Реферат: Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні
Проблема причин злочинності є однією з основних у кримінології. Важливою вона залишається і при дослідженні окремих видів злочинності. Злочинність як специфічне негативне соціальне явище має притаманні їй закономірності і структуру, основу якої становлять різноманітні зв’язки злочинів між собою. Перед кримінологією стоїть завдання виявити специфічні закономірності злочинності та соціальні процеси, які її детермінують. Не можна не погодитись із думкою В.М. Кудрявцева, що можливі різні підходи до проблеми причин злочинності і широкі історичні огляди, і соціально-економічні дослідження, і конкретно-соціологічний аналіз видів правопорушень, і порівняльне вивчення різного роду криміногенних факторов [7, с. 3].
Деструктивні тенденції, що відбуваються сьогодні в соціально-економічній і політичній сферах, активізували процеси, які призводять до падіння добробуту населення, зниження його культурного рівня. Усе це призводить до ускладнення криміногенної обстановки в державі. За таких умов, як виявляють кримінологічні дослідження, актуалізується проблема причин і умов як злочинності загалом, так і окремих видів злочинів. Тому дослідження цієї проблеми і вироблення оптимальних шляхів її вирішення має важливе теоретичне та практичне значення. Таким чином, важливість вивчення проблеми причин та умов злочинної поведінки у кримінології залишається тому, що пояснює джерела походження та відтворення цього негативного явища об’єктивної дійсності.
Слід наголосити, що причиновість є філософською категорією, під якою розуміють зв'язок між явищами, у результаті якого одне чи кілька взаємодіючих явищ становлять причину, яка, у свою чергу, породжує інше явище – наслідок. Вірно зауважують вчені, що причиновість – це генетичний зв'язок, дія якого поширюється як на явища природи, так і на ті, що відбуваються в суспільстві [1, с. 97]. Слід погодитись із зазначеною позицією, оскільки зміст її полягає в тому, що явища або процеси реальної дійсності виникають і розвиваються закономірно, в результаті існування певної сукупності причин.
Як відомо, об’єднуючим терміном для причин та умов злочинності у кримінології є поняття «криміногенні фактори». Під ним розуміють рушійну силу будь-якого процесу, явища. Зазначене свідчить, що криміногенні фактори, у свою чергу, зумовлюють злочинні дії. Так, кримінологи причину визначають як вирішальний, активний фактор, а умову – як відносно пасивний фактор, що впливає на розвиток причинового зв’язку, не породжуючи при цьому наслідку [5, c. 45].
У кримінологічній науці фактори, що породжують злочинність, прийнято називати детермінантами. Це зумовлює те, що коли розглядають поняття детермінант злочинності, через призму філософського вчення про причиновість, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині «виконати свою справу» [4, с. 59].
Таким чином, причини та умови злочинності охоплюються процесом детермінації, за якого фактори, котрі сприяють виникненню злочинності, називаються криміногенними, а фактори, які протидіють виникненню злочинності, – антикриміногенними.
З огляду на зазначене можна стверджувати, що між причинами і умовами існує тісний взаємозв’язок, який проявляється у тому, що умови самі по собі не можуть породжувати злочини і злочинність, однак без них причини не можуть ані сформуватися, ані реалізуватися. Причини породжують злочинність, умови – сприяють дії причини. Отже, під умовами злочинності необхідно розуміти такий комплекс явищ, що самостійно не здатний породжувати злочинність як наслідок, але, співіснуючи поряд із причинами, він сприяє їм, полегшує їх формування і подальшу реалізацію [6, с. 17].
