Реферат: Принцип розподілу влад за Конституцією США
Під республіканською формою “батьки-засновники” розуміли виборний відповідальний уряд, котрий змінюється у встановлені строки. А державне правління базується на договорі народу з цим урядом. У відповідності зі схемою розподілу влад закріплювалося три носія державної влади - конгрес, президент і Верховний суд - і їх взаємодія у формі “стримувань і противаг”. Така система, за задумом авторів, могла запобігти концентрації влади в руках одного з них.
Влада конгреса обмежувалась переліком повноважень у статті I; чіткий перелік повноважень президента у статті II. Юридикція федеральних судів обмежена колом справ, окреслиним в статті III. Розподіл влад один із найстаріших політико-правових принципів, котрий був прийнятий американцями-колоністами від англійців, а потім збагачений французьською політичною думкою і власним досвідом і традиціями. Американський історик Г. Аптекер писав: “Розподіл законодавчої, виконавчої і судової сфер державного управління перешкоджає зосередженню влади і тим самим не допускає росту теранії”[1] .
Принцип розподілу влад з моменту своєї появи на американському грунті пройшов довгий і непростий шлях. Спершу, у колоніальний період цей принцип був лише гаслом у боротьбі проти британського колоніального гноблення. Після проголошення незалежності він набуває рис конституційного принципу і знаходить свій прояв в Основних законах тринадцяти незалежних штатів. До часу скликання в 1787 році Конституційного конвента американці не тільки ознайомились з теоріями Дж.Локка і Ш.Монтеск’є, але й випробували їх на практиці.
Засновники конституції поклали в основу органзації, компетенції і взаємодії вищіх органів державної влади свій особливий американський варіант, який перейшов в систему “стримувань і противаг”. Слід особливо підкреслити, що вони ніколи не думали про три повністю незалежні влади. “Батьки-засновники” знали, що влада єдина і належить народові. Вони були глибоко переконані в тому, що для надійної охорони суспільства від можливої теранії єдина федеральна влада повинна бути розподілена між її трьома гілками. Горизонтальний розподіл повноважень доповнювався вертикальним - між федеральним урядом й органами влади в штатах і на місцях.
На мій погляд європейські теорії з плином часу трансформувалися в чисто американську. Про це свідчать деякі аспекти. По-перше, всі три “гілки” мають різні джерела формування. По-друге, всі органи державної влади мають різні строки повноважень. По-третє, кожна з влад має можливість стримувати і нейтралізовувати узурпаторські посягання другої. Буква і дух конституції основну роль відводять президенту як верховному носію виконавчої влади. Дана система була покликана забезпечити стабільність державних і правових інститутів.
1. Політико-правові принципи як основа функціонування держави.
Як було вже вище згадано, в фундаменті конституційної системи американської держави закладено три основних політико-правових принципа - розподіл влад, федералізм, судовий конституційний нагляд.
Принцип розподілу влад реалізується через систему “стримувань і противаг” і передбачає розмежування між трьома гілками влади (на федеральному рівні) відповідних функцій.
США є президенською республікою. ЇЇ особливості: злиття повноважень голови держави і голви уряду в одній посадовій особі - президенті; парламент обирає президента, який формує уряд (в США голви міністерств призначаються президентом); відсутність у президента права розпуску вищого законодівчого органу, а в конгреса приймати вотум недовіри уряду, заборона депутатам бути членами уряду і навпаки.
Принцип розподілу влад передбачає і певну взаємодію, в результаті якої і не допускається переважання однієї влади над іншою, або за рахунок іншої. Так, конгрес, носій законодавчої влади, може відхилити законопроекти, представлені головою виконавчої влади - президентом. Президент затверджує законопроекти, прийняті конгресом, і має право накладати вето на ті з них, з якими він не погджується. Багато з повноважень президента реалізуються лише при схваленні їх сенатом (укладення міжнародних угод, наприклад).
Носій судової влади - Верховний суд США фрмується сумісно президентом і сенатом: перший називає кандидатів, другий ці призначення затверджує. Верховний суд має право кінцево визнати недійсними (як невідповідні конституції) закони конгреса і акти виконавчої влади. Але характерною особливістю процесу розвитку системи розподілу влад є неухильний ріст ролі президенської влади.
2. Законодавча влада: дуалізм системи.
Законодавча влада в США втілюється конгресом і законодавчими зборами штатів - легіслатурами.
Конгрес США складається з двох палат - сената і палати представників. Засідання конгреса проходять в будинку Капітолія, який знаходиться в центрі міста Вашингтон.
Число членів палати представників зафіксовано в 1912 році з тих пір не змінювалось - 435. В теперішній час кожний член палати представників представляє більш 500 тисяч виборців. У відповідності з результатами перепису населення, який проводиться кожних 10 років, міста в палаті перерозподіляються між штатами. Право встановлювати межі виборчіх округів по виборам в палату представників належить легіслатурі кожного штату.
