Реферат: Правовий і моральний конфлікти

Зміст

Вступ

1. Характеристика правового конфлікту

2. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв'язання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Конфлікти виникають у будь-якій сфері людської діяльності. Юридична практика, практична юридична діяльність, не вільна від конфліктних ситуацій у колективі (групі) - між керівником і підлеглим, між членами групи.

Вивчення цього явища і шляхів його вирішення відносяться до сфери науки "Конфліктологія".

Зародження цієї науки приходиться на ранні етапи розвитку мови і пов'язано з уявленням про конфлікт як протиборство, протистояння між людьми ("ми" - "вони").

Уже тоді висловлювалися різні судження про причини конфліктів і можливості їхнього подолання, засуджувалися безладдя, хаос, війни, ворожнеча.

В літературі є ряд визначень терміна "конфлікт": психологічне протиборство сторін; протиріччя між людьми внаслідок рішення якихось проблем; зіткнення протилежних інтересів і цілей; протиріччя, пов'язане з емоційними переживаннями й ін.

Кожне з визначень має у своїй основі поняття "протиріччя", що деталізується в залежності від змісту процесу зіткнення.

Конфлікт у юридичній практиці – важко вирішуване протиріччя, викликане несумісністю поглядів, інтересів, цілей і потреб співробітників, що перешкоджає ефективності їхньої праці і зв'язано з негативними емоційними переживаннями.

1. Характеристика правового конфлікту

Аналізуючи проблеми учасників конфлікту, доцільно застосувати структурно-функціональний та біхевіористичний підходи, які найкращим чином дозволяють з'ясувати соціальну структуру учасників конфлікту, їх статус у суспільстві та державі, рольове розмаїття членів конфліктної сторони, виявити особливості моделей конфліктної поведінки.

Учасники правового конфлікту - це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту: в міжособистісному конфлікті суб'єктами є конкретні особи; у груповому, класовому, соціально-професійному чи загально соціальному - соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому; суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може виступати і держава через інститути влади, органи та установи, що її уособлюють, через державних посадових осіб чи владну еліту (політичну, адміністративну) в цілому; у міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктом виступають, як правило, суверенні держави, що представляють та захищають інтереси своїх народів [3, с.90].

Найважливішими характеристиками сторін, що протидіють, є їх фізичні, соціальні, матеріальні та інтелектуальні ресурси, можливості та вміння, які суттєво впливають на завершення конфлікту.

Соціальні відмінності протидіючих сторін пов'язані не тільки з їх рівнем чи державним рангом, але і з широтою соціальних зв'язків, масштабами суспільної або групової підтримки.

Інтелект і досвід ведення боротьби є суттєвим фактором у будь-яких правових конфліктах - від наукової суперечки, дипломатичного "торгу" до озброєного зіткнення.

Для безпосередніх фізичних зіткнень, збройних конфліктів особливо вагомими є "деструктивні потенціали" супротивників, а саме (залежно від масштабу конфлікту) - фізична сила, наявність зброї, кількість збройних сил і характер озброєння, ефективність військово-промислового комплексу. Врешті, слід враховувати, що конфліктуючі сторони можуть виявитися не одразу, адже і конфлікт починається не стільки з первинної агресивної дії, скільки після протидії у відповідь.

Це досить наявно ілюструє кримінально-правовий конфлікт: доки злочинець не затриманий, конфлікт між ним і органами правосуддя має латентний характер; відколи органи слідства, дізнання, суду й прокуратури розпочали процесуальну діяльність - протидіючі сторони конфлікту вже виявилися; коли підозрюваний затриманий і активізувалася процесуальна діяльність щодо розкриття злочину й покарання винного - конфлікт отримує свої конкретні необхідні риси.

З позиції правового підходу в правовому конфлікті можна виокремити дві групи суб'єктів: фізичні та юридичні особи. В.М. Кудрявцев вважає, що якщо мова йде про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, тому що між цими суб'єктами формуються (або вже існують) правові відносини, і розв'язання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом [2, с.26].

Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгортається між фізичними особами (окремими індивідами, групами, натовпом тощо). Фізична особа, що є громадянином, вже є суб'єктом певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її поведінку в конфлікті.

Учасник правового конфлікту має узгоджувати свої вчинки з існуючими нормами права, пам'ятати, що за умов певного розвитку подій ним можуть "зацікавитися" правоохоронні органи, або він може стати учасником цивільного, адміністративного чи кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачуваний чи свідок.

У окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто має відношення не до всіх, а лише до окремих його учасників (наприклад, організаторів безладдя).

Соціологія права розробила досить предметно і яскраво систему соціальних ролей, що виконують учасники конфлікту, використовуючи значною мірою юридичну термінологію. Рольове розмаїття учасників притаманне практично будь-якому конфлікту (у тому числі юридичному).

У соціально-правовому конфлікті (рівнем, не нижче групового) завжди можна виокремити "лідерів", "ідеологів", "активістів" і "керованих виконавців" - це найпростіша класифікація ролей, яка підкреслює ієрархічний статус учасників та їх функції.

Крім того, соціальні ролі учасників конфлікту можуть відбивати їх ранг у складі протидіючої сторони, міру задіяності та відповідальності за конфліктні події.

Підбурювач (інколи провокатор) - це особа, організація чи держава (у міжнародно-правовому конфлікті), що навмисно підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може й не брати активної участі у конфлікті, його рольове завдання - спровокувати зіткнення і розв'язати конфлікт [5, с.24].

Посібник - особа, група, держава, що сприяє певній конфліктуючій стороні порадами, матеріально-технічною допомогою тощо. У міжнародній політиці пособництво агресору, який розв'язує збройний конфлікт, оцінюється як серйозний злочин проти миру.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--