Реферат: Предмет соціологічного знання
Макросоціологія основна увага приділяємоделям поведінки, що допомагають зрозуміти сутьбудь-якого суспільства. У ній оперують поняттями: суспільство, культура, соціальний інститут, соціальна система і структура, глобальні соціальні процеси і ін.
Макросоціологи вважають, що суспільствопервинне, а індивід - вторинний(він такий, яке суспільство, в якому він народився і сформувався). Предметом макросоціології є з'являються надіндивідуальні структури. Макросоціологія тяжіє до соціально-філософської традиції, є з'являється в основному теоретичною, наочно-орієнтованою. Алемає і прикладну функцію: вдосконалення суспільствачерез його реформації, сприяння стабілізації, впорядкованості суспільногожиття.
Макросоціологи оперували поняттями «суспільство», «соціальна система», «соціальна структура», «соціальний інститут», «цивілізація», «культура», «масові соціальні процеси» і тому подібне, тобтоабстрактними категоріями. Мікросоціологи вважали за краще міркувати про стимули стимул-реакції поведінки людей і їх реакції, чинники, що зумовлюють їх конкретні вчинки, динаміку показників соціальної життєдіяльності індивідів, норму і патологію їх поведінки і тому подібне.Мікросоціологія вивчає повсюдну поведінку людей в їх міжособовій взаємодії.
Мікросоціологія приділяє велику увагу аналізу кількісної сторони психологічних стосунків людей, які визначаються соціометристамив термінах байдужості, симпатії (тяжіння) і антипатії (відштовхування).
Створеннясоціометрії з'явилося одним з найбільш значущих досягнень соціології як науки за весь період її існування. Впровадження кількісних методів в соціологію істотноперетворило її і дозволило здійснювати дослідження знебаченою раніше точністю, зіставноюздослідженнями в області природничонаукового знання. Одним з найбільш істотнихнаслідків створеннямікросоціології стало зростанняінтересу і можливостейсоціальних досліджень у вивченні різноманітнихпроблем людського існування з використанням кількісних методів і сучасної комп'ютерної техніки.
Прийнято думати, що розвиток макросоціології привів до формування сучасної теоретичної соціології, а мікросоціології – емпіричній (прикладний) соціології. Така оцінка не позбавлена підстави, алене може бути визнана повною мірою достеменною. І у макросоціології, і в мікросоціології є як теоретичний, так і емпіричний рівень. Макросоціологи активно займалися емпіричними соціологічними дослідженнями, а мікросоціологи стали засновникаминайважливіших соціологічних теорій[17,32].
Принципова відмінність макро- і мікросоціології поміщено ув'язнений в іншому – в різному розумінні призначення соціології, її наочноїобласті і дослідницьких методів. Зближення, що тому відбуваєтьсянині, мікро- і макросоціології вельмизначущо для сучасного розуміння її об'єкту, предмету і всіх інших атрибутів.
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ДИСКУСІЙ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ СОЦІОЛОГІЇ
2.1 Предмет соціології: вихідні позиції
Соціологія як спеціалізована область наукового знання виникла в середині XIX ст.ст., точніше - в 20-70-х роках цього століття. Цей перший етап її становлення втілюютьО. Конт, Р. Спенсер, К. Маркс. Цей етап був названий ранньою теоретичною класикою в соціології.
Огюст Конт (1798-1857), став першим засновником соціології. По праву він дав ім'я цій науці, придумавши нове слово: соціологія (sociologie, від лат. societas + греч. logos). На першому етапі своєї творчості, на початку 20-х років XIX ст, О.Конт зрозумів, що колишнє суспільство, основу якого складали релігія і війни, знаходиться в кризі, вмирає. Замість нього народжується нове суспільство: наукове і індустріальне. Священиків замінюють учені, а військових - індустріали (підприємці, керівники, банкіри). Необхідна інтелектуальна реформа: синтез наук і формування позитивної політики.
Головним результатом цієї реформи і є соціологія. Разом з тим соціологія є найскладнішим відгалуженням в ієрархії позитивних наук і тому повинна спиратися на всі позитивні науки. Соціолог С. Фролов [18,40]визначає підхід О. Конта до вивчення суспільства як емпіризм в соціології. О. Конт вважав, що соціологія повинна розглядувати суспільство як організм, що володіє власною структурою, кожен елемент якої повинен досліджуватися з погляду корисності для суспільного блага. Він передбачав необхідність вивчення окремих соціальних фактів, їх зіставлення, узагальнення і перевірку, внаслідок чого будувалася мозаїчна картина окремих взаємозв'язаних фактів, що не вимагають теоретичного узагальнення.