Н.А. Стручков зауважує, що безпосередні причини злочинності слід шукати у сфері свідомості, оскільки «всі рушійні сили, які викликають дії людини, неминуче повинні пройти крізь її голову, повинні перетворитися на подразнення її волі. На думку А.Р. Ратинова, «безпосередні причини і джерела винної поведінки злочинців завжди лежать у свідомості особистості людини, яка вчинила злочин. В іншому ж випадку відсутніми є підстави ставлення у провину та відповідно вчинене діяння не може розглядатися як злочинне. Іншими словами, ніякі зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами протиправної поведінки, якщо вони не стали внутрішніми детермінантами людської діяльності. Інакше людина не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки є лише пасивною ланкою у причиновому ланцюжку, іграшкою у фатальному поєднанні зовнішніх сил і обставин, які призвели до негативних наслідків [10, с. 15]. Зазначене свідчить, що воля та свідомість особи є визначальними у формуванні злочинної поведінки.
Проте слід відмітити, що у процесі розвитку кримінологічної науки єдності в позиціях вчених щодо розв’язання проблеми детермінації злочинності не знайдено. Вона і сьогодні залишається дискусійною. Існує багато теорій та концепцій щодо того, що саме визначає і зумовлює існування злочинності. Такий стан зумовлений значною кількістю різних методологічних підходів, з яких виходять автори та прихильники цих теорій і концепцій.
Недосконале пізнання природи злочинності зумовило існування у кримінології великої кількості різноманітних теорій пояснення причин та умов злочинності. Всі кримінологічні теорії причин і умов злочинності можна розмежувати за трьома напрями (школами, концепціями) залежно від того, яку з причин визначають головною, пріоритетною в системі детермінант злочинності. Наприклад, соціологічні теорії надають пріоритету соціальним, зовнішнім умовам, які оточують людину. Біологічні теорії вбачають сутність проблеми у самій людській природі. Слід зазначити, що біологічні концепції рідко зустрічаються у чистому вигляді, коли основними визнаються фактори біологічної організації людини. Лише Ч. Ломброзо на першому етапі власних досліджень вбачав причини злочинності виключно у людській природі. З часом Ломброзо погодився з тим, що на злочинність здійснює вплив не лише антропологічний фактор, а й соціальні фактори. Одним з головних аргументів проти біологічного підходу є зростання злочинності, яке неможливо пояснити змінами людського організму.
У культуроцентричних теоріях вирішальним визнається чинник людської культури. Слід наголосити на тому, що причини і умови, що породжують ті чи інші явища, діють і у фізичній, і у біологічній, і у соціологічній формах природи. У кожній з цих форм природи причини і умови діють по-різному, мають свої особливості, які треба враховувати.
Ряд авторів взагалі заперечують не тільки необхідність, а й саму можливість класифікації причин і умов частково, тому що вважають неможливим виділяти такі явища, які слугують тільки причиною або тільки умовою злочинності з причини мінливості функцій, які вони несуть за різних обставин [1, с. 163]. Дійсно, це зауваження є слушним, тому що одне і теж явище може бути і причиною, і умовою. Досить влучним, на наш погляд, є підхід до цього питання В.М. Кудрявцева: «Хоча причина й умова дійсно змінюється, але це відбувається в обмежених межах. Наприклад, демографічні дані особи ніколи не можуть бути загальною причиною правопорушень» [3, с. 127]. Як бачимо, попри, здавалося б неможливість розрізнення причин та умов, це потрібно робити, визначити, що сприяє формуванню і прояву злочинної поведінки людини.
Недоліки соціоцентричних та біоцентричних теорій полягають у тому, що між причинами і умовами злочинності важко провести розмежування. В одних випадках причина стає умовою, в інших – умова причиною. На нашу думку, враховуючи тісний зв'язок причин і умов злочинності все ж таки необхідно шукати фактори, які становлять причини, а які умови, оскільки кожен з них відіграє визначену роль у породженні злочинного наслідку. Зазначене розмежування сприятиме діяльності правоохоронних органів у виявленні та запобіганні суспільно небезпечним діянням, адже найважливішим завданням, що стоїть перед слідчим є з’ясування причин і умов, які породжують вчинення злочину (ст. 23, 23–1, 23–2 КПК України).
