Реферат: Правовий і моральний конфлікти
Організатор - особа (група), яка планує конфлікт, шляхи його розвитку і забезпечення заради досягнення бажаної мети.
Часто він виконує функції керівника чи ідеолога конфліктуючої сторони і може також уособлювати її самостійно чи виступати окремою фігурою. Організатор правового конфлікту, як правило, несе найбільшу міру відповідальності за неправові дії та вчинки.
Посередники та судді (у тому числі третейські) - у широкому контексті це теж учасники конфлікту, особливо посередники, які прагнуть розібратися у причинах і обставинах протистояння та намагаються своїми діями попередити чи припинити конфлікт, використовуючи власний авторитет переконання, пошук консенсусу. Третейські судді фактично також виконують посередницькі функції - це суворо нейтральні особи, які допомагають конфліктуючим сторонам досягти згоди шляхом переговорів.
Ні посередники, ні судді категорично не входять до складу протидіючих сторін, їх мета діаметрально протилежна - узгодити позиції суперників та зняти конфліктне протиріччя по можливості ненасильницьким шляхом.
Високо оцінюючи гуманістичний потенціал цих ролей у юридичних конфліктах, цивілізовані держави (у тому числі Україна) внесли до чинного законодавства відповідні норми про третейський суд.
2. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв'язання
Моральний конфлікт є специфічною ситуацією вибору між рівними для даної людини, але взаємовиключними моральними цінностями. Моральний конфлікт - це зіткнення моральних норм в індивідуальній та суспільній свідомості, що пов'язане з боротьбою мотивів та вимагає морального вибору [1, с. 20].
Особливість морального конфлікту полягає в тому, що в ситуації, яка складається, вибір будь-якого вчинку як слідування тій чи іншій нормі моралі веде до порушення іншої норми.
Складність полягає не в тому, що людина може не знати деяких норм моралі, через що не в змозі зробити вибір, а також не в тому, що вона не воліє виконувати вимоги моралі, а в необхідності розв'язувати зіткнення цих вимог.
Існують два види моральних конфліктів: зовнішні та внутрішні. Зовнішні виявляються як гострі моральні суперечності між людьми. Вони відображають розходження спрямованості ціннісних орієнтацій окремих особистостей, соціальних груп і суспільства.
Для зовнішнього конфлікту характерно заперечення правильності протилежних переконань, поглядів, цінностей, ідей.
Зовсім інша природа внутрішніх конфліктів. Їх джерелом є складність, різнохарактерність самих мотивів особистості, що знаходяться у підпорядкованості та супідрядності один до одного. Специфіка внутрішнього конфлікту полягає в тому, що для нього характерна боротьба цінностей, норм, мотивів, які особистість визнає правильними.
Форм виявлення моральних конфліктів існує безліч. Вони зумовлені особливостями діяльності людини, специфічними умовами, за яких здійснюється ця діяльність, соціально-психологічними характеристиками учасників конфлікту та іншими обставинами.
Розвиток конфлікту вимагає його вирішення. Засобом розв'язання конфлікту є "золоте правило" - "з двох лих обрати менше". Менше зло не є добро, але воно являє собою компроміс у тих випадках, коли гармонія принципово неможлива для учасників конкретної ситуації.
Найважливіший та болісний вибір стоїть перед людиною, коли вона повинна обирати між добром і добром. Різні "види добра" можуть знаходитись на різних щаблях нашої ціннісної ієрархії, в такому разі вибір зробити легше: "нижчими" цінностями спокійно поступаються заради "вищих".
Але вибір між цінностями "вищими" та рівними за значенням - це завжди важкий внутрішній конфлікт. У такому випадку людина переживає внутрішню боротьбу, в ній відбувається важка аналітична робота, яка націлена на те, щоб передбачити наслідки свого вибору.
Яку б цінність людина не поставила на перше місце у своєму виборі, вона завжди буде шкодувати про ту цінність, якою знехтувала. У філософсько-етичній літературі неодноразово робилися спроби виробити рекомендації, які б сприяли подоланню та розв'язанню моральних конфліктів.
Загальним принципом у вирішенні моральних конфліктів висувається положення про ієрархію моральних цінностей, систему переваг. Аксіомою у розв'язанні моральних конфліктів нерідко є положення про пріоритет суспільного інтересу перед приватним. На жаль, у реальній дійсності це сприймається та реалізується дуже спрощено: інтересами особи нехтують заради загальних інтересів.