За конституцією США кожний штат повинен бути представлений в палаті по меншій мірі одним членом. Члени палати представників вибираються на дворічний строк, який починається з січня наступного після виборів року. Це значить, що кожних два роки склад палати оновлюється, цим же інтервалом вимірюється строк повноважень всього конгреса кожного скликання. Конгрес кожного скликання проводить дві сесії. За конституцією президент може скликати конгерс на позачергову сесію.
Сенат. Кожний штат представлений в сенаті двома членами, тобто приблизно 100 сенаторів. Кожний сенатор обирається в своєму штаті на 6 років. На відміну від палати представників кожних два роки підлягає переобранню лише 1/3 сенаторів, що забезпечує певну стабільність складу цієї палати. За традицією сенат займає більш привілейоване становище ніж палата представників.
Конституційні повноваження конгресу дуже широкі. Одне з важливіших місць займає прерогатива у фінансовій області - те, що в США прийнято іменувати “влада гаманця”. Конгрес встановлює єдині по всій території країни податки, мита, податі та акцизні збори, затверджує федеральний бюджет і виділяє асигнування на всі без виключення державні акції, бере гроші в кредит і виплачує борги від імені США, регулює зовнішню торгівлю і торгівлю між штатами. “Влада гаманця” дає конгресу вплив на зовнішню і військову політику. Конгрес може відмовити президенту у виділенні асигнувань для тої чи іншої цілі, скоротити чи збільшити їх, чи обговорити використання коштів певними умовами.
Конгресу належить важлива функція контроля за діяльністю урядових установ і відомств. Такий контроль впроваджується шляхом розслідуваннь з різних питаннь, перевірки виконання бюджету, нагляд за організацією і діяльністю уряду. Велика роль у виконанні цієї функції належить спеціалізованим установам конгресу, таким, як Головне контрольно-фінансове управління, Управління по оцінці технології, Бюджетне управління при конгресі.
Важливою функцією діяльності Конгесу є проведення слухань і розслідувань. Державні секретарі, які не можуть бути членами Конгесу, все ж таки запрошуються в Комітети Конгресу для відповіді на питання конгресменів, які виникають при розгляді основних проблем зовнішньої політики. Таким чином, відбувається обмін інформацією і думками між відповідним комітетом конгресу і “спорідненим” виконавчим відомством.
Функція розслідування будь-якої конкретної сфери діяльності законодавчих і державних ланок апарату, а також окремих посадових осіб федеральних органів, крім контролю над урядом забезпечує конгрес інформацією і допомогає, хоча б теоритично, підвищенню ефективності законодавства. Ця функція буває спрямована на те, щоб за допомогою засобів масової інформації викликати в країні підтримку чи опозицію політиці уряду, виявити суспільну думку з питань внутрішньої та зовнішньої політики.
Конгрес оголошує війну, формує збройні сили і виділяє асигнування на їх утримання, видає правила по управлінню і організації сухопутних і морських сил. Ці повноваження дають конгресу можливість впливати на формування воєнного бюджету країни і організацію її збройних сил. Але дійсність права конгресу на оголошення війни обмежена тим, що президент як головнокомандуючий веде війну і відповідає на зненацький напад, тому використання армії переросло в прерогативу виконавчої влади. “За всю свою историю США около 200 раз использовали вооруженние силы в различных конфликтах, но до настоящего времени конгрес лишь 5 раз воспользовался правом объявления войны: в 1812 , 1846, 1898 гг. и в двух мировых войнах”.[2] Разом з повноваженнями, які виконують разом обидві палати, існують і такі, які може виконувати лише одна з них. За конституцією всі законопроекти щодо державних прибутків повинні виходити лише від палати представників, сенат може запропонувати до них поправки та брати участь в їх обговоренні. Це право надає палаті представників певні переваги при розгляді фінансових питань. Цій палаті також належить право вибору президента США, якщо ні один із кандидатів не отримав більше полвини голосів виборців.
Найважнішими повноваженнями сената є його участь у прийнятті США міжнародних зобов’язань у формі договорів і участь у призначенні на вищі посади державного апарата. Президент має право ратифікації укладеного ними договора, тільки отримавщи прийняту 2/3 присутніх сенаторів резлюцію ухвалення договора, яка містить формулу “поради і згоди”. Сенат може ухвалити чи відхилити договір повністю чи обумовити його прийняття поправками і умовами.