Відсутність розмежування причин і умов злочинності спонукала нас ґрунтовніше дослідити культуроцентричні концепції. Слід звернути увагу на те, що в зазначених концепціях (культуроцентричних) існують різні погляди вчених на пояснення злочинності. Наведемо деякі з них. Так, вітчизняні вчені звертають увагу на теорію Т. Селліна, який запропонував пояснення злочинності через «конфлікт культур». Коли культурні цінності засвоюються у різних середовищах, то виникає конфлікт культур, що часто й виявляється у злочинній поведінці [5, c. 52]. Тому, кримінологія повинна акцентувати увагу на конфліктах правових та неправових норм поведінки.
Таким чином, теорії субкультур пояснюють причини злочинності тим, що загальні норми культури суспільства не узгоджуються з нормами культури певної соціальної групи.
Виходячи із зазначеного, культура як суспільний феномен реагує на всі зміни, що відбуваються у суспільстві. За допомогою неї здійснюється певний вплив на суспільство, формується і визначається переважна більшість соціальних процесів, включаючи і такі негативні, як злочинність. Це свідчить про те, що соціологічні концепції пояснення детермінант злочинності залежать від культури.
В межах зазначеної концепції існують різні визначення культури. Т. Парсонс розглядає культуру як організовану систему, що спрямовує соціальні дії особистості, має регулятивну силу та впливає на всі соціальні процеси. Так, культура у Т. Парсонса відзначається стабільністю, сталістю, певною консервативністю, що позитивно впливає на стабільність суспільства взагалі [5]. Він вважав культуру основою розвитку і функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Як відомо, культуру розглядають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створені суспільством і характеризують певний рівень його розвитку. Однак, на нашу думку, найбільш вдалим для кримінологічної науки є поняття, згідно з яким культура – це міра узгодженості волі й свідомості людей з законами природи [8, с. 138].
Як слушно зазначає прихильник культуроцентричної концепції український кримінолог О.М. Костенко, дія будь-яких соціологічних і біологічних факторів у суспільному житті, в тому числі у породженні злочинності, визначається волею і свідомістю, а те, як саме воля і свідомість визначають дію вказаних факторів, – залежить від культури людей. Тому справедливою є формула: «Яка соціальна культура громадян – таке й їхнє життя» [7, с. 128]. На нашу думку, наведене дає підстави для висновку, що зазначена концепція є найбільш вдалою методологічною базою для пояснення детермінант злочинності.
Відповідно до розглядуваної концепції причини злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан – тобто спричиняють формування в особи комплексу сваволі й ілюзій, виявом якого і є злочини. Умови, відповідно, це фактори, що необхідні для того, щоб комплекс сваволі й ілюзій проявився саме у вигляді злочину [10, с. 76]. Таким чином, під причиною вчинення конкретного злочину слід розуміти ті негативні явища і процеси, під впливом яких у винної особи виник комплекс сваволі та ілюзій. Під умовою – ті явища і процеси, в результаті яких цей комплекс проявився у вигляді злочину.
Через призму культуроцентричної концепції розглянемо причини і умови статевих злочинів щодо неповнолітніх. До причин зазначеної категорії злочинів слід віднести чинники, які зумовлюють відсутність у особи належного рівня культури у задоволенні сексуальних потреб. Це безкультур’я виражається у використанні неповнолітніх для свого статевого задоволення.
Відсутність належного рівня культури спричинила виникнення у досліджуваних нами осіб комплексу сваволі та ілюзій. До чинників, які зумовили відсутність у особи належного рівня культури у статевих зносинах, слід віднести вплив сімейного оточення на формування культури задоволення сексуальних потреб. Як відомо, з початком життя людина постійно перебуває у спілкуванні з іншими людьми та знаходиться в малих соціальних групах, які впливають на неї та утворюють її соціальне середовище. Головним у функціонуванні злочинної поведінки є конкретне середовище, в якому відбувається розвиток особистості. Саме воно формує ціннісні орієнтації, переконання, які в подальшому допомагають їй обрати відповідну модель поведінки.
Конкурувати з сім’єю на початковому етапі не може жоден виховний заклад, адже саме родина з перших днів життя дитини бере на себе турботу про її здоров’я та виховання, дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє у них певні уявлення та навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми, надійно охороняє і захищає від життєвих труднощів та негараздів [14, с. 73].
