Реферат: Предмет і становлення соціології управління

Будь-яке суспільство турбується про свій соціальний розвиток, постійно розробляючи й запроваджуючи в життя програми такого

розвитку. Критерієм життєздатності цих програм є ступінь відображення в них ін­тересів більшості населення і забезпечен­ня ефективного управління соціальними процесами.

Управління — функція систем різного роду (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх певної

структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми розвитку, досягнення мети діяльності.

Тривалий час питання управління вивчали різні науки. Із загос­тренням соціальних проблем до підготовки управлінських рішень почали залучати й соціологів, що забезпечило врахування соці­альних чинників, потреб та інтересів людини, ціннісних орієнта­цій суспільства.

Зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, не мають бути стихійними, ними треба управляти. Успіху у формуванні якісно нового суспільства можна досягти лише вмілим управлінням пе­ретворювальними процесами, точним урахуванням соціальних наслідків управлінських рішень.

Соціологія управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки функціонування механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси в суспільстві, а також соці­альні відносини, які із цим зв'язані. Це стосується всіх сфер суспільного життя: економічної, політичної, національної, сі­мейно-побутової, культурної тощо. Механізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосування відповідних способів, методів і форм здійснення передбачува­них змін.

Соціологія управління — міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні та інші підходи до управління.

Управління соціально-економічними процесами зв'язане з госпо­дарсько-організаторською функцією і має давню історію.

Уже із зародженням суспільства люди ставили перед собою певні цілі й завдання. Отже, уже тоді виникала потреба в забез­печенні відповідної організації управлінської праці. Вивчення та використання багатого досвіду організації управління, безумов­но, сприятиме досягненню ліпших результатів.

Становлення соціології управління пройшло кілька етапів. У попередніх розділах посібника досить докладно було розглянуто принципи фордизму, тейлоризму, доктрини людських стосунків Е. Мейо тощо. Залишається додати, що з метою подолання обме­женості названих теорій виникла так звана емпірична школа теорії організації та управління, яку ще називають «менеджеризмом».

Згідно із цією соціологічною концепцією вирішальна роль в економічному житті сучасного суспільства переходить від влас­ників капіталу і засобів виробництва до управлінців виробницт­вом — менеджерів.

Менеджмент — діяльність найманих професійних працівни­ків — менеджерів, що полягає в плануванні, організації, коорди­нації і контролі.

Один із представників менержеризму, відомий дослідник сут­ності і змісту праці керівника-менеджера Г. Мінцберг визначає 10 управлінських ролей, що виконуються в різні періоди і на різ­них рівнях, поділяючи їх на такі групи:

· міжособистісні — головного керівника, лідера, зв'язуючої ланки;

· інформаційні — приймача інформації, розповсюджувача ін­формації, представника;

· з прийняття рішень — підприємця, який ліквідує порушен­ня, розподіляє ресурси, веде переговори.

Керівник — сукупне поняття, з'являється з поділом праці; суб'єкт діяльності з визначення цілей і способів їх досягнення, стратегії розвитку і управління.

Менеджер — фахівець з розробки і використання системи ме­тодів, принципів, норм, спрямованих на підвищення ефективнос­ті підприємницької діяльності.

Керівник визначає загальні завдання, а менеджер відповідає за виконання конкретних завдань; за це його влучно прозвали «рукою, Що управляє кіньми». Менеджер — представник особливої ланки в суспільному поділі праці, професійній і соціальній структурі.

Менеджер виконує такі функції:

· визначає цілі ділового підприємництва;

· організує мотивацію, а також зв'язок, аналіз, оцінку діяль­ності працівників;

· створює умови для кваліфікаційного зростання працівників;

· формує необхідні організаційні структури і добирає керів­ний склад.

З появою школи менеджменту проблеми управління почали сприймати як суто соціальні, а сам менеджмент — як техніку чи метод управління, що розвивається внаслідок властивій людям тенденції об'єднуватися в певні групи. Залежно від того, які гру­пи є об'єктами управління, автори наукової праці «Організація біз­несу та менеджменту» Е. Петерян і Е. Плоумен виокремлюють такі основні види менеджменту: урядовий, державний, військо­вий, асоціативний, або клубний, бізнесовий, державної власності.

Представники менеджеризму вищим мистецтвом управління вважають управління бізнесом, а менеджмент сприймається ни­ми як специфічний економічний орган індустріального суспільс­тва. На їхню думку, мистецтво управління відрізняється від тех­нічних умінь самою суттю справи, якою управляють, і мене­джмент ніколи не стане точною наукою, а критерієм його якості завжди буде тільки практичний успіх. Мистецтво менеджменту має вирішувати такі завдання:

· створення «виробничої єдності», що потребує усунення всіх «слабких місць»;

· забезпечення максимального розвитку і використання всіх ресурсів системи;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--