Виконавчій владі стає можливим обходити конституційні вимоги про те, що укладання міжнарадних договорів можливе лише зі згоди сената. Для цього використовується форма міжнародної домовленості (виконавча угода). Вона укладається президентом чи іншим органом виконавчої влади з представниками зарубіжних урядів і не підлягає затвердженню сенатом. Виконавчі угоди або надаються конгресу у порядку інформації, або підлягають схваленню обома палатами звичайною більшістю після їх укладання. В XX ст. виконавчі угоди як форма міжнародних договорів широко використовуються, і в даний час в декілька разів перевищують кількість договорів, укладених США. Виконавчі угоди мають такуж юридичну силу як і договори.
Прерогативою сенату є контроль за призначенням посадових осіб уряду. Сенат затверджує призначення керівників урядових відомств, дипломатичних представників, членів Верховного Суду, федеральних суддів, а також переміщення і просування вищих чинів збройних сил і закордонної служби. Сенат рідко погоджується на призначенних президентом в уряді; відхилення кандидатур в члени Верховного суда буває частіше. Не підлягають затвердженню сенатом призначення на пости в апараті Білого дому. В випадку, якщо ні один з кандидатів у віце-президенти не отримає 1/2 голосів виборців, сенат його обирає. Конституція надає конгресу право усувати від посади при засудженні у порядку імпічмента посадових осіб, включаючи президента і віце-президента, якщо вони будуть визнані у зраді, хабарництві чи інших серйозних злочинах чи проступках. При цьому повноваження палат також розділені: тільки палата представників має право порушувати розслідування в порядку імпічмента і тільки сенат здійснює суд (для засудження необхідно 2/3 голосів присутніх сенаторів). У випадку визнання винним сенат усуває його з посади, потім йде притягнення до кримінальної відповідальності на загальних умовах. П’ять разів процедура імпічмента порушувалась проти президентів: три відхилив сенат, 1868 рік - Джонсон був виправданий сенатом, 1974 рік - Ніксон пішов у відставку, після того як юридичний комітет висунув його проступки на суд громадськості. Конгрес в праві приймати закони про надання американського громадянства, про банкрутство, в сфері патентного і авторського права, засновувати федеральні суди і поштові служби. Йому надане право емісії грошей і встановлення покарань за їх підробку, та інші повноваження.
Важливу роль відіграють постійні і спеціальні комітети. Вони є в обох палатах, кожний комітет спеціалізується в конкретній області державного управління. В сенаті - 16 постійних і 4 спеціальних комітети. В палаті представників - 22 постійних і 5 спеціальних. Голвним завданням постійного комітету є підготовка тексту законодавчого акту, контакт з органами федерального уряду. Його голова - член конгресу, який має досвід і повагу оточуючих. Спеціальні комітети створюються для виконання певних цілей. Є також об’єднані комітети. В конгресі США представлені дві найбільші партії: Демократична і Республіканська. З їх представників формується фракція партії. Партійні фракції кожної з палат вибирають лідера і його заступника. Лідер більшості в сенаті - найважливіша фігура. Лідер більшості в палаті представників займає в партійній ієрархії друге місце після спікера палати. Партійна фракція меншості формує опзицію. Керівництво партійних фракцій служить зв’язком між виконавчою владою і конгресом. Серед посадових осіб конгресу слід виділити спікера палати представників (одина з найвпливовіших осіб конгресу) і голова сенату (віце-президент). В конгресі існує чотирі форми законодавчих пропозицій: законопроект, спеціальна резолюція, спільна резолюція і просто резолюція. Силу закону має лише законопроект і спільна резолюція, після прийняття обома палатами і підписанням президентом. Право законодавчої ініціативи має кожний член конгресу. Процес прийняття і схвалення законопроекта є багатоступеневий, тому тут діє правило дисконтинцітета, його суть в тому, що розглянутий законопроект повинен бути прийнятий лише в ході роботи одного і тогож скликання. У випадку незгоди з законопроектом президент користується правом вето.
Але було б помилково вважати, що в комітеті в усіх випадках проходить ділове обговорення законопроектів. Роботи кмітета, органа звичайно досить багаточисельного, контролюється невеликою кількістью осіб, згрупованих навколо голови комітету чи іншої важливої особи.
Голова комітету дуже впливає на роботу комітету. Формально він обирається комітетом, чи в невеликому числі випадків палатою в цілому.
Фактично обрання голови комітету, також як і обрання інших керівних осіб палати, визначається партійними лідерами партії більшості, причому враховується особистий вплив і час перебування в комітеті.
В більшості штатів комітети користуються правилами процедури, встановленими для палати, але з тими змінами, які вважали за необхідне внести голови комітетів. Слід відмітити, що хоча звичайно не існує ніяких обмежень для публічності засідань в більшості штатів вони мають закритий характер. Виключення робиться тільки для зареєстрованих лоббістів і спеціально запрошених осіб.