Реферат: Предприятия Сумщины

За высокие производственные успехи коллективу более 20 раз присуждалось переходящее Красное знамя Совета Министров СССР, ВЦСПС, Министерства пищевой промыш­ленности УССР и ЦК профсоюза работников пищевой про­мышленности.

С 1975 года завод — постоянный участник ВДНХ СССР и УССР, в 1977 году награжден Грамотой ВДНХ УССР за качество расфасованной продукции.

Большое внимание уделяется на заводе улучшению усло­вий труда, жизни и отдыха трудящихся. Предприятие построило благоустроенный жилой поселок для своих рабочих, инженерно-технических работников и служащих.

На заводе имеются общежития, в которых проживают 800 рабочих, и два детских комбината на 400 мест. В Доме культуры функционирует библиотека с книжным фондом около 24000 экземпляров, работают кружки художественной само­деятельности. При спортивном зале завода организованы шахматная, волейбольная, легкоатлетическая, лыжная, футбольная секции.

К. К. ПАВЛИЧЕНКО

Директор Червонозоряного рафінадного заводу

Наш завод — одне з найстаріших підприємств Сумщини — був побудований у 1869 році.

Молоді, яка працює тут сьогодні, навіть важко уявити собі, в яких умовах жили і працювали перші покоління сумських рафінадників.

Дванадцять годин тривав робочий день на заводі. Розцінки були дуже низькі, часто за однакову роботу платили по-різному: це залежало від ставлення майстра до тієї чи іншої людини.

На заводі працювало багато бідноти з навколишніх сіл. Для одинаків існували гуртожитки, або, як тоді називали, казарми — чоловіча й дівоча. У чоловічій замість ліжок стояли нари. Бруд, сморід. Після важкої праці люди не мали можливості відпочити.

Надзвичайно важкими були умови праці. У приміщеннях стояла страшна духота, але відкривати вікна не дозволялося: високої температури вимагала тодішня технологія виробітку цукру. Не дивно, що люди часто непритомніли, хворіли і кінець кінцем ставали інвалідами. Та хазяїна підприємства це мало турбувало, його цікавили тільки прибутки.

У міру зростання класової свідомості робітників вони все ясніше розуміли, що слід організовано боротися проти експлуататорів. 1900 року на заводі був створений невеликий соціал-демократичний гурток. Його члени вели пропаганду серед робітників, організовували маївки, читали сумча-нам нелегальну літературу.

Уночі проти 25 лютого 1903 року 1300 робітників оголосили страйк, зажадавши восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів, кращої медичної допомоги. Робітників нічної зміни, які підійшли на той час, страйковий комітет не допустив до роботи, і вони приєдналися до страйкуючих. Викликаний адміністрацією ескадрон драгун­ського полку не зміг залякати робітників. Революційне піднесення охопило весь повіт.

В 1907 році на заводі вибухла велика пожежа. Кажуть, що завод підпалив сам хазяїн, щоб одержати страховку. Дерев'яний корпус, зношене устаткування його вже не влаштовували. Одержавши велику страхову суму, він негайно заходився на тому ж місці будувати нове заводське приміщення.

До наших часів дожили тільки стіни спорудженого тоді цегельного приміщення. За роки Радянської влади завод виріс, перетворився на одне з найбільших під­приємств цукрової промисловості в республіці. Наш колектив сміливо йде шля­хом технічного прогресу. Раніш ми застосовували два способи виробництва рафінаду: так званий головний і спосіб Крінера. Обидва вони були надзвичайно трудомісткі, вимагали великих затрат руч­ної праці, виключали можливість застосу­вання механізації. Перехід на виробництво пресованого рафінаду вимагав повної реконструкції підприємства. Завдання не­легке. Але колектив заводу вирішив: реконструкція нам під силу. З великим ентузіазмом взялися за діло всі—і ветерани заводу, і молоді робітники, що тільки-но починали свій трудовий шлях у колективі.

