Реферат: Правові основи функціонування трубопровідного транспорту

Вступ

1. Трубопровідний транспорт: поняття , структура системи та види.

a) основні принципи державної політики у сфері трубопровідного транспорту;

2. Суб’єкти управління та контроль у сфері трубопровідного транспорту.

3. Відповідальність за порушення законодавства про трубопровідний транспорт.

a) відшкодування шкоди та витрат;

Висновок

Використана література

Вступ

Об'єктивні умови трансформаційних процесів у розвитку України зумовлюють її націле ність на динамічне входження у світову економічну систему і насамперед — в економічну інтеграцію з провідними західноєвропейськими державами. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних операцій між співпрацюючими сторонами. З іншого боку, геостратегічне розміщення України дає змогу їй бути вигідним мостом для транзитних перевезень різноманітних товарів, паливних матеріалів і пасажирів між державами Європи, Азії і Близького Сходу. Однією з визначальних систем, які забезпечують вантажні та пасажирські перевезення територією України, є транспортна система, до якої в ринкових умовах ставляться високі вимоги щодо якості, регулярності і надійності транспортних зв'язків, збереження вантажів і безпеки пере везень пасажирів, швидкості і вартості доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України має відповідати потребам європейської інтеграції.

На сьогоднішній день не існує жодної ділянки суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов'язана з процесом транспортування. До цього процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи, форми, принципи та правила поведінки, які породжують транспортні суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці відно­сини потрібно врегулювати. Одним з основних напрямів вре­гулювання транспортних суспільних відносин є вплив на них норм права.

Значення і роль транспорту закріплено ст. 1 Закону України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р., в якій ви­значається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити по­треби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівель­ним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим госпо­дарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умо­ви виробництва, технологічні процеси, структура підпри­ємств, особовий склад працівників та ін.

Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і ванта­жів необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бу­ти побудовані й повинні перебувати у відповідному технічно­му стані, своєчасне впровадження заходів технічного пере­озброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи. В Україні транспортний комплекс має свою організаційну структуру. Відповідно до Законом України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. (розділ II, ст. 21) у на­шій країні сформована Єдина транспортна система , яка охоплює:

- транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

- промисловий залізничний транспорт;

- відомчий транспорт;

- трубопровідний транспорт;

- шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним і ефективним засобом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу та хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 33 тис. км. Нафтопровідна мережа представлена транс-європейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Красилів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш. Завершується спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібовське — Сімферополь — Севастополь.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р. відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про підприємства в Україні", цим Законом, Законом України „Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” від 20 жовтня 1998 р. та іншими законодавчими актами України. Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування (проектування, будівництво, експлуатація, капітальний ремонт, реконструкція тощо) трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. ¹

---------

¹ частина 3 статті 3 Закону України „Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 2003 року N 1377-IV

1. Трубопровідний транспорт: поняття , види та структура системи.

Трубопровідний транспорт почав набувати значен­ня лише у другій половині XX сторіччя. На сучас­ному етапі в Україні існує система трубопровід­ного транспорту, яка згідно із ст. 2 Закону Украї­ни «Про трубопровідний транспорт» складається з магіст­рального та промислового трубопровідного транспорту.

Магістральний трубопровід — це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система, до якої входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональ­ні поставки продуктів транспортування споживачам, або ін­ші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з держав­ними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--