Підпорядкування особистого суспільному - є крайній, хоча такий, який часто зустрічається, варіант вирішення проблемної ситуації. Оптимальний вихід з конфліктної ситуації передбачає не тільки готовність особи пожертвувати власними інтересами, а й зусилля суспільства, спрямоване на задоволення інтересів особи.
Правильний моральний вибір є можливим тільки за наявності такого зустрічного руху від людини до суспільства та від суспільства до людини [4, с.54].
Проблема конфліктної динаміки є однією з найважливіших у конфліктології. Соціологію права тут цікавить не тільки послідовність стадій та фаз конфліктної взаємодії, а й насиченість їх соціально-обумовленими подіями, форми та характер рішень і дій, які здійснюють конфліктуючі суб'єкти.
Конфлікту безпосередньо передує латентна (прихована) стадія, якій властива більшість елементів конфлікту, за винятком зовнішніх дій.
Низка подій у латентній стадії має декілька послідовних етапів: виникнення об'єктивної конфліктної ситуації - це перша ланка подій, що акцентує гостре протиріччя та свідомо провокується одним чи всіма учасниками; усвідомлення одним чи всіма суб'єктами конфлікту своїх інтересів, що надає сенсу подальшій боротьбі; усвідомлення тих прийомів, що заважають реалізувати дані інтереси (у когнітивному правовому конфлікті - це виявлення інших поглядів чи позицій); одна зі сторін, захищаючи свої інтереси, вдається до перших конкретних дій, чим виявляє свою позицію; отже, латентну стадію завершено і конфлікт набуває відкритого характеру.
Відкрита стадія конфлікту теж має соціально визначені етапи розвитку: наявність конфлікту стає очевидною для кожного учасника і сторони намагаються переграти одна одну (у тому числі шляхом рефлексивних ігор); дії сторін стають реалістичними, набувають зовнішньої форми (наприклад, погрози, насильство, захоплення спірного об'єкта); конфлікт стає відомим іншим особам, може сформуватися так звана "третя сторона", яка буде певним чином впливати на протиборство (вгамовуючи або підштовхуючи його) [3, с.91].
Динаміка конфліктного протиборства може мати тривалий характер (якщо ресурси сторін приблизно рівнозначні), а може й розвиватися дуже стрімко (в разі значної переваги сил в однієї зі сторін).
У затягнутому конфлікті спостерігаються періоди гострих та відносно спокійних фаз, що змінюють одна одну (тимчасове затухання боротьби є своєрідною "ремісією"); у змішаному правовому конфлікті на міжетнічному, політичному, сімейно-побутовому ґрунті через збереження глибинних протиріч, які спричинили сутичку, виникає феномен циклічності подій (тобто повторювання типових епізодів).
Завдяки успішним діям "третьої сторони" із пошуків можливостей "нового діалогу" між супротивниками, конфліктні стосунки можливо повернути назад у менш гострі стадії (демонстративного протистояння чи латентну), де легше знайти засади до компромісу.
Цей поворот подій визначають як "реверсія" конфлікту. В той же час, якщо конфліктна боротьба посилюється, то мова вже йде про ескалацію та "генералізацію" конфлікту.
Ескалація конфлікту - це небезпечна і небажана версія його розвитку, але, на жаль, вона досить часто має місце саме у змішаних правових конфліктах. Її головними й наочними ознаками є: інтенсифікація боротьби, що розкручується спіралеподібно за принципом "дія - протидія"; поширення масштабів конфлікту (за рахунок територіальної і громадської задіяності); моделі поведінки конфліктуючих сторін зорієнтовані на безкомпромісну лінію та еволюціонують у напрямі більшої деструктивності, руйнівності, застосування сили; відбувається зміна предмета конфлікту і відповідно форм взаємодії у напрямі загострення [4, с.55].
Результатом і наслідком ескалації може стати "генералізація" конфлікту, коли його об'єкт диверсифікується на множину нових об'єктів; конфлікт, поширюючись територіально, змінює свій епіцентр; кількісні та структурні зміни протидіючих груп, як правило, змінюють сам характер конфлікту, поширюючи комплекс уживаних засобів за рахунок більш ефективних силових методів.