих громадян або населення міста в цілому.
На підставі вищевикладеного та спираючись на положення ст. 3 Конституції України, відповідно до яких людина є найвищою соціальною цінністю в державі, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», яка життя та здоров’я людини визнає об’єктом екологічного права, дисертантка вважає за необхідне на законодавчому рівні забезпечити врахування громадського інтересу у забезпеченні екологічної безпеки у плануванні та забудові на місцевому рівні.
Не вдаючись до детального аналізу юридичної природи форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, дисертантка вважає, що для кращого розуміння суті та специфіки цього явища, зокрема в досліджуваній нами сфері, можна виділити наступні види форм участі громадськості в забезпеченні екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України: місцевий референдум, громадське обговорення, громадська екологічна експертиза, громадській контроль, загальні збори громадян за місцем проживання, діяльність органів самоорганізації населення, збори, мітинги, походи, демонстрації.
Реалії сьогодення свідчать, що на сучасному етапі розвитку України саме цим формам належить пріоритетна роль, беручи до уваги їх досить активне застосування на практиці при здійсненні планування та забудови міст нашої держави.
Як показує практика, найпоширенішою формою участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень при плануванні та забудові міст України є громадське обговорення. У відповідності із п.п. 1.2 Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року, громадське обговорення (публічне слухання чи відкрите засідання) – це процедура виявлення громадської думки з метою її урахування при прийнятті органами виконавчої влади рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля.
Оскільки, в чинному законодавстві України визначення поняття «громадське обговорення містобудівної документації», то дисертантка пропонує розуміти під ним процедуру виявлення громадської думки, що спрямована на врахування законних інтересів територіальних громад, юридичних та фізичних осіб при здійсненні планування територій на регіональному та місцевому рівні шляхом розроблення, погодження та затвердження містобудівної документації.
Відповідно до чинного законодавства України громадському обговоренню на місцевому рівні підлягають наступні види містобудівної документації: генеральні плани міст, детальні плани частини території міст, схеми планування територій на місцевому рівні. Обов’язкове громадське обговорення застосовується також щодо місцевих правил забудови.
Для організації проведення громадського обговорення Закон України «Про планування та забудову територій» від 20 квітня 2000 року наділяє виконавчі органи міських рад, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації наступними повноваженнями: протягом двох тижнів після прийняття рішення про розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляти через засоби масової інформації про початок їх розроблення, а також про форми, місце і строк подання фізичними та юридичними особами пропозицій щодо цієї документації; протягом місяця після завершення розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляти через засоби масової інформації про місце їх розгляду, форми, місце і строк подання пропозицій (зауважень), порядок їх обговорення; оприлюднювати через засоби масової інформації рішення про затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови та змін до них, а також надання роз’яснень про їх зміст; інформувати про правові, економічні та екологічні наслідки планування території, а також про порядок врахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, що оточують місце будівництва.
Як бачимо, право участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень у плануванні та забудові міст України споріднене з конституційним екологічним правом громадян на отримання екологічної інформації в цій сфері. Як слушно зазначає Шульга М.В., право доступу до екологічної інформації не є самоціллю. Воно нерозривно пов’язане з можливістю використання громадянами цієї інформації при прийнятті уповноваженими органами екологічно значимих рішень щодо забезпечення екологічної безпеки. Тільки при наявності в громадськості повної та достовірної екологічної інформації, громадськість може ефективно впливати на процес обговорення і прийняття екологічно значимих рішень.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--