А скільки наполегливості проявили ро­бітники зміни комуніста Миколи Ізотовича Танцюри, молодіжної бригади Галини Іва­нової, бригади Зінаїди Йосипівни Соколов-ської. Вони не мали спеціальностей буді­вельника або монтажника, але успішно де­монтували старе устаткування й готували місця для нового. За 1959 рік у брухт здали 1200 тонн морально зношених машин і апаратів.

Переобладнали всі чотири поверхи за­воду. Повсюди з'явилися нові високопродуктивні машини з програмовим управлін­ням, потокові лініі\ транспортери та інші засоби механізації й автоматизації трудомістких процесів.

Успішно працюють, наприклад, нові безперервно діючі горизонтальні центрифуги, що їх виготовили наші земляки — машинобудівники Сумського заводу ім. Фрунзе, автоматичні центрифуги ВМА, які застосовуються на виробництві рафінова­ного піску. Власними силами працівники

підприємства виготовили і змонтували різне устаткування, щоб створити єдину автоматизовану потокову лінію по випуску рафінованого піску.

Значну частину продукції ми даємо у вигляді пресованого рафінаду. Спочатку після реконструкції технологічний процес поділявся на окремі операції: пресування, сушіння, транспортування, охолоджування, коління, упаковування тощо. Об'єднати ці процеси допомогли пресово-сушильні агрегати.

Все виробництво пресованого цукру сполучено було в єдиному потоці. Потім до цих агрегатних ліній приєднали колочно-пакувальні автомати.

Вони самі дозують, колють спресовані бруски цукру, виготовляють картонні ко­робки, вкладають до них цукор і заклею­ють пачки.

Так автоматизовано весь технологіч­ний процес виготовлення пресованого рафінаду — від розрідженого цукру, «кашки», аж до упаковування. Автомати застосо­вуються й на зашиванні мішків з рафінованим піском та пресованим рафінадом, що дало змогу прискорити виробничий процес.

Раніше десятки вантажників звалю­вали собі на плечі важкі мішки з готовою продукцією й несли до сховищ. Кілька ро- д ків тому ми побудували галерею каркас- с ного типу на колонах, обладнали в ній с-транспортери, по яких продукція пливе до складу. Укладання у сховищах мішків та ящиків штабелями теж тепер механізовано.

Заводська теплоелектроцентраль пра- -» пює тепер на газі. Це дозволило зміцнити енергетичну базу підприємства: продуктивність парових котлів збільшилась на п 25—ЗО процентів, коефіцієнт їх корисної ^н дії теж значно зріс. Відпала потреба заво- ^т ' зити щороку близько ста тисяч тонн ву- в гілля. Незмірно полегшилися умови праці т людей, які обслуговують парові котли;

чистіше стало не тільки на заводському по- ^с двір'ї, але й в повітряному басейні міста.

Зовсім змінився вигляд наших цехів. Підлога вимощена метлаською плиткою, стіни облицьовані білими плитками. Вста­новлені світильники закритого типу, які виключають можливість вибухів цукрового пилу, все устаткування пофарбоване за ви­могами технічної естетики. Потужні венти-ляц-йні установки видаляють з цехів пару, цукровий пил, освіжають повітря, знижу­ють температуру в гарячих цехах. Значна частина виробничої площі, що вивільнилася під час реконструкції, використана для розширення побутових приміщень.

На подвір'ї підприємства, в цехах, біля заводського клубу — скрізь квіти. У нашому парку висаджено сотні тисяч кущів найрізноманітніших видів троянд, жоржин, піонів, тюльпанів, гладіолусів, лілей, гортензій...

Про економічну ефективність здійснених на підприємстві заходів найкраще свідчать такі цифри: якщо в 1958 році на виробництво 100 цент­нерів продукції витрачалося ЗО людино-днів, то тепер затрати не переви­щують 13 людино-днів. За показниками собівартості продукції наш завод вийшов у число передових підприємств країни.