Реферат: Предприятия Сумщины

Перебудова старого заводу, докорінна зміна технології — справа не менш складна, ніж освоєння нового виробництва. Ми успішно справилися з цим завданням завдяки великій творчій активності всього заводського колективу.

Більш як чверть століття працює на заводі Антон Кирилович Спицин. Прийшов він на підприємство, не маючи спеціальності. Спочатку тесля­рував, потім вивчився на слюсаря, став турбіністом. Тепер він — началь­ник цеху. Десятки його раціоналізаторських пропозицій сприяли механі­зації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці.

Я тут згадаю лише про один винахід Антона Кириловича: верстат для підготовки пакувального паперу, з якого виготовляються пачки для рафінаду. Використання цього верстата дає заводові щороку десять тисяч карбованців економії. Кращого раціоналізатора А. К. Спицина нагоро­джено орденом Трудового Червоного Прапора.

Наполегливо працюють над удосконаленням виробничих процесів Іван Федорович Шепеленко, слюсар Іван Данилович Бондаренко, майстер Іван Васильович Потєшний та багато інших людей творчої думки.

Ми пишаємося своїми виробничниками, такими, як Олександр Гаври­лович Черниш. Він — висококваліфікований варщик утфелю, а в ремонт­ний період успішно справляється з обов'язками слюсаря. Олександр Гаврилович одним з перших на заводі став ударником комуністичної пра­ці. Йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Після закінчення школи прийшла до нас Ганна Стольна. Швидко ово­лоділа професією пресувальниці рафінаду і очолила бригаду. За великі успіхи в роботі

її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання

по вдосконаленню виробництва. Ліквіда­ція окремих періодичних виробничих про­цесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього технологічного процесу в єдиному потоці.

Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних ро­біт слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і пересув­них. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу думку, замість дерев'я­ної тари застосувати картонні ящики та паперові пакети.

Широкі горизонти відкриває перед ко­лективом рафінадників економічна рефор­ма. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено. Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у споживачів.

Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив, що йому під силу розв'язувати найсклад­ніші виробничі завдання. А нині кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний ювілей Вели­кого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і в цій п'яти­річці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьків­щину новими звершеннями.

ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ

Недалеко від центральної частини міста Суми стоїть завод-красень з короткою назвою: «ЧРЗ»—Червонозо-ряний рафінадний завод.

Підприємство це має цікаву історію.

На лівобережжі України, там, де біжать води притоків сивого Дніпра — річок: Сули, Псла та Ворскли, широко розкинулись землі Сумщини. Тут з давніх-давен виро­щується цукровий буряк.

На території колишнього Сумського повіту в мину­лому столітті виникли кілька цукрових заводів. На околиці міста Суми був збудований один з найбільших для того часу рафінадний завод, Господар Харитоненко назвав його «Павловский» — ім'ям свого молодшого сина Павла.

Важка доля дісталася тим, кому «пощастило» потра­пити в заробітчани до спадкоємця Харитоненка. Будували завод іноземці. Тільки на важких, другорядних роботах гнули спини сумчани та біднота з навколишніх сіл.

Гірко було і тим, що наймитували на цукрових плантаціях або на заводі. Злидні, хвороби, нестатки були постійними супутниками людей, які потяглися на заробітки, щоб не померти з голоду.

Історія і живі свідки тих часів розповідають про жахливі умови праці. На заводі і навколо його території завжди було брудно. В цехах стояла виснажлива спека. Вентиляції не було.

Каторжна робота на виробництві цукру знесилювала людей, часто калічила їх.

Виробництво цукру було примітивне, шкідливе для здоров'я робітників. Рафінад виготовлявся двома способами: головним і за методом Крінера. Всюди панувала ручна праця. Наприклад, форми головного способу милися вручну, потім їх встановлювали на вагончики, зали­вали утфелем. Охолоджені головки цукру вагою по 20—22 кг (50—55 фунтів) знімалися за допомогою так званих «пут»: руки робітника сплутувались ланцюгом, схоплювали головку під обручем форми і з величезним напруженням знімали важку глибу. На інших операціях робітникам доводилось на плечах переносити це солодке каміння.

На підприємстві не було ніякої турботи про здоров'я робітників, про безпеку праці.

Рік у рік зростала класова свідомість робітників. Вони почали виступати проти економічного і політичного гніту, організовували страйки, висували вимоги про поліпшення умов праці, скасування штрафів тощо.

Друге народження

Настали буремні часи 1917 року. Сумські трудівники взяли активну участь в революційних боях.

Підприємство було націоналізовано і створено колек­тивне управління.

— Кого ж оберемо головою управління? Це питання непокоїло всіх. Адже серед робітників не було жодної грамотної людини, яка могла б очолити колегію, керувати виробництвом. Довго міркували.

— Хай Яків Петрович головує.