За допомогою соціології Конт намагаєтьсяздолатисоціальні катаклізми свого часу і об'єднати обидва полюси – порядокі прогрес. Прогрес без порядку– це анархія, порядокбез прогресу перетворюється на реакцію. У позитивній політиці порядокі прогрес – це дві нерозривні сторони одного і того ж принципу. Конт сприймає порядокі прогрес перш за всеяк два види суспільнихзакономірностей, які фіксують дві часткисоціології – соціальна статика і соціальна динаміка.
Соціальна динаміка грунтується на певній послідовності етапів розвитку. Згідно згідно з законам розвитку суспільства,за Контом, мають місце три стадії політико-соціальних форм організації[14,4]:теологічна стадія – військовепанування;метафізична стадія – феодальне панування;позитивна стадія – промислова цивілізація.
Ці стадії закономірно слідуютьодна за одною; тому нерівність між соціальними групами пов'язана з певним рівнем розвитку. Рівень розвитку суспільствавизначається не матеріальними змінами, а духовно-етичними стосунками між людьми. Основний закон соціальної динаміки (“закон прогресу”) полягає в тому, що кожен підйом духу через загальний консенсус викликаєвідповідний відгук у всіх без виключеннясуспільнихобластях – мистецтві, політиці, промисловості. Дух скрізьграє керівнуроль, утворюючи силовий центр соціальної еволюції.
Предмет соціології за О.Контом - суспільство в його цілісності, основу якої утворює загальна згода. Це згода, у свою чергу, спирається на єдність історії людства і самої природи людини. Ключем соціологічної концепції Конта служить формула: «раціональна координація основної лави різних подій, відповідна єдиному задуму».
Англійський філософ і вчений Герберт Спенсер (1820-1903) став ще одним засновником соціології. Спенсер бачив перед собою буржуазне суспільство, що склалося. Все глибше диференціюючись у міру зростання, воно зберігає цілісність завдяки новим соціальним інститутам, які стримують загострення суперечностей і удосконалюються, здійснюючи цю функцію. Він порівнював суспільство з жвавим організмом, де кожен орган пов'язаний з іншими і обумовлює його функціонування. Спенсер вважав, що, подібно до біологічних організмів, суспільства розвиваються від простих форм до складніших. В ході цього процесу вони пристосовуються до змінних умов зовнішньої середи. Таким чином “природний відбір” відбувається і в людському суспільстві. Процес адаптації сприяє подальшому ускладненню суспільного пристрою. Розвиваючись від простого, коли всі частки суспільства взаємозамінні, - до складного, коли частки не можуть замінити одна одну. В результаті частки (соціальні інститути) стають взаємозалежними. Всі вони функціонують на благо цілого, щоб існувало само суспільство. У суспільстві армія, економіка, медицина, релігія так само тісно зв'язані, і ніж більше відмінності між їх функціями (ролями), тим важче за одну частку замінити іншою. Таким чином, суспільство в цій теории—это система часток, об'єднаних в єдине ціле. Щоб це ціле не розпадалося, необхідна сильна влада, контроль, суд, правоохрана[25,31].
Всі члени суспільства мають бути згодні слідувати єдиній системі цінностей. А якщо з'являються відхилення, то вони долаються самі або упроваджуються в суспільство. Основним законом соціального розвитку Спенсер рахував закон виживання найбільш пристосованих суспільств, а таким на його думку є суспільство, розділене на класи. Для соціального організму, як і для біологічного, характерне збільшення зв'язаності маси, зближення її часток. Суспільство спочатку знаходиться у ворожому йому оточенні, тому потрібна інтеграція часток і висока пристосовність. Він прийшов до висновку, що соціальні явища утворюють матеріал для науки і соціолог повинен неупереджено личити до аналізу соціальних явищ. Основне питання суспільного життя, на його думку, полягає в тому, наскільки кожен має бути підпорядкований всім, наскільки учений вільний від соціальних «пут» [25,37] в своєму шуканні істини. Вважається, що Г. Спенсер абсолютизував специфічність, дискретність суспільного організму, що приводило до методологічного індивідуалізму в соціологічному дослідженні.
Отже, за Г.Спенсером, предмет соціології - суспільство як соціальний організм, в якому диференціація поєднується з інтеграцією завдяки природній еволюції його соціальних інститутів.
Карл Маркс (1818-1883) на виникле буржуазне суспільство дивився з позицій капіталізму і доводив, що воно вже знаходиться в якнайглибшій кризі і народжує з себе нове, соціалістичне суспільство. Він різко критично відносився до соціологічних учень Конта і Спенсера як буржуазних. Вже до середини 40-х років він створив своє соціологічне учення, яке назвав матеріалістичним розумінням історії. Згідно цьому ученню, глибинною причиною розвитку суспільства служать не ідеї, а матеріальні продуктивні сили. На базі різних способів виробництва виникають різні суспільні формації, або типи суспільства. Безпосередньою рушійною силою історії є боротьба антагоністичних класів, яка повинна завершитися виникненням безкласового, комуністичного суспільства як вищої соціальної цілісності[15,40].