Як слушно зазначає І.П. Васильківська, сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховання відносин у сім'ї характеризується природною близькістю між вихованцем і вихователем, інтимним та емоційним ставленням батьків і дітей один до одного. Йдеться не лише про почуття любові і довіри, а й про відчуття дітьми своєї безпеки, захищеності, можливості ділитися своїми переживаннями, отримувати допомогу. Притаманні здоровому сімейному колективу почуття взаємної довіри, зацікавленості, взаємного піклування між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми створюють якнайсприятливіші умови для здійснення сім’єю своєї виховної та водночас [5, с. 3] антикриміногенноїфункції, результатом чого є успішне формування людської особистості.
Судова практика підтверджує, що чинником, який формує комплекс сваволі та ілюзій і який під впливом нижче розглядуваних умов може проявитися у вчиненні статевих злочинів щодо неповнолітніх, є наявність криміногенного впливу сімейного середовища або найближчого оточення за межами сім’ї. Важливо підкреслити, що першим соціальним середовищем, у якому розпочинається формування повноцінної особистості, є сім’я. В ній виховуються такі важливі якості людини, як стриманість, повага до іншої статі, непримиренність до насильства та цинізму, культура інтимних стосунків.
Проведене нами емпіричне дослідження виявило, що формування злочинної поведінки осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, здійснюється під впливом негативних процесів, які відбувалися в їхній сім’ї. Так, 75% засуджених за статеві злочини проти неповнолітніх проживали в неблагополучних сім’ях, у яких насильницькі форми поведінки стали нормою. Нерідко траплялися випадки статевих зносин батьків у присутності дітей. Значний вплив на формування злочинної поведінки мав розбещуючий вплив дорослих у період статевого формування дитини. У результаті такого впливу в особи сформувались переконання, що задоволення статевих потреб можливе будь-яким способом і до будь-якої особи. При цьому це мотивувалося тим, що, мовляв, до нього застосовувались такі самі дії, то чому ж він не може цього робити стосовно інших.
Слід зазначити, що у благополучних родинах, де виховувались засуджені, батьки не приділяли дітям належної уваги, або, навпаки, потурали їхнім забаганкам. Внаслідок такого виховання у досліджуваних нами осіб сформувалась психологічна атмосфера вседозволеності. На нашу думку, всі наведені негативні впливи сімейного оточення не могли не вплинути на волю та свідомість досліджуваних нами злочинців.
Слушно з цього приводу зазначив А.С. Макаренко: «Виховує все – люди, речі, явища, але у першу чергу батьки. Значення батьків при вихованні дітей просто неможливо переоцінити. Від батьків дитина одержує ласку і хліб, від них чує перше слово, навчається робити перші кроки у житті. І від того, як батьки зуміють виховати свою дитину, нерідко залежить її доля» [8, с. 18–20].
Отже, наведене дає підстави констатувати, що на сучасному етапі розвитку нашої держави, сім’я не виконує покладеної на неї антикриміногенної функції. У свою чергу байдужість батьків викликає відповідну реакцію з боку дітей. У сім’ях, де батько й мати зайняті лише своїми справами, діти прагнуть знайти собі товариство і бути якнайдовше поза сім’єю [2, с. 84].
Проведене нами анкетування засуджених підтвердило, що переважна більшість осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, не отримували належної уваги з боку сім’ї (Додаток А). Тому недостатня увага батьків до дітей зумовила те, що вони шукають її в оточенні вуличних компаній. Здебільшого такі компанії виникають для спільного проведення дозвілля. Як правило, таке оточення характеризувалося легковажно-безвідповідальним ставленням до встановлених правил поведінки. Підлітки в таких компаніях спілкуються з уже розбещеними однолітками та ведуть цинічні розмови про інтимні сторони життя, що впливає на зростання статевого потягу. Під впливом зазначених факторів формуються погляди на життя підлітка, його звички, які переростають у норми поведінки [6, с. 14].
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--