Теорія конфліктів сформувалася на основі ідей К. Маркса про класові конфлікти, які виникають у зв'язку з нерівністю в економічному стані. Він обгрунтував механізм виникнення і розвитку соціального конфлікту, нерівності, що відбуваєтьсяв результаті, яка посилюєтьсяпри домінуванні одних класів над іншими. Соціальні конфлікти він розглядувавяк явище, необхідне для суспільногорозвитку і прогресу.
Отже, предмет марксистської соціології складає суспільство як органічна система, яка розвивається у напрямі цілісності через класову боротьбу і революції.
В українській і російській соціології період ранньої теоретичної класики зачався з середини 60-х років XIX століття, тобто з початком нової епохи в історії нашого суспільства (відміна кріпацтва, розвиток капіталізму, рання лібералізація), і тривав до 90-х років цього століття. На невеликому відрізку часу сформувалися і протиборствували декілька різних концепцій: гуманістично орієнтована «суб'єктивна школа» П.Л.Лаврова, Н.К.Михайловського; географічний детермінізм Л.І.Мечнікова; сцієнтистське («чисто науково») орієнтоване розуміння соціології як вчення про суспільство і його закони Н.І.Кареєва; соціал-демократична інтерпретація марксистської соціології Г.В.Плехановим[24,52].
Незалежно від цих концепцій, під тискомпрактичних завданьсуспільногожиття України, відбувалосянакопичення значних масивів емпіричних даних, характеризуючий стані динаміку соціально-економічної сфери суспільства.Основною ланкою створеннядостатньопоказноїсукупності даних стала земська статистика, яка велася з1865 р. за програмою, розробленою ученими і практиками. Значний вкладу вирішення завданьрепрезентативної вибірки вніс А.А.Чупров. Велику роль зіграв перший загальний перепис населення (1897 р.). З'явилисятеоретично орієнтовані емпіричні дослідження.
Отже, засновники соціології сходилися в тому, що її предмет - суспільство як цілісна реальність, але розрізнялися в розумінні структури суспільства і його динаміки, особливо - його перспектив. В основі цих відмінностей лежали різні соціально-філософські підходи і ціннісно-політичні орієнтації. Емпіричні ж дані існували незалежно від соціологічної теорії. Правда, Конт обгрунтував застосовність в соціології загальнонаукових методів отримання емпіричних даних: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу, але використовував лише наявні дані для ілюстрації своїх положень. Спенсер широко спирався на дані природознавства для соціологічних виводів, що отримуються методом логічної індукції. Досліди отримання емпіричних даних на основі соціологічної теорії зустрічаються у Маркса. Але в цілому класики ранньої теоретичної соціології не усвідомлювали це завдання як фундаментальне. Предмет соціології ще не мав адекватних методів емпіричного дослідження.
2 .2 Предмет соціології в єдності з методологією
Другий етап розвитку соціології якраз і утворює рання теоретико-методологическая класика (від 80-х років XIX ст до першої світової війни). Його характеризує розробка методології соціологічних досліджень, тобто усвідомлення підходів до їх об'єкту і способів отримання емпіричних даних про нього, взаємне співвідношення теоретичною і методологічною компонент соціологічного знання, включаючи емпіричну його складову.
Важливий крок в цьому напрямі зробив один з родоначальників німецької професійної соціології Фердинанд Тьонніс (1855-1936). На різних етапах своєї наукової діяльності він займався аналізом соціальної статистики, провів обширні емпіричні дослідження умов життя низів м. Гамбурга, стану злочинності, тенденцій в області самогубств. В рамках своєї концепції соціології він, разом з теоретичною і прикладною соціологією, виділив емпіричну соціологію як описову дисципліну. Вона спирається на індуктивний метод і використовує поняття теоретичної соціології як спільні установки[19,80].
На думку Тьоніса, суспільство, соціальна дійсність, є з'являються продуктом людської волі. Предметом соціології, на його думку, і є з'являється людська воля як основний чинникв структурі соціуму. За головноюконцепцією Тьоніса суспільствомаєв собі різні стосунки і об’єднаннялюдей і є з'являється таким чином продуктом людської волі. Індивідуальні вирази волі об'єднуються в колективну волю і тим самим в соціальну структуру. Тьоніс розрізняє «волю» двох типів: а) природну — основа «гемейншафта» (спільноти) і б) раціональну — основа«гезельшафта» (суспільства). Перша характеризуєтрадиційне суспільство, а друга — індустріальне. Такі суспільствавідрізняються одне від одного на основі домінуючих в них норм.